Анотація до роботи:

Фаренік С.А. Управління як форма зв’язку теоретичних моделей і практичних рішень. – Рукопис (420 стор.)

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю – 09.00.03. – соціальна філософія та філософія історії.

Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено розробці принципово нової цілісної концепції управління як форми зв'язку та дійового реального механізму поєднання теоретичного суспільствознавчого знання (теоретичних моделей) і різновидів практичних рішень. Вперше у вітчизняній соціально-філософській літературі зміст, взаємозумовленість та функції основних детермінант і ланок механізму соціального управління як наріжної форми зв'язку суспільної науки і соціальної практики розкриваються з урахуванням особливостей і запитів українського суспільства на шляху до соціальної правової держави, ринкових відносин, сталого розвитку і органічного входження в європейський простір.

В аспекті соціально-філософського осягнення, тобто у контексті категоріально-понятійної системи соціальної філософії і відповідно до запитів теорії та практики управлінського сьогодення розкрито специфіку та діалектичну взаємодію суб'єкта та об'єкта сучасного соціального управління. З’ясовано питання про необхідність розробки та використання у царині соціального управління множини кумулятивних чи комплементарних теорій і теоретичних моделей, кожна з яких має свій “діапазон запитаності”.

Проаналізовано роль соціальної інформації в управлінні, запропоновано критерії оцінки її корисності, досліджено особливості управління нею. Розкрито своєрідність і роль соціального експерименту як важливої форми зворотного зв’язку управління з практикою суспільних перетворень; простежено істотні чинники та складові (зокрема методи регулювання державою підприємницької діяльності на різних рівнях) виникнення та утвердження підприємництва як важливого явища життєдіяльності сучасного українського суспільства, основні вимоги до суб’єкта ефективної підприємницької діяльності. Запропоновано розроблені на основі теоретичних моделей конкретні наукові рекомендації щодо підвищення ефективності управління підприємницькою діяльністю в Україні.

Дисертація містить науково-теоретичні узагальнення та результати розробки однієї з фундаментальних проблем філософії управління – питання про співвідношення теоретичної моделі як “продукту” пізнання соціальної дійсності і практичного управлінського рішення у контексті підприємницької діяльності:

1. Історично питання про співвідношення управлінськи значущих теоретичних моделей і суспільних реалій вирішується мислителями на різноманітних засадах – через співвідношення: економіки та політики; розбіжностей у природі людини; форм державного правління; “града земного” (держави) та “града Божого”; політичних систем і суспільства; держави та громадянського суспільства; функцій соціального управління тощо. Засновано, що раціональні зерна соціофілософських вчень минулих епох та концепцій Новітнього часу у своїй осмисленій єдності утворюють надійний світоглядний фундамент для вирішення складних проблем управління суспільством у ХХІ ст.

2. Інтерпретація понять „об'єкт управління” і „суб'єкт управління” з позицій субстанційного підходу як самодостатніх утворень, що можуть існувати й осмислюватися як безвідносні, незалежно один від одного, виявляється непродуктивною, оскільки у реальному соціально-управлінському процесі його об'єкт і суб'єкт перебувають у процесі навіть не просто діалектичного взаємозв’язку, а й, подекуди, навіть діалектичного взаємоперетворення. Адже об’єктом управління, так само, як і його суб’єктом, теж постають окремі особистості, їх групи, спільноти тощо. Саме в аспекті соціально-філософського осягнення, тобто у контексті категоріально-понятійної системи соціальної філософії і відповідно до запитів теорії та практики управлінського сьогодення діалектична взаємодія суб'єкта та об'єкта соціального управління може бути відображена (і відображається) з належною повнотою та автентичністю.

3. З того, що прерогативу суб'єкта соціального управління становить вироблення, прийняття рішень, забезпечення умов, засобів, пошук шляхів і організація їх здійснення, тоді як особливості функції об’єкта такого управління зумовлюються передусім виконавським характером їх діяльності, випливає висновок про функціональну різновекторність суб'єкта і об'єкта управлінської діяльності, зумовлюючу їхню типологічну своєрідність. А отже, і про їхню рівноцінність, рівновелику суспільну запитаність і значущість. Акцентовано неприпустимість досить поширеного висновку про нерівноцінність вищезгаданих функцій, – як творчої, ініціативної (у суб’єкта соціального управління) та пасивної й нетворчої (у об’єкта управління). Адже успішне виконання управлінських рішень вимагає зусиль, принаймні не менш значних, творчих та ініціативних, ніж при виробленні та прийнятті означених рішень.

