У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуальної наукової проблеми щодо оптимізації моделей-схем управління, інфраструктури мережі та медико-організаційних етапів у діяльності системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України з посиленням їх функціональних можливостей і самостійності в організації надання медичної допомоги військовому контингенту на засадах державного управління та сучасного менеджменту; здійснено розробку науково-прикладних підходів, концепцій, технологій, що забезпечують теоретичне і практичне використання отриманих наукових результатів. Одержані в ході виконаного дослідження результати підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, а реалізована мета і завдання дослідження дають можливість зробити основні висновки й пропозиції. 1. Проблема державного управління системою медичного забезпечення Воєнної організації практично не досліджена в науковій літературі, а задіяна його модель у системі медичної допомоги особовому складові Державної прикордонної служби України ще не повною мірою відповідає вимогам адміністративної реформи України й умовам ринкової трансформації українського суспільства та потребує розробки науково обґрунтованої концепції щодо вдосконалення її діяльності як один із шляхів підвищення ефективності функціонування служби та якості надання медичної допомоги пацієнтам (військовослужбовцям, членам їх сімей, пенсіонерам та цивільному населенню). Цінність отриманих результатів дослідження в частині вивчення еволюції державного управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України полягає в тому, що отримані знання дають змогу використати як позитивну, так і негативну історичну спадщину при оптимізації системи державного управління охороною здоров’я військовослужбовців у сучасних умовах. 2. Доведено, що організаційні принципи діяльності задіяної моделі системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України, як і систем інших силових структур, з позицій державного управління та умов ринкової економіки увійшли в функцiонально-цiльове та законодавче протиріччя між діяльністю служби і державно-відомчою політикою в частині заходів щодо власне охорони здоров’я військовослужбовців (соціальної профілактики), що за сім останніх років значною мірою вплинуло на погіршення стану та рівня здоров’я військового контингенту відомства (зростання показників загальної, госпіталізованої та інфекційної захворюваності, а також захворювання на туберкульоз, органів травлення, психічних розладів, втрати працездатності, звільнення зі служби i смертностi військовослужбовців строкової служби та за контрактом в 1,2-1,8 раза), загострило кризові явища в системі охорони здоров’я та в управлінні нею. 3. Дослідженням установлено, що використання основних системних ресурсів (ліжкового фонду, медичних технологій, кадрового складу, фінансових та матеріально-технічних засобів) медичної служби не відповідає функціонально-організаційнiй інфраструктурі та етапності наявної системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України. Підтвердженням цього є те, що: тільки 30,0% медичних пунктів відповідають встановленим вимогам щодо розміщення функціональних підрозділів і наявності матеріально-технічної бази; недостатнє бюджетне фінансування (до 70,0%) стаціонарної допомоги не відповідає сучасній медичній доктрині, яка віддає перевагу амбулаторно-поліклінічному етапу і медичній профілактиці захворювань; за наявності нових зразків сучасної медичної техніки та апаратури деякі з них не введені в дію та не експлуатуються. 4. Наявна організаційна модель етапності надання медичної допомоги військовому контингенту ПВУ втратила свою цілісність та динамічність і потребує реорганізаційного моделювання, про що свідчать: випадки самоусунення лікарів від участі в лікувально-діагностичній роботі; порушення термінів лікування хворих; перекладення лікарських обов’язків на середній медичний персонал у більшості медичних пунктів щодо проведення амбулаторного прийому; незнання позаштатними провідними спеціалістами центрального госпіталю стану справ в органах охорони державного кордону за фахом своєї діяльності, відсутність їх взаємодії та співпраці з колегами, як і планових виїздів до структур Державної прикордонної служби України для надання методичної і практичної допомоги службі охорони здоров’я; невідповідність організації надання невідкладної медичної допомоги рівню провідних та головних лікувально-профілактичних закладів тощо. Це підтверджено і матеріалами соціологічних досліджень - частота незадовільних оцінок стану системи медичної допомоги в ПВУ та рекомендації щодо необхідності її реформування серед респондентів - медичних працівників, керівників та їх заступників становлять відповідно 87,6%, 75,0 та 74,2%. 