150. Мовчан Ольга Миколаївна. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (1920-ті рр.): дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / НАН України; Інститут історії України. - К., 2004.
Анотація до роботи:
Мовчан О.М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (1920-ті роки). – Рукопис.
Дисертація на здобуття вченого ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07. 00. 01 – історія України. – Інститут історії України НАН України, Київ, 2004.
На основі широкого кола джерел, значна частина яких уперше вводиться до наукового обігу, досліджується історія профспілкового руху в Україні в 20-ті рр. ХХ ст. Проблема розглядається у контексті формування радянського тоталітаризму. Показано методи політичної боротьби більшовиків за керівництво профспілковим рухом у 1920-1921 рр. Розкрито механізм компартійно-радянського контролю над профспілковими організаціями, що порушував основні права профспілок. Особливу увагу приділено питанням формування профспілкової номенклатури. Проаналізовано напрямки та наслідки демократизації профспілкового управління на принципах “робітничої демократії”. Показано зміну місця й ролі профспілок у системі тоталітарної влади внаслідок впровадження елементів політики соціального партнерства в умовах “класової диктатури”. З’ясовано роль професійних спілок як ланки політичної системи, що пов’язує владу з громадськими організаціями. На прикладі соціально-економічної та культурно-масової роботи показано суперечності та особливості діяльності радянських профспілок, які мали поєднувати захист прав та інтересів найманих працівників із підтримкою влади.
Місце і роль професійних спілок у радянській політичній системі визначалися курсом економічної політики. В 1921 р. під час здійснення політики мілітаризації праці профспілки отримали повноваження Наркомату праці щодо обліку й розподілу робочої сили, а також охорони праці найманих працівників. У 1922 р. через катастрофічне зростання страйкового руху, незадоволених трудовими мобілізаціями робітників, правляча партія оголосила свободу праці й відмовилася від практики суцільної регламентації трудових відносин “згори”. Необхідність реставрації ринку праці та поновлення колективних угод змусили більшовиків переглянути концептуальні уявлення про місце і роль професійних спілок. Відмовившись від безпосереднього включення цих організацій до системи влади, вони вирішили використати традиційне модель функціонування профспілок як ланку, що пов’язує низи і владу, але в режимі передавальних пасів до мас. Дозволяючи найманим працівникам певною мірою впливати на органи управління, а власті враховувати в політиці настрої мас, ця модель зміцнила більшовицьку диктатуру.
Аналіз діяльності українських профспілок засвідчує, що їх розвиток відбивав основні тенденцій профспілкового руху в розвинутих індустріальних країнах. Однак під впливом конкретно-історичних умов він набув специфічних рис. Радянським профспілкам, на відміну від профспілок країн ліберальної демократії, належало захищати інтереси не тільки найманих працівників, а й компартійної держави, причому ці інтереси, всупереч гаслам правлячої партії про диктатуру пролетаріату, не були ідентичними. Тому основним фактором юніонізації в УСРР служили профспілкові пільги, а не правова діяльність профспілок.
Українські профспілки отримали широкі повноваження щодо захисту інтересів найманих робітників у різних сферах суспільного життя, що відбивало загальну тенденцію багатофункціональності профспілок у ХХ ст. Що ж до участі профспілкових організацій в управлінні виробництвом та стосовно представництва у державних органах, то надані їм права, були недоступними для професійних спілок більшості індустріальних країн. Однак основні права профспілок, насамперед право найманих працівників створювати незалежні профспілкові організації, та право останніх вільно здійснювати внутрішньоспілкову діяльність, в УСРР не дотримувалися. Права на вільну організацію національних профспілкових федерацій і конфедерацій, а також на налагодження міжнародних профспілкових зв’язків або вступу до світових профцентрів обмежувалися згідно з принципом організаційної єдності профспілкового руху СРСР.
