У перші десятиріччя ХІХ століття відбулося становлення нової української поезії. Поетичні твори І. Котляревського, з одного боку, дали потужний поштовх розвиткові літератури живою українською мовою, з іншого, скували її вузькими рамками щодо форми. Це спричинило панування версифікаційних засобів „Енеїди” та „Пісні…” (силабо-тонічного віршування, і зокрема Я 4 та Х 4, а також одичного десятивірша) в усій українській поезії впродовж півтора десятиліть. Лише в другому десятилітті з’являються інші силабо-тонічні розміри, як-от: Я 6, Я в, Я рз, Амф рз тощо. Суттєво урізноманітнюються версифікаційні засоби у період романтизму. З одного боку, особливо в поезії Східної України, продовжує плідно розвиватися силабо-тоніка, збагачується її метричний репертуар (з’являється Я 5, набувають певного поширення трискладові розміри, поети експериментують зі змінною анакрузою, логаедами, з’являються ритми, які навіюють уявлення про дольники і тактовики). В 20-ті роки починає відроджуватися складочисельне віршування. Це, здебільшого, народно-поетичні розміри – 8- та 14-складовий вірш, але не нехтують митці й „книжними” 11- та 13-складовиком тощо. У доробкові митців Східної України в 30-ті роки частка силабічних творів становить 1/3 від усього поетичного матеріалу, на Західній Україні – перевищує 80 %. Серед силабічних розмірів найпоширенішим є 14-складовий вірш. Серед силабо-тонічних розмірів значна частка належить Я 4. Щоправда, у 30-х роках його використання суттєво скорочується. Широкого застосування в часи романтизму набувають поліметричні твори. Такі поезії з’явилися вже в 1810-х роках, а особливого поширення набули в часи романтизму. Очевидно, саме така „хитка” форма могла вповні відобразити почуття і настрої, які постійно змінювалися, що було притаманною ознакою романтичної поезії. У поліметричних творах могли вільно поєднуватися і переплітатися силабічні розміри із силабо-тонічними. В усіх ПК зміни розміру більшою чи меншою мірою зумовлені сюжетно-композиційними елементами. У строфічній побудові першого десятиліття домінує одичний десятивірш. З плином часу його заступає катрен, а в часи романтизму популярними стають астрофізм та нерівнострофічна будова. Упродовж чотирьох десятиліть приблизно на одному рівні тримається частка точних рим (80 – 85 %). На початку століття її тлом виступала неточна рима, приблизної ж намагалися уникати. Ставлення до останньої змінюється в 30-ті роки. У творчості молодшого покоління харківських романтиків – А. Метлинського та М. Костомарова – частка співзвуч з нетотожними ненаголошеними голосними ледь не вдвічі перевищує частку неточних рим. Аналогічна картина спостерігається і в доробкові західноукраїнських поетів. Іншою якісною відмінністю рими у поетів-романтиків є різке зниження дієслівних співзвуч. Упродовж перших трьох десятиліть їх частка становила 40 – 44 %, в 30-х роках – 33 %. Щоправда, у галицьких поетів їх частка залишається на тому ж рівні (40 %). Перші десятиліття ХІХ століття – важливий етап у розвитку української поезії. Саме в цей час вітчизняна література остаточно виокремилась та утвердилась серед інших слов’янських літератур. Основні результати дослідження висвітлено в таких публікаціях: Мальцев В. Віршування Маркіяна Шашкевича // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Слов’янська філологія. – Чернівці: Рута, 2003. – Вип. 170 – 171. – С. 179 – 183. Мальцев В. Про віршову структуру поетичних творів Якова Головацького // Питання літературознавства: Наук. збірник. – Вип. 10 (67). – Чернівці: Рута, 2003. – С. 78 – 82. Мальцев В. Версифікаційні особливості сонетів Маркіяна Шашкевича, Миколи Устиновича та Юрія Федьковича // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Чернівці: Книги ХХІ століття, 2005. – Вип. 274 – 275. – С. 100 – 104. Мальцев В. Українське віршування першого десятиріччя ХІХ ст. Метрика та ритміка // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов’янська філологія. – Вип. 276 – 277. – Чернівці: Рута, 2006. – С. 47 – 53. Мальцев В. Віршування Л. Боровиковського 30-х років // Буковинський журнал. – 2006. – № 4. – С. 209 –218.
|
