У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і запропоновано вирішення наукового завдання, що виявляється в удосконаленні управління процентним ризиком банку на основі розвитку системного підходу та розробці науково-методичних підходів і практичних рекомендацій щодо удосконалення його оцінювання та регулювання. За результатами дослідження сформульовано такі висновки: 1. Дослідження впливу процентного ризику на діяльність банків України виявило, що управління ним має ключове значення для ефективної роботи банку, оскільки переважна частина активів і зобов’язань мають процентну природу і є чутливими до даного ризику. 2. На підставі аналізу і систематизації теоретичних основ ризик-менеджменту та банківського менеджменту визначено, що процентний ризик – це потенційна загроза фінансовому стану банку внаслідок несприятливих змін процентних ставок під впливом різноманітних факторів внутрішнього та зовнішнього середовищ (або, виходячи із засад VaR-методу, величину збитків при зміні процентних ставок), що виявляється у зміні чистого прибутку та/або власного капіталу банку. 3. Визначено, що складність управління процентним ризиком пов’язана зі значною кількістю факторів, які його обумовлюють. З метою комплексної ідентифікації факторів процентного ризику запропоновано виділяти зовнішні фактори, що складаються з факторів прямого та опосередкованого впливів, та внутрішні фактори, які містять нейтивні та інтегральні фактори. 4. Обґрунтовано типологію процентного ризику банку шляхом виділення таких його ознак: за формами, за ефектами від зміни процентної ставки, за джерелами виникнення, за можливістю диверсифікації, за впливом на інші ризики банку, за об’єктом, за рівнем. 5. Систему управління процентним ризиком запропоновано визначати як поєднання механізму управління, об’єкта управління та організації управління. Основою системи управління процентним ризиком банку є механізм управління – поєднання стратегії банку в частині управління процентним ризиком; критеріїв управління процентним ризиком банку; факторів процентного ризику, на які здійснюється управлінський вплив для забезпечення підтримання критеріїв управління на визначеному рівні та методів управління процентним ризиком банку. 6. Розроблена інформаційно-логічна модель управління процентним ризиком банку формалізує відносини між суб’єктами управління процентним ризиком у процесі планування ризик-менеджменту, ідентифікації ризику, якісного та кількісного аналізів ризику, планування реагування на ризик, прийняття управлінських рішень, оцінки ефективності реалізованих заходів, моніторингу та контролю ризику, а також дозволяє ризик-менеджерам банку адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища. 7. Запропонований комплексний методичний підхід до аналізу процентного ризику дозволяє ураховувати стратегічні цілі управління ним, відображені у встановлених критеріях, передбачає можливість вибору відповідного інструментарію залежно від цілей аналізу та наявного інформаційного забезпечення. 8. Визначено, що регулювання процентного ризику передбачає обґрунтування та реалізацію управлінських рішень, що забезпечують утримання процентного ризику на рівні встановлених критеріїв із забезпеченням взаємозв’язку з мінімальним рівнем необхідної прибутковості та обсягом власного капіталу банку. Інструментами регулювання процентного ризику банку є дисипація ризику (диверсифікація активів і пасивів, чутливих до процентного ризику; розподіл процентного ризику в часі; трансфертне ціноутворення); встановлення лімітів процентного ризику; резервування (самострахування); хеджування процентного ризику шляхом використання деривативів. Вибір інструментів регулювання процентного ризику визначається загальною стратегією банку щодо ризиків, що, у свою чергу, залежить від сумарного розміру потенційних збитків, з одного боку, і фінансових можливостей банку – з іншого. 9. Визначено, що метод трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення дає можливість ефективно управляти всіма основними формами процентного ризику: переоцінки, зміни кривої дохідності, базисним і правом вибору (опціону). 10. Банки України мають обмежені можливості застосування методу трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення в класичному вигляді: визначення базових трансфертних ставок на основі кривих дохідності оптових ринків. Основними факторами, які стримують комплексне впровадження рекомендованого методу у банках України, є: нерозвиненість ринку державних боргових цінних паперів, значний лаг оприлюднення та недостатня деталізація у розрізі строків інформації щодо дохідності інструментів національних фінансових ринків, відсутність або слабкість взаємозв’язку між процентними ставками окремих сегментів оптового та роздрібного національних фінансових ринків. Рекомендований метод може застосовуватись за умови використання як ринкових орієнтирів не лише кривих дохідності оптових ринків, а й використання для визначення базових трансфертних цін кривих дохідності роздрібного депозитного та кредитного ринків. Додаткове використання процентних ставок роздрібних ринків як ринкових індикаторів для трансфертних цін – єдина можливість для банків України підвищити ефективність управління процентним ризиком на основі застосування методу трансфертного ціноутворення за узгодженими строками погашення. |