Необхідність розв'язання зазначених проблем зумовлена складним розвитком державно-церковних відносин, глибоким негативним впливом державної атеїстичної політики на формування суспільної атмосфери цілої епохи, що стало наперед визначеними причинами соціальних, національних і релігійних конфліктів. Нерозв'язаність майнових проблем церков залишається одним із джерел суспільно-політичної нестабільності, що гальмує процес утвердження державності, суперечить інтересам України й заважає її цивілізованому входженню у світове співтовариство. Реституція церковної власності стала справою не лише релігійних організацій, а й однією із стратегічних цілей нашої держави і є безальтернативною складовою нормалізації державно-церковних відносин у сучасній Україні. Проаналізувавши головні етапи розвитку державно-церковних відносин, особливості вилучення церковно-монастирського майна в Україні та основні тенденції процесу реституції церковної власності, доходимо загальних висновків. 1. Ставлення до Церкви з боку політичних режимів, які поперемінно утверджували свою владу в Україні, визначалося їх соціально-політичною орієнтацією і було різним. Національно-патріотичні сили сприяли розвитку Церкви, пов`язуючи його з перспективою утвердження державної незалежності й розглядаючи її як системний елемент тогочасного українського суспільства. Більшовицька влада намагалася знищити Церкву як опозицію світській владі, для чого й завдала нищівних ударів саме церковному господарству з метою руйнації економічного фундаменту впливовості Церкви на різні сторони суспільного буття. 2. Конфлікт між більшовицькою владою і Церквою бере свій початок від самого утвердження нового режиму. Прагнучи повністю оволодіти механізмами ідейно-політичного впливу на суспільство й виходячи з оцінки релігії і Церкви, як ворожих новому ладу сил, більшовики не могли налагодити безконфліктне співіснування із Церквою. Враховуючи масштаби й характер її впливу на всі сфери суспільного життя, з одного боку, та намагання повністю перебрати ці можливості новим режимом, з другого - можемо констатувати, що в особі тодішньої РПЦ і більшовицького режиму зіткнулися дві сили схожої якісної визначеності, з яскравими ознаками тоталітарного впливу на людську свідомість і визначальні сфери суспільного буття. Відтак конфлікт між ними носив наперед визначений характер. При цьому фінансово-економічний бік конфлікту був вирішальним у подальшому перебігу протиборства. 3. Секуляризація церковної власності в Україні була складовою загального процесу націоналізації приватної власності в Росії після жовтневого перевороту. Необхідність секуляризації церковної власності, як основного засобу перебудови господарського й політичного життя була обґрунтована в програмних документах більшовиків. Юридичний і політичний акт переходу церковних земель, підприємств, банківських активів, культових будівель і майна у власність держави було здійснено шляхом націоналізації, у формі конфіскації, реквізиції чи секвестру. За своєю господарською і правовою природою це були акти примусового переведення церковної власності в державну власність без будь-якої компенсації чи відшкодування. Результатом соціально-економічних змін стало пограбування Церкви, позбавлення її політичних і майнових прав. 4. Тотальне одержавлення всіх сфер життя суспільства, стало причиною встановлення різних ступенів контролю над Церквою з боку держави: від фізичного знищення церковного організму сталінським режимом до дріб`язкового контролю за Церквою у 80-ті рр. У сфері церковної власності панував всебічний контроль держави над Церквою. У радянський період Церква на всіх рівнях своєї організації зазнала величезних економічних збитків. Однак ціною повного підпорядкування режимові вона змогла зберегти спочатку мінімальні економічні можливості, а згодом і розширити їх для задоволення віруючими своїх духовних потреб. 5. Однією з найбільш складних проблем, що залишилися від панування комуністичного режиму, є визначення оптимального порядку розподілу між церковними організаціями культового майна, особливо культових будівель, необхідність розробки господарчо-правових норм і механізмів використання церковної власності релігійними організаціями. Після проголошення незалежності Україна визначила курс на реальне подолання негативних наслідків політики попереднього режиму щодо Церкви. Держава взяла на себе зобов`язання морально-політичної реабілітації Церкви як суспільного інституту, що постраждав від тоталітарного режиму, підтримки практичних дій щодо відшкодування збитків, завданих релігійним об`єднанням за попередні десятиліття. Одним з вагомих і переконливих виявів цієї політики є усунення наслідків пограбування Церкви, відновлення її майнових і політичних прав. Основним способом вирішення проблеми реституції церковної власності є відновлення майнової і соціально-політичної справедливості щодо Церкви, засудження насильницьких секуляризаційних дій влади, визнання права релігійних організацій на конфесійне господарювання й культове майно, та розроблення нових господарчо-правових норм використання повернутої релігійним організаціям церковної власності. 6. Процес реституції церковної власності є об'єктом державного управління. На відновлення справедливості щодо Церкви спрямовані законодавчі ініціативи, покликані вдосконалити й зміцнити правові засади діяльності релігійних організацій, поліпшити умови для реалізації ними своєї суспільної і духовної місії, остаточно демонтувати наслідки попередньої політики в релігійній сфері, сформувати соціально-політичні механізми подальшого розвитку релігійних інституцій. Необхідність виконання цього завдання активізує напрацювання більш досконалого правового механізму повернення (передачі) релігійним організаціям культових споруд, а також поступового повернення віруючим інших об`єктів їхньої колишньої церковної власності - церковно-адміністративних будівель, будинків священнослужителів, церковних навчальних закладів, парафіяльних шкіл, монастирських житлових і господарських приміщень. |