У процесі дисертаційного дослідження розроблено і науково обґрунтовано підходи і пропозиції, спрямовані на удосконалення механізму управління поточними пасивами банку з урахуванням наявності умовно-постійної частки, яку можна розміщувати в строкові активи без ризику для ліквідності, а також визначено вплив стабільності клієнтської бази та кредитування за системою овердрафт на формування такої частки. Результати дисертаційної роботи зводяться до таких висновків та пропозицій науково-теоретичного і прикладного характеру. 1. Поглиблено теоретичні засади щодо визначення сутності поняття “поточні пасиви банку”: під поточними пасивами пропонується розуміти частину ресурсів комерційного банку, обсяги яких схильні до щоденних значних змін за наявності визначеної умовно-постійної частини. До них відносяться кошти до запитання – залишки на поточних, розподільних, бюджетних рахунках юридичних осіб; залишки на кореспондентських рахунках ЛОРО; на карткових рахунках і на поточних рахунках фізичних осіб; кредиторська заборгованість банку. 2. Поглиблено дослідження питання трансформації ресурсів банку: класифікація ресурсів комерційного банку за принципом стабільності, що дає змогу визначити найбільш нестабільні пасиви банку, вилучення яких можна очікувати у будь-який момент часу, може бути використана тільки для умовного поділу та характеристики джерел формування різних видів ресурсів. Це обумовлено існуванням певної умовно-постійної частини коштів з усієї сукупності поточних пасивів (найменш стабільних ресурсів), яку банк може використовувати для проведення строкових активних операцій. 3. Визначено, що з метою ефективного управління поточними пасивами необхідно визначити ті фактори, що в найбільшій мірі впливають на поведінку коштів на поточних, розподільних, бюджетних рахунках юридичних осіб; кореспондентських рахунках Лоро; карткових рахунках і поточних рахунках фізичних осіб, а також здійснити порівняльно-вартісний аналіз альтернативних варіантів використання поточних пасивів у активних операціях. 4. У результаті обґрунтування тези про те, що управління поточними пасивами банку є особливою складовою частиною менеджменту ресурсів банку, визначена сутність такого управління як сукупність підходів, методів та інструментів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних із процесами формування, організації залучення та обґрунтування напрямків використання поточних пасивів банку, з метою досягнення поставлених перед банком цілей з урахуванням мінливих умов зовнішнього середовища. Структуру фінансового механізму управління поточними пасивами запропоновано будувати у вигляді функціональної схеми взаємодії організаційно-структурних елементів; функціональних елементів та елементів забезпечення, комплекс яких спрямований на досягнення цілей банку. 5. Обґрунтовано, що вирішення завдань управління поточними пасивами відбувається в умовах обмежень, пов’язаних з діяльністю будь-якої банківської установи. До них відносяться: обмеження, пов’язані з величиною ризику, що може бути прийнятий банком; обмеження ринкового характеру, до яких можна віднести можливості по залученню коштів, що формують поточні пасиви; обмеження, пов’язані зі специфікою клієнтури банку, потреби якої в тих або інших банківських продуктах визначають структуру поточних пасивів банку. 6. На основі аналізу та уточнення сутності ряду визначень понятійного апарату теорії банківського менеджменту і розгляду методологічних основ і особливостей управління ресурсами банку і його поточними пасивами конкретизоване коло задач для удосконалення такого управління, серед яких виділені: планування поточних пасивів, що передбачає групування пасивів банку за строками та можливістю вилучення з метою визначення обсягів поточних пасивів, виділення умовно-постійної та умовно-змінної їх частки; прогнозування обсягів поточних пасивів банку в межах обраного періоду; оцінку стану ресурсної позиції банку на будь-яку дату, враховуючи строки виконання зобов’язань та погашення активів; прогнозування впливу контрольованих і неконтрольованих факторів на зміну обсягів та структури поточних пасивів банку; обґрунтування внутрішніх лімітів щодо трансформації умовно-змінних пасивів у короткострокові активи з метою як зниження ризику ліквідності, так і зменшення ризику понесення додаткових витрат у випадку термінового залучення коштів на невигідних для банку умовах; моніторинг можливості масового вилучення коштів з рахунків клієнтів шляхом визначення відповідних індикаторних показників та критеріїв для окремих цільових сегментів та прогнозування різноманітних сценаріїв виходу з кризової ситуації. 