5. Завдяки матеріалам дослідження на засадах державного управління, чинної законодавчо-нормативної та сучасної методичної бази обґрунтована і впроваджена на практиці “Модель концепції реорганізації діяльності та управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України”, яка передбачала етапи, зміст, мету, завдання, принципи й пріоритети оптимізованої реорганізації інфраструктури функціональної моделі відомчої системи медичної служби зі збереженням організаційної структури Державної прикордонної служби (застава-комендатура-загін, регіональне управління, Адміністрація Державної прикордонної служби України), конкретизацією функцій, єдності й цілісності наявної інфраструктури, концентрацією та цільовим призначенням основних ресурсів за конкретними її видами, і до якої, з метою зміцнення, підвищення значення і якості медичної допомоги, внесені принципові доповнення (передбачені чотири військово-медико-організаційні етапи на рівні військових формувань; організацiя військової медичної дільничної служби на рівні застава-комендатура-загін, яка представлена військовою сімейною амбулаторією на чолі з сімейним лікарем; участь у лікувально-профілактичному забезпеченні медичних підрозділів МОЗ, МО, МВС та СБ України на договірних засадах; задіяння гнучкої організаційно-функціональної структури медичних служб усіх етапів залежно від військових, бойових, санітарно-епідеміологічних, місцевих умов та контингенту, що обслуговується; функціональна взаємозалежність та взаємодоповнюваність структур медичної служби; відносна самостійність керівників медичних структур у вирішенні оперативно-тактичних завдань щодо організації, надання медичної та санітарно-епідеміологічної допомоги пацієнтам й управління даним процесом тощо). 6. Конкретизовано особливості науково обґрунтованої схеми-моделі управління системою медичного забезпечення Державної прикордонної служби України, яка в структурному відношенні представлена трьома самостійними, але взаємопов’язаними частинами (I - взаємодія управлінських структур; II - організація управлінської діяльності; III - технологія процесу управління); здійснено демократизацію й децентралізацію управління за рахунок делегування вищими органами нижчим низки функцій безпосередньо на суб’єкти управління (служба охорони здоров’я Державної прикордонної служби України Центральний госпіталь; Центральний госпіталь госпіталь регіонального управління; госпіталь регіонального управління військова сімейна амбулаторія, фельдшерський медичний пункт), що відповідає базовим принципам державного управління, законам і сучасним напрямам менеджменту, дає змогу підвищити ефективність управління при збереженні загальної лiнійно-функціональної схеми підпорядкованості, розробляти близько 80,0% нормативних актів безпосередньо апаратами управлiння медичного забезпечення конкретного військово-медико-організаційного етапу. Вищенаведене визначає таку організаційну модель управлiння як більш придатну до адміністративної реформи в Україні, умов ринкової економіки та ринкових відносин, що зміцнюються. 7. Здійснені заходи з реорганізаційного моделювання системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України сприяли стабілізації та позитивній динаміці стану здоров’я військовослужбовців і діяльності медичної служби за період (2000-2003 рр.), що вивчався (уведення до штатів військових госпіталів пересувних мобільних діагностичних комплексів, амбулаторії в 2-х напрямах, поліклініки, семи медичних пунктів, трьох санітарно-епідеміологічних загонів). Знизились рівні: загальної захворюваностi на 19,9%, інфекційних захворювань на 37,9%; захворюваності на туберкульоз на 40,0%; число травмованих із втратою працездатності на 13,9%; смертностi на 6,4% та звільнення через хворобу серед військовослужбовців строкової служби на 48,1% тощо. 8. Результати виконаного дослідження свідчать, що запропоновані організаційно-управлінські моделі діяльності системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України є універсальними за функціональними принципами та архітектурною структурою, системними ознаками, науковістю та оперативністю. Вони формують і забезпечують максимальну самостійність посадових осіб поряд з підвищеною вимогливістю та відповідальністю за здоров’я військовослужбовців, що дозволяє визнати їх найбільш адекватними вимогам сучасного етапу будівництва Державної прикордонної служби і можуть бути використані в нових соціально-економічних умовах медичними службами інших складових Воєнної організації України та рекомендовані до впровадження в інших системах, що прагнуть до реорганiзацiйних перетворень. 9. Урахування основних наукових результатів виконаного дослідження, накопиченого досвіду, потреб сучасного розвитку системи медичного забезпечення Державної прикордонної служби України дозволяють Верховній Раді України прискорити прийняття змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я від 19 листопада 1992 р. та Закону України “Про обов’язкове державне соціальне медичне страхування”. |
