Формування духовності молоді – складний психолого-педагогічний, політико-ідеологічний процес, який вимагає врахування: а) нових наукових досліджень про людину; б) інтенсивного розвитку електронних засобів масової інформації. Саме ці чинники вносять зміни в традиційну систему духовного виховання молоді. Нині в Україні об’єктивно існує попит на молоду людину, яка, крім звичайних позитивних рис (освіченість, професіоналізм, особиста чесність, відданість суспільній справі тощо), мала б ще й такі: була б динамічною, творчою, амбітною, пасіонарною, максималістською щодо українських державницьких інтересів, зорієнтованою насамперед на національні й загальнолюдські цінності та на високі духовні ідеали. Позитивний вплив телебачення на формування духовності молоді можна забезпечити: а) високим професіоналізмом журналістів, основою якого є національна свідомість, моральність, громадянська позиція, здорові естетичні смаки, знання специфіки телевізійної комунікації, дотримання принципів журналістської діяльності; б) врахуванням вікових, соціальних, культурних, освітніх, професійних, національних особливостей молоді. Усвідомлення українським суспільством потреби у створенні чітко продуманої, послідовної державної стратегічної програми підтримки телеканалів, які сприяють утвердженню духовно-національних ідеалів, є запорукою успішної реалізації специфічних можливостей телебачення, яке має бути засобом не лише інформування, розважання, а й морального, національно-патріотичного, релігійного виховання – найважливіших складових процесу формування духовності молоді. Виховання молоді на основі християнських цінностей тележурналісти здійснюють, створюючи окремі сюжети на церковно-релігійну тематику й спеціальні тематичні програми, використовуючи інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні жанри. Зокрема дедалі частіше на різних телеканалах використовують для цього документальний фільм та порівняно новий телевізійний жанр – проповідь. Важливу роль відіграють коментарі, виступи, бесіди теологів, священиків. Однак багатьом журналістам, які готують релігійні програми, бракує належних знань із цієї сфери, а також професійних навиків для того, щоб глибоким змістом і оригінальною формою подачі матеріалу зацікавити молодих глядачів. Молоді телеглядачі засвоюють взірці поведінки на телеекрані так само, як вони засвоюють певні моделі поведінки в сім’ї, у школі, у вищому навчальному закладі, у виробничому колективі, на вулиці. Негативне збудження, спричинене телеекраном, може трансформуватися в реальну агресію. Відеопродукція провокаційно агресивного змісту, яка пропагує насильство, жорстокість, порнографію, фактично блокує високе морально-духовне визрівання молодої людини. Чужомовні розважальні, пісенні телепередачі не найкращої якості породжують у частини української молоді псевдоестетичний конформізм, скептичне, а то й зневажливе ставлення до національної музичної культури, нігілізм. Формування національно-патріотичних почуттів як духовної категорії – це цілеспрямований, систематичний, регульований виховний процес. Однак телевізійні журналісти під час підготовки матеріалів не завжди враховують специфіку визначених педагогами і психологами вікових етапів формування національно-патріотичної свідомості. До них належать: 1) етап раннього етнічного самоусвідомлення; 2) етап національно-політичного самоусвідомлення; 3) етап державно-патріотичного самоусвідомлення. Повноцінного впливу телевізійного матеріалу на формування духовності молоді можна досягти тоді, коли журналіст і глядач стають партнерами під час комунікації. Здійснення цього психологічного контакту залежить від якості передачі, яку потрібно побудувати за законами драматургії. При цьому варто подбати про те, щоб ідейна, тематична спрямованість передачі реалізувалася в усіх її компонентах: у тих, які інформують, орієнтують, навчають, формують уявлення, цінності, естетичні смаки, спонукають до пізнання, до морально-духовного самовдосконалення. На рівень сприйняття телепрограми глядачем впливають такі фактори, як актуальність інформації, її зв’язок з іншими повідомленнями, вербальна і візуальна єдність змісту і форми матеріалу, емоційна насиченість, популярність, образність і чіткість викладу. Знання, розуміння, осмислення і застосування телевізійними працівниками під час підготовки передач таких психолого-педагогічних методів виховання, як метод прямого навчання вартостей, метод пояснення і керованої дискусії, метод виховання прикладом, метод переорієнтації зусиль, метод сугестії (навіювання), метод привчання та переконання тощо, є важливим підґрунтям для підвищення професійної майстерності журналістів, поліпшення якості передач для молоді. Застосовуючи ці психолого-педагогічні методи, треба також дотримуватися принципу вікової відповідності програми категорії глядачів, на яку вона розрахована. Молоді люди охочіше сприймають інформацію, поради, судження від своїх ровесників. Безперечно, автором програми може бути представник старшого покоління, але ведучими повинні бути молоді журналісти. Молодіжна аудиторія негативно реагує на телевізійні передачі, у яких її нав’язливо повчають. Найважливішими чинниками впливу телевізійного журналіста (ведучого, коментатора, кореспондента, оглядача, інтерв’юєра) на глядачів є його а) компетентність (інтелектуальні знання з усього кола питань, які він порушує у своєму матеріалі, і спеціальні знання, що дозволяють йому сформувати власну думку про конкретне явище, дійти певного висновку; орієнтованість на національні інтереси і духовно-моральні цінності) і б) харизматичність (зовнішність, чоловіча або жіноча привабливість, очікуваність висловлювань, дій, вміння подати себе, комунікативний стиль).Тележурналіст повинен оригінально мислити, цікаво висловлювати свої думки. Людина засвоює світоглядні, моральні, духовні орієнтири в молодому віці, тому ситуацію в молодіжному середовищі можна розглядати як умовну модель майбутнього українського суспільства. Висвітлення телебаченням нашої історії, культури, мистецтва, літератури, звичаїв, традицій, звільнення від упередженості, різноманітних табу, популяризація справжніх національних святинь, утвердження у свідомості україноцентризму, максималістської культури державотворення є важливою передумовою національної злагоди, впорядкованості життя. Після помаранчевої революції створюються умови для переходу від моделі так званої медіакратії до моделі відкритого діалогу в суспільстві, до утвердження в журналістському середовищі морально-національного, патріотично-громадянського типу мислення, що сприяє усвідомленню телевізійними працівниками потреби допомагати молодим людям засобами телебачення пізнати своє національне “Я”, відчути, зрозуміти, що любов до України – акт найвищого діяльного, духовно-національного самоусвідомлення, самовизначення. |