4. Ефективність соціального управління забезпечується, зокрема, дотриманням вимог основних принципів діалектики. Так, принцип конкретного підходу уможливлює врахування специфіки умов управлінської діяльності; принцип діалектичного заперечення дає можливість з’ясувати спрямованість і характер розвитку об’єктів соціального управління, визначити взаємозв’язок між попередніми і наступними стадіями їхнього розвитку, орієнтуючи на урахування гнучкості і рухливості суспільних явищ та їхніх відображень у поняттях. Характеризуючись сукупністю певних якостей різної природи, об’єкт і суб’єкт соціального управління мають водночас кількісний вимір. Осягнути своєрідність взаємозумовленості якісних і кількісних параметрів означених об’єкта і суб’єкта можливо за допомогою закону взаємопереходу кількісних і якісних змін. Стосовно соціального управління зміст можна розглядати як сукупність якостей керованого об’єкта, а форму – як структуру методів і регламентів управління. У соціальному управлінні одиничним виступають конкретні управлінські процедури, методи і прийоми, а загальним – соціальні принципи, ідеали і державні програми.

5. Зміст понять „соціальне знання”, “галузь соціального знання” на сучасному етапі розвитку не може бути з належною повнотою вичерпаний чи навіть уособлений якоюсь однією, хай навіть найфундаментальнішою, науковою теорією або ж об’єктивно та глибоко розкритий за допомогою якогось одного пізнавального підходу чи, тим більше, – якимось одним визначенням, певною формальнологічною дефініцією. Це передбачає розробку та наявність множини кумулятивних чи комплементарних теорій і теоретичних моделей, кожна з яких має свій “діапазон запитаності”, зумовлений специфікою того чи іншого концептуального підходу.

6. Теоретичні моделі, створені у системі сучасного соціально-гуманітарного пізнання, доповнюючи одна одну, становлять у своїй сукупності суперечливий і різноманітний (стохастичний) контекст окремих погрупувань соціального знання і водночас віддзеркалюють ступінь усвідомленості суспільством (суб’єктами управління) інваріантних характеристик і перспектив зміни власного буття, внаслідок чого теоретичне моделювання постає усвідомленням назрілих соціальних проблем, формою передбачення можливих варіацій, їх розгортання за допомогою, у принципі, адекватних категоріально-понятійних і операціональних пізнавальних засобів.

7. Функцію відображення соціальної реальності в конкретних символах, схемах виконує проект, який є праобразом того, що неодмінно матиме місце, якщо для цього будуть створені належні умови. Матеріалізованим проектом є модель. Проектування орієнтується на науково-теоретичний прогноз феноменів природного та соціального походження, враховує відношення і зв’язки, які вже об’єктивно існують між явищами суспільного життя. Воно вважається оптимальним, якщо враховує паростки інноваційних відносин, які пробивають собі дорогу у суспільному бутті і вимагають змін або доповнень до наявних сталостей. Це особливо важливо при випробуванні проектів, які розробляються з метою удосконалення управлінських відносин і прогнозування соціальних подій.

8. Соціальний прогноз є знанням про майбутнє, якого ще немає і яке не є однозначно визначеним, будучи залежним від вибору соціального суб’єкта, його свідомої діяльності. Як наукова категорія, він ґрунтується на досвіді, знаннях та гносеологічних уявленнях, що означає обов’язкове використання законів логіки і відповідних теоретичних положень. Прогнозування тісно пов’язане з використанням інформації, яка отримується у процесі відображення дійсності. Роль прогнозів найбільш концентровано проявляється у плануванні, будучи його вихідною базою. Співвідношення між прогнозуванням і плануванням є частиною більш загального питання взаємозв’язку між передбаченням і цілепокладанням. У філософському контексті план є застиглим моментом динамічної взаємодії між соціальними процесами і суб’єктом управління, формою його управлінського світогляду. Планування на загальнодержавному рівні політичного устрою означає вибір форми правління, типу економічних відносин, від яких залежить еволюція та модернізація суспільства. Соціальне планування посідає важливе місце в системі функцій соціального управління як спосіб програмування спільної діяльності груп людей на конкретний проміжок часу з врахуванням певних природних матеріально-технічних і соціально-демографічних умов.

9. За винятком екстремальних випадків, ніякі зовнішні обставини не детермінують людську діяльність в однозначно жорсткий спосіб. Діалектика суспільного прогресу така, що чим вищий рівень розвитку продуктивних сил, тим ширші можливості для вільного вибору і самоутвердження нових поколінь. Справді вільний вибір узгоджується з обставинами, реально враховує закладені в об’єктивних умовах можливості і спирається на знання причинно-наслідкових зв’язків. Специфіка управлінського рішення полягає у тому, що воно втілює у собі єдність пізнавальної і регулятивної форм діяльності. Будучи орієнтованим на зміну чого-небудь у теперішньому, воно водночас відображає і бажане майбутнє.

