1. Ринок праці, будучи пов’язаним з усіма ключовими функціональними елементами загальної репродуктивної системи суспільства, не тільки відповідає за виявлення і узгодження попиту і пропозиції робочої сили, але й постає важливим чинником науково-технічного прогресу, фактором проникнення інформаційних технологій у всі сфери соціально-економічного життя, виступає тим елементом економіки, який сприяє її успішній інтеграції у світовий ринковий простір. 2. Соціалізація економіки, що передбачає зростання ролі науки, освіти, охорони здоров’я, зумовлює підвищення ефективності та динамізму економічного розвитку, стає чинником глобальної конкурентної боротьби. Інформаційно-інноваційні фактори, які пов’язані з виникненням насправді глобального інформаційного суспільства, інтенсифікацією інноваційного процесу, зумовлюють зростання інформаційної місткості фактора робоча сила на міжнародному, національному, регіональному, місцевому рівнях. Наука, освіта, медичне обслуговування, культура набувають вирішального значення для стратегічного економічного розвитку в системі сучасного світового господарства. 3. Інформаційномісткий сектор економіки дедалі більшою мірою інтегрується з тими сферами життя, які традиційно вважалися суто соціальною сферою: наукою, освітою, медичним обслуговуванням, культурою, для яких характерними є специфічні інструменти впливу на умови зайнятості. Тому інституційні впливи на сфери докладання праці, ефект від діяльності яких має здебільшого виражену інформаційну природу і далеко не завжди може бути вузько оціненим лише в економічних категоріях (зокрема на основі засобів бюджетно-податкового перерозподілу), набувають стратегічного значення як динамізатор ефективного розвитку національної економіки. 4. Політика забезпечення прискореного підвищення якості трудових ресурсів як центрального чинника економічного розвитку повинна базуватися на залежності суспільної продуктивності праці від накопиченого сукупним працівником обсягу загальних знань та рівня професійної кваліфікації і на функціональному зв’язку між творчою природою праці та конкурентоспроможністю як на фірмовому, так і на національному рівні. Державне регулювання ринку зайнятості потребує комплексної економіко-регулятивної моделі з метою системного балансування функцій попиту та пропозиції робочої сили на національному ринку праці, гнучкого стимулювання розвитку сегменту висококваліфікованої праці. 5. Дослідження передового досвіду політики зайнятості як засоба оптимізації системи інструментів та методів макроекономічного регулювання в інших країнах світу свідчить про соціалізацію ринкового господарства як альтернативу традиційній обмеженій макроекономічній моделі ринку праці та про підтримку державою інформаційно містких, інноваційних секторів зайнятості. Сучасна держава несе максимальну відповідальність за темпи, рівень виробництва, його міжнародну конкурентоспроможність, що вимагає застосування у сфері зайнятості програмно-цільових підходів, які повинні охоплювати весь життєвий шлях працівника, включаючи передтрудовий, трудовий і посттрудовий періоди, поєднати в єдину стратегію цілі зовнішньоекономічного характеру та соціальної політики, врахувати інтереси всіх суб’єктів ринку робочої сили. 6. Модифікація структури зайнятості працездатного населення та окремих її функціональних елементів в умовах ринкової трансформації України потребує одночасного впливу на зайнятість та ринок праці на національному, регіональному, місцевому, комерційному рівнях, створення систем контролю за зайнятістю, її статистичного обрахування, нових механізмів працевлаштування, а також забезпечення адаптації, структурного коригування макроекономічної системи з урахуванням лібералізації торгово-економічного режиму, реалій вступу до СОТ. Існує потреба у створенні ефективної інформаційно-пошукової бази, системи підготовки й перепідготовки кваліфікованих кадрів і фахівців у відповідності до практичних потреб економіки та соціальної сфери. 7. Покращення умов використання трудових ресурсів у контексті задач підвищення життєвого рівня та параметрів конкурентоспроможності України набуває ключового значення в умовах інформатизації та інтернаціоналізації, лібералізації руху товарів та послуг, фінансово-капітальних ресурсів, а також праці. Оптимізація ринків праці є засобом розвитку пріоритетних галузей та видів виробництва, формування сприятливих тенденцій та кон’юнктурних трендів, подолання тенденцій декваліфікації робочої сили у зв’язку із неефективним розвитком тих сфер та галузей господарства, що спираються переважно на новий виробничий уклад. 8. Україна потребує принципово нового типу інтеграції, яку можна назвати соціальною інтеграцією. Вона заснована на стратегії сталого розвитку, базується на оптимальному співвідношенні між принципами лібералізації економічного життя та програмно-цільовими підходами до оптимізації його параметрів. Соціальна сфера України має великий конкурентний потенціал у світі, оскільки може забезпечити корпус кваліфікованих працівників. Це пов’язано з міцною науково-освітньою базою, традиціями технологічних розробок, але й потребує відповідної регулятивної політики на ринку праці, формування ефективного попиту населення, а також стимулювання зайнятості, передусім в контексті інтеграції до системи ГАТТ/СОТ та задач вступу до ЄС. 9. Побудова дієвої інноваційної системи вимагає розв’язання комплексу завдань, які пов’язані із проблематикою нової якості створення робочих місць і реструктуризованого рівня зайнятості з метою поширення досягнень НТП на національній території, забезпечення мультиплікаційного ефекту в розвиткові високих технологій. Предметом найбільшої уваги має бути оптимізація якісного складу робочої сили та відтворення інтелектуального потенціалу суспільства. Особливе значення питання кваліфікації набувають при виході на світовий ринок високотехнологічних товарів та послуг, зокрема складних машинотехнічних виробів, космічних, інформаційних послуг, – саме в тих сферах, участь в яких може відіграти вирішальну роль при формуванні перспективної моделі спеціалізації України. |