На основі теоретичних узагальнень, аналізу програм, процесів, результатів реформування економіки України, обґрунтування науково-методичних і прикладних рекомендацій з удосконалення управління економічними реформами з метою виходу країни з кризи і підвищення рівня життя населення зроблено такі висновки. 1. Економічні реформи за змістом, цільовою спрямованістю, прогнозами реформаторів і зарубіжним досвідом повинні були привести до прогресивних змін у сфері, яка реформувалася, тобто до прискорення науково-технічного прогресу, економічного зростання і підвищення добробуту народу. 2. Радикальні ринкові реформи в Україні протягом десяти років призвели до негативних наслідків і формування глибокої, затяжної і виснажливої економічної кризи. Вона характеризується недозавантаженням потужностей, зупинкою підприємств, закриттям шахт, безпрецедентним спадом промислового і сільськогосподарського виробництва, поглибленням структурних диспропорцій в економіці, зростанням безробіття і цін, зниженням заробітної плати і купівельної спроможності населення, розквітом корупції і формуванням тіньового сектора економіки. 3. Економічна криза в Україні не була неминучою, а виникла і поглиблювалася через науково необґрунтований вибір предмета і термінів реформування, прорахунки і помилки при формуванні ринкової економічної системи та інфраструктури ринку, у тому числі при проведенні приватизації і лібералізації, у розвитку посередницького підприємництва, а також усунення держави від регулюючих функцій в економіці. 4. Економіка України може вийти з кризи в найближчі роки при удосконаленні управління економічними реформами. Для цього доцільно: 4.1. Переорієнтувати економічні реформи з формування ринкової економічної системи й інфраструктури ринку на радикальні реформи в продуктивних силах шляхом технічного переозброєння і реконструкції підприємств. Для цього необхідно зосередити фінансові, матеріальні і людські ресурси на технічному переозброєнні на основі впровадження принципово нової техніки і технології. 4.2. Особливу увагу зосередити на підвищенні рівня організації виробництва і праці як на діючих підприємствах, так і в нових виробництвах у період комерційної реалізації інвестицій, особливо іноземних. 4.3. Як об'єкти реформування у першу чергу повинні бути обрані ті галузі, що забезпечують розвиток внутрішнього ринку і задовольняють попит населення на товари вітчизняного виробництва (вугільна, електроенергетика, сільське господарство, харчова, фармацевтична і легка промисловість). 4.4. Подальше реформування економічної системи й інфраструктури ринку доцільно направити на стимулювання розвитку продуктивних сил. 4.5. Відновити регулюючу роль держави в управлінні економікою шляхом державного контролю за цінами і тарифами у виробника, і особливо у посередницьких структурах. 4.6. Здійснити державне регулювання оплати праці. Для цього доцільно сформувати єдину тарифну систему із установленням єдиних для всіх галузей і сфер діяльності тарифних ставок у залежності від важливості галузі для економіки, складності, умов, небезпеки і результатів праці. 4.7. Перегляд цін, тарифів, оплати праці і пенсій здійснювати у взаємозв’язку й одночасно з ліквідацією всіх пільг і привілеїв при дотриманні відповідності мінімальної заробітної плати, пенсій і середнього доходу на душу населення прожитковому рівню. 4.8. Для ефективного управління реформами і виходу з кризи пропонується розробка науково обґрунтованої, ретельно продуманої єдиної довгострокової національної програми проведення економічних реформ. Програма повинна вибиратися з ряду альтернативних на конкурсній основі, пройти експертну оцінку і широке обговорення. 4.9. Для реалізації програми й успішного проведення реформ необхідне формування спеціальної державної команди (комісії) реформаторів із фахівців високого професійного рівня, яка б зосередила свою діяльність тільки на реформах в економіці і несла б відповідальність за якість програми та її ефективну реалізацію. |