Зборонивши коаліційну незалежність профспілок в умовах “пролетарської диктатури”, більшовики обрали головним методом боротьби з профспілковою опозицією репресії. Після придушення незалежності профспілкового руху основними важелями партійно-державного контролю стали: по-перше, організаційне керівництво шляхом включення середніх та нижчих ланок профспілкового управління до системи номенклатурного розподілу кадрів; по-друге, політичне керівництво на підставі підзаконних актів партійних та державних органів; по-трете, політичний нагляд з боку органів ЧК НКВС, по-четверте, фінансовий контроль через ревізійні структури – органи ЦКК КП(б)У – НК РСІ; по-п’яте, адміністративний нагляд органів НКВС за комісіями профспілок з вивчення історії профспілкового руху. Всі ці методи виходили за межі законодавчої регламентації діяльності професійних спілок і порушували їх права.
Здійсненню компартійного контролю сприяла організація професійних спілок на кшталт партійних комітетів. Політика “робітничої демократії”, яка запроваджувалась у профспілках з переходом до НЕПу, насправді сприяла зміцненню диктатури більшовиків. Не зачіпаючи централістичних засад профспілкового будівництва й управління, вона, завдяки обмеженій децентралізації, на певний час зміцнила авторитет професійних спілок серед робітничих мас й відповідно зв’язок правлячої партії з масами через професійні об’єднання.
Функціонування радянських профспілок у режимі “приводних пасів” від партії до мас неминуче призвело до їх одержавлення й відповідно до економічного, політичного та ідеологічного ухилів в діяльності.
При вирішенні економічних проблем професійні спілки нехтували класовими інтересами робітників на користь господарських органів. Класова політика у формі “оробітничення” господарських органів не гарантувала захисту економічних інтересів робітників, оскільки “висуванство” робітників та їх діяльність у господарських органах здійснювалися з ініціативи та під контролем партійних комітетів. Внаслідок компартійного керівництва професійні спілки не стали й “школами господарювання та господарського управління”, а діяльність виробничих нарад та конференцій, організованих ними, обмежувалася переважно техніко-технологічними завданнями – раціоналізацією виробництва. Хоча не можна ігнорувати й впливу іншого фактора –– тейлористської системи управління. Крім того, через класову політику виробничі наради та конференції не могли налагодити співробітництво між основними суб’єктами виробництва – адміністрацією, робітниками та інженерно-технічними працівниками.
Використання державною партією елементів політики соціального партнерства в сфері регламентацій трудових стосунків й вирішення трудових конфліктів надало тоталітарній владі певної гнучкості, якої їй бракувало в добу воєнного комунізму. Однак через відсторонення робітників від влади й власності права професійних спілок як представницьких органів робітників, звичайно, ущемлялися. Паритетній участі професійних спілок в органах соціального партнерства перешкоджав і контроль компартійних органів, який заважав профспілковим комітетам вільно обирати своїх представників. Згортання діяльності органів паритетно-третейського вирішення соціально-трудових конфліктів внаслідок передання їх повноважень судовим органам, яке спостерігалось у другій половини 20-х рр. у зв’язку з посиленням адміністративних методів керівництва економікою, звузило можливості участі професійних спілок у вирішенні питань стосовно регламентації трудових відносин.
Політика “пролетаризації радянської культури”, що здійснювалася через професійні спілки, дозволяла державній партії встановлювати ідеологічний і політичний контроль за професійною діяльністю інтелігенції нібито з ініціативи і в класових інтересах робітників – з метою попередження утворення незалежних добровільних товариств з “непролетарською” ідеологією. Однак насправді ідеологічний контроль поширювався й на культурну самодіяльність робітників.
У перше десятиріччя радянської влади радянські професійні спілки не стали “школами комунізму” через відсутність належних організаційних і матеріальних умов, та непідготованість пропагандистських кадрів.
Політика “оробітничення державного апарату”, що здійснювалася професійними спілками виробничого характеру шляхом висуванства робітників на керівні посади за директивами й під наглядом більшовиків, мала формальний характер. Не розв’язуючи проблеми робітничого самоуправління, вона в той же час дозволяла державній партії встановлювати політичний контроль за посадовою діяльністю радянських службовців та проводити політичні чистки в апараті державних закладів нібито в інтересах “робітничої демократії”.
Публікації автора:
І. Індивідуальні монографії:
1. Українські профспілки і радянська держава в 20-ті роки. – К., 1999. – 277 с.
2. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті рр.) – К., 2004. – 418 с.
ІІ. Розділи в колективних монографіях:
1. Професійні спілки України в період нової економічної політики. 1921-1928 рр. – Нариси історії профспілок України. – К., 2002. – С. 234-270.
2. Профспілки, жіночі і молодіжні організації в державному і суспільному житті. – Політична історія України. – К., 2003. – Т. 3. – С. 277-329.
ІІІ. Статті в фахових журналах та наукових збірниках.
3. Незалежні профспілки України: діяльність та розгром (1917-1920 рр.) // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. – К., Вип. 2, 1992. – С. 11–18.
4. Придушення меншовицької опозиції в профспілковому русі. 1920–1922 рр. // Укр. іст. журн. – К., 1993, № 2. – С. 52–56.
5. Справа київських меншовиків 1920 р. // Проблеми історії України, факти, судження, пошуки. – Вип. 3, К., 1994. – С. 3–10.
Боротьба з правим ухилом в РКП(б). 1928-1929 рр. // Проблеми історії України, факти, судження пошуки. – К., Вип. 4, 1994.– С. 171–195.
Страйковий рух у радянській Україні 20-ті рр. // Укр. іст. журн. – К., 1998, № 6. – С. 12-21; Укр. іст. журн. – К., 1998, № 7. – С. 31–41.
Підкорення українських профспілок тоталітарною державою. – Другий міжнародний конгрес україністів. – Львів, 1993. – С. 52–56.
Професійні спілка сільськогосподарських робітників України у перше десятиріччя радянської влади. – Сутність і особливості нової економічної політики в українському селі (1921-1928 рр.). – К., 2000. – С. 156–180.
Функції радянських профспілок. 1921-1941 рр. // Вісник Академії праці і соціальних відносин України. – К., 2000, № 6. – С. 124–129.
Профспілкові кадри у перше десятиріччя радянської влади // Вісник Академії праці і соціальних відносин України. – К., 2001, № 2. – С. 32–37.
Встановлення партійно-державного контролю над профспілковим рухом // Вісник Харківської державної Академії культури. Збірник наукових праць. – Харків, Вип. 5, 2001.– С. 54-60.
Формування радянської профспілкової системи в Україні: початок 20–х рр. // Вісник Харківської державної Академії культури. Збірник наукових праць. – Харків, Вип. 4, 2001. - С. 73-82.
Профспілкове будівництво. 1920-1929 рр. // Проблеми історії України: Факти, судження, пошуки. – К., Вип. 6, 2001. – С. 71–128.
Економічна діяльність професійних спілок України у 20-ті роки // Вісник Харківської державної Академії культури. Збірник наукових праць. – Вип. 6. – Харків, 2001 – С. 121–128.
. Національне питання у профспілковому будівництві // Наукові записки. Історія. КДПУ ім. Драгоманова. – К., Вип. 39, 2001, № 8. – С. 14–16.
Охорона праці найманих працівників // Борисфен. – Дніпропетровськ, 2001, № 8. – С. 14–16.
Проблема профспілкового членства в 20-ті рр. // Борисфен. –Дніпропетровськ, 2001, № 9. – С. 22–24.
Участь професійних спілок у регулюванні трудових відносин. 20-ті роки // Вісник Академії праці і соціальних відносин України. – К., 2001, № 3. – С. 5–9.
Діяльність Істпрофу Південбюро ВЦРПС // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., Вип. 6, 2002. – С. 360–369.
Участь професійних спілок у боротьбі з бюрократизмом // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., Вип. 8, 2003. – С. 183–197.
Участь професійних спілок УСРР в управлінні підприємствами та раціоналізації виробництва в роки нової економічної політики // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., Вип. 9, 2003. – С. 146–196.
Ілюзія “оробітничення” радянської культури: радянський міф про класовий контроль “червоних профспілок” // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., Вип. 10, 2004. – С. 103–136.
“Чи були українські профспілки 20-х рр. “школою комунізму”? // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. Міжвідомчий збірник наукових праць. – К., Вип. 11, 2003. – С. 48–94.
