На основі проведених досліджень можна підсумувати : 1. Обґрунтовано, що український національно-романтичний напрям («ук-раїнський стиль» початку ХХ сторіччя) логічно продовжував традиції української національної архітектури, яка за основу свого розвитку мала українську національну самобутність. Цей стиль сприйняв усі надбання попередніх напрямів, виробив нові цікаві риси, дав поштовх до розвитку дальших українських архітектурних напрямів на самобутній основі. 2. З дослідження було з’ясовано, що попри розповсюджений у деяких на-уковців погляд на український національно-романтичний напрям, як на по-одинокі випадки коли застосовано національні українські риси на початку ХХ сторіччя, насправді цей напрям лишив по собі велику, кількісну та якісну архітектурну спадщину. Вона, за своєю структурою, типами, регіональними особливостями, стилістичними рисами, виробилася в повноцінний і окремий архітектурний напрям. Цей напрям, разом із цим, закономірно й логічно посідає своє місце в історії архітектури разом із іншими національно-романтичними напрямами Європи в річищі нової на той час архітектури – модерну. Це дозволяє відновити український національно-романтичний напрям у його «законних правах» і належно поціновувати його спадщину. 3. Досліджувавши проблему неналежного поцінування пам`яток україн-ського національно-романтичного напряму («українського стилю») з’ясовано, що велика частка проблеми в невизначеності конкретної назви напряму, що й собі пов’язане з нез’ясованим положенням українського національно-роман-тичного напряму в структурі інших стилів і напрямків. А це відбувається через його неналежне дослідження. Вивчивши цей напрям, з’явилася можливість дати конкретну назву й визначити положення напряму в структурі історії архітектури. З логіки історії українського національно-романтичного напряму («українського стилю»), його прикладів, теоретичної спадщини, досліджень сучасних науковців випливає, що цей напрям є українським національно-романтичним напрямом у ложі розвитку архітектури модерну. 4. Дослідивши конкретно харківську архітектуру на предмет наявності, обсягу, й характеру українського національно-романтичного напряму в Харкові, з’ясовано, що в Харкові в той час сформувалася своєрідна архітектурна школа цього напряму, зі своїми певними, відмінними від інших регіонів, стилістичними особливостями, які разом із тим суголосні характерові харківської архітектури взагалі; з великою кількістю об’єктів українського національно-романтичного напряму; з окремими харківськими теоретичними надбаннями. Це виділяє харківську гілку українського національно-романтичного напряму як поважну й одну з найрозвиненіших. 5. Стосовно до досліджуваної національно-романтичної течії в ложі мо-дерну в теорії та практиці української архітектури початку ХХ сторіччя, можна сказати, що український національно-романтичний напрям мав досить обсяжну теоретичну та практичну основу, на якій він формувався й розвивався. Теоретична основа полягає в тому, що стосовно до цього напряму сучасники та створювачі його проводили досить велику роботу, теоретично розробляючи основні засади існування й розвитку українського національно-романтичного напряму («українського стилю»), його риси й особливості. Кожен із теоретиків мав свій окремий погляд на цей напрям, але це тільки збагатило його. Така велику теоретичну роботу супроводжувано відповідними великими практичними розробленнями. 6. Щодо теоретичних положень українського національно-романтичного напряму, то в цій роботі виявлено, що всю теоретичну спадщину українського національно-романтичного напряму можна поділити на конкретні історичні періоди, які й собі поділяються між собою на певні групи. Початковий період відзначився поодинокими яскравими спробами виробити самобутню нову ук-раїнську архітектуру. Другий період – існування напряму, як такого, відзначе-ний розділеністю теоретичних поглядів на розвиток «українського стилю» з огляду на відмінну між цими групами історичну стильову основу українського національно-романтичного напряму. Третій період, з’явився після того, як став згасати український національно-романтичний напрям («український стиль»), позначений різними поглядами як визначити його в загальній історії архітектури. 7. Вивчаючи розглядуваний напрям у цій роботі, вдалося систематизувати риси українського національно-романтичного напряму, які починаються загальними напрямними його особливостей і закінчуються конкретними стилістичними елементами. Це дозволить дивитися на український національно-роман-тичний напрям системно й уповні, й допоможе у стилістичній реконструкції об’єктів цього напряму. 8. Щоб забезпечити реалізацію методології збереження й регенерації заповідних архітектурних комплексів історичних міст, подано методику. Використовуючи її, пропонується вже на початковому етапі встановлювати охоронні заходи та категорії пам’яток досліджуваного напряму для реалізації збереження. Потрібні дані треба отримувати в результаті цільової науково-проектної роботи (яка може бути виконана навіть для групи об’єктів) за відносно короткий проміжок часу. Такий метод є ефективнішим від прийнятого сьогодні насамперед тим, що орієнтований не отримати документацію в результаті багаторічного, як правило, перервного містобудівного проектування, а розробляти шляхом експертної оцінки від підготованих спеціалістів з охорони пам'яток. 9. Як результат дослідження отримано, на авторову думку, цілісний, конкретний і системний погляд на український національно-романтичний напрям, із конкретно зазначеними його рисами й особливостями, визначеним місцем його в історії архітектури, й зокрема визначеним місцем харківських об’єктів цього напряму в системі всього «українського стилю» початку ХХ сторіччя, зазначивши окремі особливості цієї харківської школи. |