10. Соціальна інформація становить найбільш складний вид інформації і є найвищою формою упорядкованого відображення дійсності, яке властиве лиш людині як суспільній істоті, наділеній свідомістю і мовою. Вона завжди наповнена конкретним змістом, має певну спрямованість і цінність. В інформаційному суспільстві уречевлений результат людської праці стає більш інформаційно ємним. Дієвість соціальної інформації в управлінні залежить від селективного добору нормативно-правових умов, які визначають діапазон та параметри керованої поведінки об’єкта і суб’єкта. Соціальна інформація є відображенням природної і соціальної реальності, причин і наслідків, комунікативних зв’язків. Специфіка управління нею базується на механізмах соціальної пам’яті, суспільній здатності людини засвоювати, накопичувати, трансформувати й використовувати дедалі значніші обсяги соціальної інформації.

11. Соціальний експеримент розглядається як постійне й специфічним чином цілеспрямоване творення і відтворення різноманітних соціальних практик. Він обумовлений типом суспільного устрою, особливостями соціальних об’єктів, методологією і методикою їхнього вивчення і перетворення. У сучасному світі з огляду на постіндустріальні тенденції соціальне експериментування постає як важливий засіб переходу до багатоукладності економіки, багатопартійності, ідеологічного плюралізму, розподілу влад. Основним завданням, засобом і наслідком здійснення соціального експерименту є прийняття і реалізація управлінських рішень. Іншими словами, соціальне управління здійснює, зокрема завдяки використанню соціального експерименту, зворотний зв’язок між „тілом” соціуму та чинниками соціального експериментального середовища.

12. Організаційно-господарське новаторство виступає вкрай істотною та необхідною умовою виникнення підприємництва, котра проте є недостатньою для утвердження останнього у статусі важливого і стійкого соціально-економічного явища, оскільки це потребує належного, причому доволі високого, ступеня економічної свободи. Відмітною сутнісною рисою підприємництва як такого явища є автономність прийняття рішення, без чого життєво необхідні для стабільного існування, а тим більше – розвитку підприємництва, все нові комбінації виробничих чинників неможливі ні економічно, ні організаційно, ні психологічно. Зазначеним, з одного боку, зумовлені вельми високі вимоги до суб’єкта підприємницької діяльності, який має бути харизматичною, пасіонарною, ініціативною й творчою особистістю; з іншого ж – передбачається стратегія на самообмеження з боку державного регулювання, від якого управлінська діяльність у сфері підприємництва залежить вельми значною мірою. Розвиток підприємництва є процесом реалізації особистих і колективних інтересів суб’єктів господарювання, а його результати – реалізованим корпоративним інтересом. Підприємницький інтерес, якщо він відповідає назрілим суспільним потребам, стає рушійною силою докорінних змін і перетворень у способах виробництва, прогресивних економічних і управлінських нововведень.

13. Соціальна інженерія підприємницьких інтересів і потреб постає наукою, що вивчає механізм їх відтворення у суспільстві, особливості їх інтегрування в економіку. Використання її методів у підприємництві дає можливість цілеспрямовано регулювати інтереси і потреби вітчизняного виробника, маючи на меті забезпечення їхньої максимальної відповідності завданням розвитку економіки країни. Питання відтворення підприємницьких інтересів і потреб цими методами набувають особливої актуальності в період ринкових трансформацій, перебудови системи економічних відносин.

Те, що у предметному світі виступає для підприємця як інтерес, має так чи інакше стати для нього і потребою. Таким чином, проблема інтересів як внутрішніх мотивів особистості перетворюється в проблему походження соціальних потреб, усвідомленого їхнього накопичення в соціальній реальності, зокрема підприємницькій. При цьому як інтереси, так і потреби можуть відігравати і позитивну, і негативну роль. На посилення першої та нейтралізацію другої і спрямоване управління.

14. Управлінська діяльність у сфері підприємництва значною мірою залежить від державного регулювання, яке становить собою складну багатопланову систему. Неузгодженість державної політики призводить до протиріччя між підприємницькими інтересами і завданнями досягнення оптимальних макроекономічних показників, фіскальними механізмами поповнення бюджету, витратними методами вирішення соціальних проблем. В Україні склалося кілька рівнів управління підприємницькою діяльністю: вищий, представлений центральними органами влади, регіональний, галузевий і корпоративний. Для розвитку вітчизняного підприємництва велике значення мають загальнонаціональні управлінські мотивації, інноваційна діяльність, раціональне управління господарськими процесами, максимальне розкриття творчого потенціалу фізичних і юридичних осіб. Державі належить особлива роль у розвитку і утвердженні високої інноваційно-підприємницької культури у боротьбі з „тіньовою економікою” і корупцією, стимулюванні благодійності бізнесу.

