Теоретичний аналіз та узагальнення практики реалізації інновацій на підприємствах харчової промисловості дали можливість виокремити положення, висунути пропозиції щодо здійснення ефективного управління інноваціями і сформувати наступні загальні висновки. 1. Враховуючи відсутність єдиного підходу до визначення змісту економічної категорії інновації як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, що установлено на основі аналізу їх наукових праць, автором запропоновано наступне тлумачення цієї категорії: інновації – це нові та удосконалені продукти, послуги або процеси, які впроваджуються шляхом зміни об’єкта управління з метою отримання економічного, соціального, екологічного та інших видів ефекту. Під об’єктом управління автор розуміє персонал, економічні ресурси, структуру управління, споживачів, знання та інформацію, які використовуються в процесі інноваційної діяльності. 2. Зважаючи на невизначеність єдиних класифікаційних ознак для характеристики інновацій та з метою більш повного розкриття змісту досліджуваної економічної категорії, автором доповнено існуючі класифікації за наступними суттєвими ознаками: за предметом, згідно якого до інновацій відносять продукт, послугу чи процес та за ступенем ризику впровадження і реалізації інновацій, згідно з яким інновації поділяють на високоризиковані, середньоризиковані, низькоризиковані. 3. Встановивши недостатню увагу науковців до теоретико-методологічних засад управління інноваціями, запропоновано авторське визначення управління інноваціями як діяльності, яка передбачає планування, організацію, керівництво, мотивацію та контроль над об’єктом управління шляхом розробки та застосування стратегій (залежно від наявного інноваційного потенціалу підприємства і факторів впливу зовнішнього середовища), що спрямовані на досягнення поставленої мети. Під об’єктом управління інноваціями на рівні підприємства визначено економічні ресурси (грошові, майнові, трудові), що безпосередньо приймають участь в інноваційній діяльності. Щодо суб’єктів управління інноваціями, то їх виділено на галузевому рівні в особі органів законодавчої і виконавчої влади та на рівні підприємства – в особі апарату управління підприємством та його функціональних підрозділів. На основі формулювання змісту управління інноваціями запропоновано тлумачення категорії ефективності управління інноваціями як сукупності управлінських дій, що забезпечують підприємству, функціонуючому в умовах зовнішнього середовища, досягнення поставлених цілей при найменших витратах на управління інноваціями. 4. Враховуючи відсутність єдиної методології та методик оцінки системи управління інноваціями на підприємстві, за допомогою яких можна здійснити моніторинг ефективності інноваційних процесів та допомогти інвесторам і керівникам приймати обґрунтовані рішення щодо їх доцільності, запропоновано проводити комплексну оцінку системи управління інноваціями на підприємстві, в основу якої покладено оцінку інноваційного потенціалу підприємства, оцінку ефективності інноваційної діяльності та оцінку організаційно-управлінських показників, що впливають на ефективність виробництва. Під оцінкою інноваційного потенціалу підприємства визначено результат якісного вимірювання ресурсної, управлінської, організаційної, функціональної складових потенціалу, які використовуються або можуть бути використані в процесі інноваційної діяльності. Оцінка ефективності інноваційної діяльності – це результат кількісного вимірювання таких показників, як рентабельність інноваційної діяльності, частка прибутку від інноваційної діяльності та частка витрат на її здійснення в загальній структурі прибутку та витрат відповідно, коефіцієнт оновлення продукції, коефіцієнт освоєння нової техніки тощо. Оцінка організаційних показників, які впливають на ефективність виробництва інноваційних продуктів, послуг проводиться на основі визначення коефіцієнту ритмічності інновацій, коефіцієнту економічності апарату управління інноваціями, коефіцієнту стабільності персоналу, що приймає участь у будь-якому з етапів інноваційної діяльності. 5. Підготовка України до вступу в СОТ та інтеграції з ЄС поставили перед вітчизняними підприємствами харчової промисловості низку складних завдань щодо конкурентоспроможності продукції, успішне розв’язання яких можливе лише при переведенні основної групи промислових формувань на інноваційні засади розвитку. Однак інженерно-управлінський персонал більшості підприємств повною мірою не усвідомлює значимість інноваційної діяльності для вирішення назрілих проблем, відсутність реальних кроків якого щодо формування, розвитку і реалізації інноваційного потенціалу позначається на відсутності прогресивного розвитку економіки України. Пасивною виглядає й позиція державних органів з питань технічного регулювання та споживчої політики з приводу гармонізації національних стандартів і технічних умов з вимогами міжнародних стандартів якості, систем управління якістю і навколишнім середовищем (нині гармонізовано близько 30 % стандартів). 6. Підтвердженням доцільності ведення інноваційної діяльності на підприємствах харчової промисловості є значення показників її прибутковості, а саме: на підприємстві кондитерської галузі ЗАТ “Конті” – 32 % рентабельності інноваційної діяльності при 2 % зайнятих інноваційною діяльністю (46% доходу від освоєння нової продукції в загальній структурі доходу підприємства); на КЗБН “Росинка” – 19,2 % рентабельності інноваційної діяльності; на ДП ВАТ “Київхліб” Хлібокомбінаті № 12 – 7,6 % рентабельності інноваційної діяльності. Серед причин, які стримують розвиток інноваційної діяльності, є високий ризик ефективності реалізації інновацій при значних грошових і інтелектуальних капіталовкладеннях, відсутність зацікавленості вітчизняних і іноземних інвесторів у фінансуванні інноваційної діяльності, що пов’язано з нестабільністю законодавства, неспроможністю повноцінного захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності з боку держави тощо. 7. Для виходу з кризового стану інноваційної діяльності запропоновано модель управління інноваціями, яка на рівні держави повинна забезпечити цільове використання коштів, отриманих внаслідок інноваційних податкових пільг, а на рівні суб’єкта господарювання – моніторинг ефективності інноваційних процесів на підприємстві, на основі якого інвестори та керівник мають змогу приймати обґрунтовані рішення щодо доцільності фінансування в інновації. 8. Для забезпечення ефективного функціонування та інноваційного розвитку підприємства харчової промисловості повинні самостійно і цілеспрямовано формувати та здійснювати інноваційну політику, що являє собою поведінку підприємства, яка включає розробку програм і планів інноваційної діяльності, реєстрацію та структуризацію ідей, контроль за ходом розробки нової продукції та її впровадженням, координацію діяльності у виробничих підрозділах з метою ефективного виробництва і реалізації інновацій, забезпечення фінансовими і матеріальними ресурсами програм нововведень, мотивації до інноваційної діяльності висококваліфікованого персоналу. 9. Для підвищення конкурентоспроможності продукції визначено основні напрями інноваційної діяльності підприємств харчової промисловості: технологічні (розробка і впровадження технологій); асортиментні (виробництво нових продуктів харчування); маркетингові (дослідження ринків збуту, пошук нових споживачів); організаційно-управлінські (вдосконалення організаційної структури, стилю, методів прийняття рішень). В рамках цих напрямів деталізовано основні напрями інноваційного розвитку підприємств досліджуваних галузей харчової промисловості. |