Висновки узагальнюють результати дисертаційної роботи з дослідження місця українського питання в міжнародних відносинах Центральної Європи 1919-1923 рр. Українське питання протягом 1919-1923 рр. охоплювало в чехословацькій і польській політичній думці проблему визнання УНР, а потім УСРР. У цей період Чехословацька Республіка і Друга Річ Посполита відігравали провідну роль у формуванні політичного обличчя Центральної Європи. 1. Критичний аналіз української і зарубіжної історіографії свідчить, що в історичній науці не було комплексно вивчено місце українського питання у міжнародних відносинах Центральної Європи. Історіографічна і джерельна база дисертації є достатньо широкою для заповнення цієї прогалини, створення комплексного компаративного дослідження політики Чехословаччини і Польщі щодо України 1919-1923 рр. 2. Протягом 1919-1920 рр. визначального значення набув особистий вплив насамперед Т.Масарика та Ю.Пілсудського на формування курсу щодо УНР. Це виявилося у визнанні УНР чехословацьким керівництвом де-факто, а польським – де-юре. Економічний і геополітичний чинники обумовлювали позитивне ставлення міністра закордонних справ ЧСР Е.Бенеша до ЗУНР, а польських соціалістів – до УНР. Прихильність до Росії із сподіванням на крах більшовизму і на повернення її до антинімецького табору визначала негативне ставлення націонал-демократів Польщі і ЧСР до утворення незалежної української держави. 3. 1919-1920 рр. стали початком чехословацько-українських і польсько-українських міждержавних взаємин. Воєнно-політична і внутрішня нестабільність в Україні і постійна зміна місця перебування уряду УНР завадили їх ефективному розвитку, зробили неможливою повноцінну дипломатичну діяльність представництв ЧСР і Польщі в Україні. 4. Налагодження взаємин з УСРР зумовлювалося необхідністю нормалізації стосунків з метою репатріації громадян й економічної співпраці. На цьому наполягало суспільство. Фінансова і гуманітарна підтримка з боку Чехословаччини і Польщі української політичної, військової, інтелектуальної еліти, що відіграла провідну роль у Визвольних Змаганнях 1917-1920 рр., загострювала стосунки ЧСР і Польщі з УСРР. Внаслідок цього у 1921 р. не було конструктивно вирішено жодного важливого питання взаємин. 5. Обмін репатріаційними і торговельними місіями між ЧСР і УСРР заклав підвалини міждержавного співробітництва обох країн, спрямованого на підписання угоди з метою спільного врегулювання економічного і політичного аспектів відносин. Ризький мирний договір визначав правовий статус польсько-українських взаємин й обумовлював їхній розвиток. 6. У 1922-1923 рр. посилився вплив загальної міжнародної кон’юнктури на чехословацько- і польсько-українські взаємини. Генуезька конференція зумовила пріоритетність економічного фактора взаємин. Утворення СРСР призвело до згортання діяльності дипломатичних представництв ЧСР і Польщі у Харкові. 7. Розвитку торговельно-економічних відносин Чехословаччини з Радянською Україною сприяла участь ЧСР в акції допомоги голодуючим УСРР, підписання 6 червня 1922 р. відповідного договору між сторонами та політика економічної інтервенції, авторами якої були Т. Масарик і Е. Бенеш. Для керівників ЧСР економічна співпраця мала повернути східні терени до цивілізованої Європи. Економічна інтервенція повинна була розкласти радянську систему зсередини, а виховані в умовах чехословацької демократії українці мали прищепити ці ідеї на Україні, звільненій у майбутньому від радянського панування. У цьому виявлявся гуманізм Масарика, який ставав основою концепції чеського месіанізму. Для польської влади економічна реконструкція Східної Європи давала змогу забезпечити собі місце посередника між Сходом і Заходом, посилити економічний і культурний вплив в УСРР. Це було пріоритетним завданням польських дипломатів у Харкові. Завдяки їхній активній діяльності Польща стала головним експортером української сировини до західноєвропейських країн. 8. Еволюція взаємин ЧСР і Польщі з УНР та УСРР відбувалася під впливом кількох “глибинних сил”. Так, в ідеологічній площині відігравали роль позиції керівників держав Т. Масарика та Ю. Пілсудського, міністрів закордонних справ Е. Бенеша і К. Скірмунта, а також політичних партій: обох націонал-демократичних, чехословацької комуністичної і польської соціалістичної. З геополітичної точки зору чехословацьким інтересам відповідало послаблення Польщі, польським – послаблення Росії. В економічному плані домінувала потреба в українській сировині. В ментальності заважали недостатня поінформованість чехословацького суспільства про державницькі прагнення українців і втома польського суспільства від воєнних дій. Крім того важливою була вимога проведення репатріації та економічного обміну. Надзвичайно актуальною залишалася дилема “економіка-політика” у ставленні як до УНР, так і УСРР. Висновки дисертації розгортають перспективу подальшого дослідження місця українського питання в міжнародних відносинах Центральної Європи протягом 1919-1923 рр. Дисертанткою досліджені найголовніші, найбільш контроверсійні і найменш вивчені моменти в історії чесько-, словацько- та польсько-українських стосунків 1919-1923 рр. – політика Т.Масарика, Е.Бенеша, Ю.Пілсудського щодо українського питання, дипломатичні й економічні взаємини ЧСР і Польщі з УНР та УСРР, вплив комплексу факторів на формування системи міжнародних відносин. Результати дослідження дають змогу визначити пріоритетні завдання не лише української, а й чеської та польської зовнішньої політики на сучасному етапі. |