Публікації автора:

Монографії

1. Фаренік С.А. Логіка і методологія наукового дослідження: Науково-методичний посібник – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – 340 с.

2. Фаренік С.А. Управління соціальними процесами: побудова та реалізація соціальних моделей: Монографія – К.: Вид-во УАДУ, 2003. – 368 с.

3. Фареник С.А. Нефтегазовый комплекс Украины. Теория и практика управления: Монография – К.: Изд-во УАГУ, 2003. – 567 с.

Статті у наукових фахових виданнях

4. Фаренік С.А. Соціальний експеримент: визначення, особливості, специфіка // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 18. – Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об’єднання „Нова парадигма”, 2000. – С. 171-181.

5. Фаренік С.А. Соціальний експеримент в управлінській діяльності // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 19. – Запоріжжя: Тандем – У ЗПДУ, Творче об’єднання „Нова парадигма”, 2001. – С. 194-201.

6. Фаренік С.А. Соціальні експерименти: сутнісні характеристики і типологія // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 6. – Запоріжжя, 2000. – С. 106-112.

7. Фаренік С.А. Особливості державної структури управління підприємницькими відносинами // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 20. – Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об’єднання „Нова парадигма”, 2001. – С. 190-198.

8. Фаренік С.А. Соціокультурні зміни в підприємницькій діяльності за умов постіндустріальної доби // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 24. – К.: Український центр духовної культури, 2001. – С. 217-239.

9. Фаренік С.А. Управління соціально-економічними процесами в країнах розвиненої західної доби // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 25. – К.: Український центр духовної культури, 2001. – С. 194-210.

10. Фаренік С.А. Принципи діалектичної логіки в структурі аналізу соціальних обєктів // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. Науковий журнал. – № 1 – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – 10 с.

11. Фаренік С.А. Структура гносеологічної реконструкції соціальних обєктів // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. Науковий журнал. – № 2 – К.: Вид-во УАДУ, 2001. – С. 242-255.

12. Фаренік С. А. Потреба як необхідна складова процесу дослідження діяльності // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. – Вип. 1. – К.: Вид-во УАДАУ, 2001. – С. 3-17.

13. Фаренік С.А. Роль соціальної інформації в управлінні підприємницькою діяльністю // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України. – Вип. 2. – К.: Вид-во УАДАУ, 2001. – С. 416-428.

14. Фаренік С.А. Соціальна інформація та управління: механізми відтворення збереження та передачі // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 24. – Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об’єднання „Нова парадигма”, 2002. – С. 215-224.

15. Фаренік С.А. Планування як атрибут управління // Практична філософія: Науковий журнал. – №3 – К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, БО „Центр практичної філософії”, 2002. – С. 137-146.

16. Фаренік С.А. Перспективність управлінських рішень // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – Вип. 26. – К.: Український центр духовної культури, 2001. – С. 167-178.

17. Фаренік С.А. Державне прогнозування: соціально-філософський контекст (аналіз методологічних проблем) // Філософські обрії: Науково-теоретичний часопис Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України та Полтавського держ. пед. ун-ту ім. В.Г. Короленка. – Вип.7. – Київ-Полтава, 2002. – С. 166-178.

18. Фаренік С.А. Прогностичне управління як форма зв’язку теоретичних моделей і практичних рішень // Вісник. Філософія. Політологія: Науковий вісник. – Вип. 42-45. – К.: Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2002. – С. 35-41.

19. Фаренік С.А. Соціальне пізнання: сутність і специфіка в аспекті теоретичного моделювання // Вісник. Філософія. Політологія: Науковий вісник. – Вип. 42-45. – К.: Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка, 2002. – С. 180-186.

20. Фаренік С.А. Визначення підприємницьких інтересів та потреб як фактор інтенсифікації вітчизняного підприємництва // Політологічний вісник: Зб-к наук. праць. – №10. – К.: То-во „Знання” України, 2002. – С. 162-190.

21. Фаренік С.А. Складові теоретичних моделей у соціальному пізнанні: специфіка і взаємодія // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 25. – Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об’єднання „Нова парадигма”, 2002. – С. 199-208.

22. Фаренік С.А. Критерії оцінки соціальної інформації в сфері управлінської діяльності // Філософська думка: Український науково-теоретичний часопис. – Вип. 3. – К.: Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, БО „Центр практичної філософії, 2002 – С. 54-67.

23. Фаренік С. А. Складові теоретичних моделей: специфіка і взаємодія (управлінські аспекти) // Нова парадигма: Альманах наукових праць. – Вип. 28. – Запоріжжя: ЗПДУ, Творче об’єднання „Нова парадигма”, 2002. – С. 105-115.

24. Фаренік С.А. Теоретичні моделі: функціонально-типологічні характеристики // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. – Вип. 9. – Запоріжжя, 2002. – С. 85-90.