Соціальні діалекти – структурний компонент національної мови. Як свідчать лексикографічні й інші джерела, елементи й ознаки їх помітні в українській мові вже в 17 ст. (зокрема, з найдавніших маємо арґо сліпців-лірників, жебраків, кожухарів, школярське й бурсацько-семінарське арґо тощо). 1. Українська жарґонологія як окрема галузь мовознавства ще тільки формується, хоча вивчення й дослідження означених явищ в Україні вже має понад столітню історію і здійснювалося в контексті європейських досліджень соціально-мовних явищ. На підставі аналізу лексикографічних праць (як вітчизняних, так і зарубіжних) можна говорити, що вся історія становлення жарґонології – це і зміни в трактуванні термінів, що позначають соціодіалектні явища. Сучасні дослідження свідчать про постання терміноланцюга жарґон – арґо – сленґ (елементи якого або ж вирізняються деякими критеріями, або ж тотожні такими критеріями), а також і про окремі спроби науковців чітко й однозначно розмежувати ці явища. Сьогодні можна констатувати, що загальноприйнятої і загальноприйнятної відповіді на запитання “що таке жарґон?” не маємо. 2. Як бачиться, одна з основних причин, що утруднює виконання згаданого завдання, полягає в особливостях жарґону як мовного явища. На відміну від інших складників національної мови це найрухоміший складник, що зазнає помітних змін навіть на невеликому часовому відтинку. До того ж такі зміни стосуються не окремих елементів і властивостей, а зачіпають основи самого явища. З упевненістю можемо стверджувати, що порівняно з первісними етапами існування сучасний жарґон майже повністю змінив свого носія, функції, ступінь поширення. Помітно змінилися й чинники, що впливають на побутування й поширення жарґону. 3. Спортивний жарґон в українській мові, порівняно з іншими соціальними діалектами, є явищем новітнім: судячи з конкретного фактажу, припускаємо, що його початки треба шукати в 30 - 50-их роках минулого століття. Сьогодні ж про спортивний жарґон можна говорити як про явище, різноманітне одиницями номінування, способами і засобами творення, багате образністю й конкретністю тощо. У результаті дослідження з’ясовуємо основні причини появи й поширення спортивних жарґонімів: неможливість через кодифіковану систему спортивного назовництва задовольнити всі потреби мовців-спортсменів; зручність, легкість, природність у використанні спортивних жарґонімів порівняно з кодифікованими (особливо запозиченими з інших мов); намагання наявні загальновживані одиниці принатурити до конкретних умов спілкування; можливість через спортивний жарґон самоідентифікуватися. На ступінь поширеності спортивного жарґону впливають такі чинники, як вік комунікантів, рівень освіти, вид спортивної діяльності (групова чи індивідуальна, жіночий спорт чи чоловічий), засоби масової інформації та ін. Через свої особливості спортивний жарґон увиразнює досить суттєву ознаку, що вирізняє його з-поміж інших жарґонів: в основі своїй він є не протиставленням літературній мові та її стилям (як традиційно розглядають жарґон у мовознавстві), а потужним їхнім доповнювачем, конкретизатором, деталізатором і заміщувачем. 4. Спортивний жарґон, порівняно зі спортивним кодифікованим назовництвом, відзначається більшим різноманіттям одиниць. Таке, в свою чергу, можна пояснювати двома взаємопов’язаними причинами: неактуальність для кодифікованого назовництва значної кількості референтів і відповідно відсутність назв, що їх позначають, з одного боку, і важливість таких референтів для спортсмена у конкретній ситуації спілкування, виді діяльності та відповідне намагання позначити такі референти, з другого. Мотивами до такого називання можуть бути види спортивної діяльності, процеси і явища, вправи, стилі і дії, індивідуальні ознаки й досягнення спортсмена чи цілої групи, прізвища спортсменів та офіційні назви клубів тощо. На підставі аналізу тематичних груп можна стверджувати про яскравий, чітко виражений спортоцентризм у номінативних процесах. 5. Тематичне різноманіття номенів спортивного жарґону засвідчує використання (функціонування) трьох основних типів номінації: семантичний, словотвірний і синтаксичний, – ступінь реалізації яких неоднаковий. Крім того, можемо спостерігати деякий розподіл “сфер впливу” за типами номінації: у називанні осіб переважають семантична і частково словотвірна номінація, у називанні знарядь і предметів – словотвірна, у називанні дій і результатів – синтаксична. На основі семантичної номінації постала найбільша кількість жарґонімів (70%). Семантичні зміни відбуваються за загальними законами української мови, через використання таких же способів і особливостей (основними видами перенесення є метафора й метонімія з переважанням метафори, різновиди перенесень також збігаються в основі). Але є і свої особливості: семантичні номени мають досить прозору внутрішню форму, що однозначно вказує на відповідний мотиватор, переважають (за невеликим винятком) власне мовні ресурси перенесень. Активність і продуктивність виявляють такі словотвірні способи, як суфіксація й усічення, лише поодинокі випадки застосування суфіксально-префіксального способу, способу основоскладання й контамінації. Найбільшою продуктивністю відзначаються суфікси на позначення осіб (-ик/-ник, -ак, -ок, -ун), на позначення предметів (-ик/ник, -к(а), -ун), на позначення вправ і прийомів (-к(а), -ер/ор, -ик/ник) тощо. Загалом словотвір відбувається за загальномовними моделями, однак деякі номени виказують певні особливості словотвору в спортивному жарґоні: поширеною є разовість використання багатьох суфіксів, наявні унікальні процеси в ході появи окремих номенів, ширший діапазон приєднуваних суфіксів під час універбації й утинання. Значно меншою є кількість номенів, посталих унаслідок синтаксичних процесів (15%), кількісно меншими є і тематичні різновиди синтаксичних номенів. В основному синтаксична номінація втілюється через використання таких способів, як вільне поєдання слів, реконструкція запозичених із інших субмов сталих словосполучень, утинання до слова словосполучень. У синтаксичній номінації також помітною є тенденція до закріплення способів за конкретними тематичними групами. Активність і продуктивність означених типів і способів номінації в спортивному жарґоні, їх особливості в першу чергу спричинені відсутністю суворих норм і обмежень до творення, з одного боку, а з другого, – нагальною потребою заповнювати мовні лакуни (що їх не заповнено через кодифіковані номени) задля успішного спілкування. У зв’язку з подальшим вивченням спортивного й інших жарґонів потребують свого вивчення й дослідження такі аспекти, як конкретні механізми й важелі взаємодії кодифікованих і некодифікованих систем, їх утілення в номінації, співвідношення процесів тяглих і змінних у жарґонах, з’ясування основних тенденцій, культуромовні аспекти в контексті змін у природі жарґону, вплив чужомовних елементів і наслідків такого впливу на спортивний жарґон і жарґон узагалі; безумовно, потребує переоцінки і загальна роль жарґону в розвиткові національної мови. |
