1. Безпосереднім об'єктом умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони є життя нападника. Об'єктом цього злочину не може бути
життя третіх осіб. При заподіянні смерті третій особі дії того, хто обороняється,
не можуть розглядатися за правилами про необхідну оборону й, отже, не можуть кваліфікуватися як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони. 2. Об'єктивна сторона умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони являє собою умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди,
яка явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, що потягло смерть того, хто нападав. Об'єктивна сторона умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони складається з: а) дії, в якій із зовнішньої сторони виразилося перевищення меж необхідної оборони і котре може проявитися в несвоєчасній чи надмірній обороні; б) суспільно небезпечного наслідку цієї дії (смерті нападника), настання якого виступає його необхідною ознакою, оскільки це умисне вбивство є злочином
з матеріальним складом; в) причинного зв'язку між дією та наслідком – смертю потерпілого; г) обстановки вчинення даного умисного вбивства. 3. Суб'єктом умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони
є фізична, осудна особа (приватна чи посадова), яка досягла 16-літнього віку,
котра діє поодинці чи спільно з іншою особою (особами). Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, вчинене службовою особою чи військовослужбовцем при виконанні ними своїх
службових обов'язків, повинно кваліфікуватися за ст.118 КК, тому що в кримінальному законі не вказано, що акт необхідної оборони може бути
здійснено лише приватними особами. 4. Караним є лише умисне заподіяння смерті при перевищенні меж
необхідної оборони. Мотивом умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони виступає прагнення припинити суспільно небезпечне посягання з боку потерпілого, тобто мотив є суспільно корисним. Метою даного злочину є захист охоронюваних законом прав і інтересів
своїх чи іншої особи, а також суспільних або державних інтересів від суспільно небезпечного посягання. 5. Перевищення меж необхідної оборони та стан необхідної оборони
мають як спільні риси, так і відмінності. Умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до посягання,
є спільними рисами необхідної оборони та перевищення її меж, бо всі вони повинні бути присутніми для визнання кожного з цих станів. Умови ж правомірності необхідної оборони, що відноситься до захисту, розрізняють зазначені стани – при необхідній обороні повинні бути дотримані
всі умови правомірності необхідної оборони, що відносяться до захисту, а при перевищенні її меж – порушується одна з них, тобто захистом перевищуються
межі необхідної оборони чи захист є несвоєчасним. На відміну від умисного вбивства чи умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого у стані необхідної оборони, яка є обставиною, що виключає злочинність і караність діяння, ці ж дії, вчинені при перевищені меж необхідної оборони, є злочином. 6. При провокації винним конфлікту з потерпілим і вчиненні на цьому ґрунті умисного вбивства останнього дії винного не можуть кваліфікуватися за ст. 118 КК. Критерієм розмежування між умисним вбивством при перевищенні меж необхідної оборони і умисним вбивством у сварці чи бійці є цільова
спрямованість дій особи. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони й умисне вбивство з помсти розмежовуються за ступенем суспільної небезпечності, мотивом, часом заподіяння смерті нападнику, часом виникнення умислу на вчинення вбивства. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони кваліфікується
за ст. 118 КК і у випадках наявності при його вчиненні обтяжуючих обставин, передбачених п.п. 1, 2, 4, 13 ч. 2 ст. 115 КК. 7. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони й умисне вбивство в стані сильного душевного хвилювання мають як подібності (заподіяння смерті потерпілому викликано його протиправними діями; вчинення не тільки особою, проти якої було спрямовано насильство, але й іншими особами;
час заподіяння смерті потерпілому; об'єкт злочину; вина у формі умислу;
визнання вчиненими при пом'якшуючих обставинах; неможливість бути
заздалегідь задуманими, передумисними), так і відмінності (ступінь суспільної небезпечності; характер насильства потерпілого; мотив злочину). 8. Подібностями умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони та умисного тяжкого тілесного ушкодження, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, яке потягло смерть потерпілого, є всі ознаки об'єктивної сторони, мотив і мета злочину. Їхнє розмежування повинне проводитися за формою вини. При вчиненні першого злочину настання смерті охоплюється умислом винного, а при вчиненні другого – ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю. 9. Проведене дослідження дозволило запропонувати нову редакцію
статті 118 КК і зміни та доповнення до статей 36, 263 КК. “Стаття 118. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони 1. Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони, тобто умисне заподіяння смерті тому, хто посягає, якщо така шкода явно не відповідає небезпечності посягання чи обстановці захисту, – карається... 2. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений ч. 1 цієї статті, якщо її у встановленому законом порядку визнано обмежено осудною”. “Стаття 36. Необхідна оборона 1. Необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи,
а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої
в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання,
якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Особа, яка відбиває суспільно небезпечне посягання на майно, зобов’язана попередити того, хто нападає, про застосування зброї чи інших засобів,
що можуть заподіяти йому шкоду, і лише після цього має право удатися
до захисту за допомогою зброї чи інших засобів, якщо посягання не було припинено. 2. При необхідній обороні захист від суспільно небезпечного посягання носить природний для людини та суспільно корисний характер. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб, органів влади чи обрати будь-який інший спосіб, що не носить характеру активної протидії тому, хто посягає, незважаючи на усвідомлення про вчинення суспільно небезпечного посягання неповнолітньою, обмежено осудною чи неосудною особою. 3. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, передбачених статтями 118 і 124 цього Кодексу. 4. Особа не підлягає кримінальній відповідальності, якщо через сильне душевне хвилювання, викликане суспільно небезпечним посяганням, вона
не могла оцінити відповідність заподіяної нею шкоди небезпечності посягання
чи обстановці захисту. 5. Не є перевищенням меж необхідної оборони і не тягне за собою кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших
засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло
чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому,
хто посягає. Правомірним є захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також інтересів суспільства та
держави шляхом заподіяння будь-якої шкоди тому, хто посягає, якщо посягання виражалося в нападі, поєднаному з насильством, небезпечним для життя, чи
з погрозою застосування такого насильства”. “Частина 3 статті 263 КК: 3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті,
якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої чи використала їх при необхідній обороні
від суспільно небезпечного посягання, включаючи і випадки перевищення
меж необхідної оборони”. Зазначені висновки сприятимуть реалізації громадянами наданого Конституцією України права на необхідну оборону, підвищенню ефективності інституту необхідної оборони, зменшенню кількості обвинувальних вироків, які виносяться щодо осіб, котрі відбивали суспільно небезпечні посягання. | 