7. Визначено, що побудова ефективного фінансового механізму управління поточними пасивами має супроводжуватися подальшим вдосконаленням методик їх аналізу та прогнозування. Визначений розподіл величини поточних пасивів комерційного банку як сукупності депозитів до запитання дозволить інвестувати частину залишків на рахунках “до запитання” в середньо та довгострокові активи без ризику для ліквідності. 8. В результаті проведеного дослідження було з’ясовано, що залишки на кореспондентських рахунках в банку є важливою складовою поточних пасивів. Дані ресурси є вигідними для банку тим, що їх вартість, в основному, знаходиться в межах 0-3% річних, причому дана процентна ставка нараховується на середньоденні залишки за звітний період (як правило, це місяць). Проте їх використання в повному об’ємі надзвичайно ризиковано і може підірвати ліквідність і платоспроможність банку. Зважаючи на це, було розроблено методику оцінки коштів на кореспондентських рахунках банків – партнерів для можливого їх прогнозування та використання у поточній діяльності банку. Дана методика базується на визначенні відносної міри ризику відтоку коштів з портфелю рахунків шляхом розрахунку стандартного відхилення темпу приросту залишків. Використання даної методики надасть банку можливість оцінити стабільний та відносно стабільний залишок коштів на Лоро рахунках, а також, з певною імовірністю, спрогнозувати цей залишок на перспективу. Це надасть банку додаткові конкурентні переваги у вигляді можливості залучення та використання у діяльності більш дешевих ресурсів. 9. Формування як залишків на поточних рахунках, так і кредитної заборгованості має імовірний характер і при достатній кількості клієнтів, які кредитуються, можна з достатньою точністю стверджувати, що сумарна величина встановлених лімітів кредитування за клієнтськими кредитними рахунками практично завжди буде більшою від фактичного рівня кредитної заборгованості. Фактична кредитна заборгованість визначає реальну потребу банку в ресурсах для забезпечення потреб всіх його клієнтів, які кредитуються за овердрафтом у межах сумарного ліміту. Необхідність оцінки цього рівня визначає значимість дослідження та його актуальність для практичної діяльності комерційних банків. 10. Рівень самокредитування характеризується значеннями коефіцієнта самокредитування, а абсолютна величина самокредитування визначається математичним сподіванням потоку нетто. Ці параметри можуть бути отримані аналітичним підрозділом комерційного банку шляхом комп’ютерної обробки інформації, сформованої за рахунками клієнтів. У результаті аналізу фактичних даних визначено, що коефіцієнт самокредитування залежить від специфіки клієнтської бази банків і відрізняється в межах одного банку протягом різних періодів. Його значення склали від -0,3 до 2,2. Використання розглянутого матеріалу в практиці банківського менеджменту показує, що наочність матеріалу і сприйняття ситуації, що складається, значною мірою зростають при використанні графічного зображення формування поточних пасивів, позичкової заборгованості і нетто графіка на екрані комп’ютера. 11. Практична значущість методики кредитного аналізу полягає у вирішенні прикладного аспекту визначення економічно обґрунтованого ліміту овердрафта. Система аналізу складається з двох етапів: оцінка ступеня відповідності режиму надходження платежів на рахунок клієнта режиму овердрафта; розрахунок економічно обґрунтованого ліміту овердрафта. Запропонована методика дозволяє оцінити можливості надання клієнту кредиту у формі овердрафт та визначити економічно обґрунтований ліміт кредитування. | 