Вивчення і аналіз зібраного та систематизованого фактичного матеріалу, творів музейних колекцій, архівних матеріалів дозволяє констатувати наступне: 1. Виділено три періоди радянського народного мистецтва: 1920-1930-ті рр., 1940-1950-ті рр. та 1960-1980-ті рр., що характерні відмінними механізмами впливу, змінюваними естетичними критеріями та ідеологічними установками тоталітарної системи. 2. Комуністична культурна політика, виражена у формі “колективної творчості” затримала природній розвиток українського народного мистецтва. Примусова колективізація селянства та організація артілей кустарів з усуспільненими засобами виробництва спричинили занепад народного мистецтва в найпоширенішій формі його побутування – домашніх промислах. Праця в усуспільнених артілях кустарів призвела до узагальнення відмітних рис регіональних осередків, нав’язування майстрам інвазійних радянських мотивів та сюжетів. Диференціація праці та механізація раніше ручних процесів спричинила втрату рис творчої індивідуальності окремого майстра, спрощення форми і декору. 3. Артілі з централізованою системою керівництва Укрхудожпромспілки впроваджували тотальний контроль над народним мистецтвом. Перевага надавалася нарощуванню кількісного показника, виконанню плану та дотриманню вимог держзамовлень. Виготовлення виробів за еталоном-зразком руйнувало засоби виразності творів народного мистецтва. 4. Антирелігійна пропаганда у народному мистецтві викорінювала сакральні елементи та духовність творів, що звузило типологію виробів, замінило давні символи-хрестографеми радянською емблематикою. Аналіз архівних джерел показав наявність спротиву народних майстрів насаджуваному атеїзму. 5. Формування “радянського народного мистецтва” було тісно пов’язане з утвердженням методу “соціалістичного реалізму”, шляхом введення тематичних радянських сюжетів та символіки. На зміну традиційній системі художнього мислення в народну творчість вводилася образно-композиційна побудова, засади плакатності, оперування іконографічними конструкціями радянської емблематики. Це звузило декор виробів до станкових плакатних композицій, які виконували ідеологічно-виховне замовлення тоталітарної держави. 6. Художня самодіяльність набула державної підтримки та ідеологічного прокомуністичного забарвлення. Орієнтація на кількісний, а не на якісний показник породила індустрію масової культури. Асортимент її складали твори агітаційної та ідеологічно-тематичної спрямованості, які хибно ототожнювали з народним мистецтвом. Для них було характерно наслідування і компіляція народних зразків у поєднанні з образотворчою мовою професійного мистецтва. 7. Так звані новаторство і розквіт “радянського народного мистецтва” насправді характеризувалися штучним збідненням минулих надбань традиційної спадщини, гіперболізацією “здобутків” соціалістичного періоду, нав’язуванням “радянських традицій” та “соціалістичного змісту у національній формі”. Станковізм начебто насаджував у народне мистецтво “глибокий ідейний зміст” та “сучасну тему”. Засоби спрощеної зображальності, фотографічність та натуралізм руйнували принципи абстрактної декоративності. Вибудовується ієрархія жанрів, серед яких провідне місце належить тематичній картині та портретам “вождів”, а визначальним критерієм естетичної досконалості стає наявність ідеологічного підтексту. Створені під вивіскою “народного мистецтва” подібні твори забезпечують майстрам вихід на виставки різного рангу, іноді урядові нагороди та звання “Заслужений майстер народної творчості”. 8. Аналіз каталогів виставок народного мистецтва 1920-1980-х рр. дає підставу стверджувати, що вони були інструментом ідеологічної пропаганди “розквіту народного мистецтва”. Методи організації виставок та характер відбору експонатів для музейних експозицій свідчить про їх орієнтацію на вироби художніх промислів та індивідуальних майстрів з професійною освітою. 9. Широке розгортання сувенірної промисловості виступило процесом протилежним до традиційної народної творчості. Тиражування художніми промислами сувенірів за еталоном-зразком, високі валові показники спричинили занепад традиційних шкіл народного мистецтва. Вимога “громадського звучання” зумовила появу в сувенірній продукції помпезних, громіздких речей, переповнених героїчним пафосом та радянським патріотизмом. 10. Традиції народного мистецтва не знаходили засвоєння своїх стилістичних особливостей у радянській художній промисловості. Аналіз музейних творів показав, що в більшості випадків окремі елементи орнаменту, колорит, типові форми переносили без глибокого розуміння знакової символіки дбайливого ставлення до традицій. 11. Вперше здійснений позаідеологічний аналіз радянських мистецтвознавчих видань показав тенденцію заполітизованості, ідеологічних перекручень, обмеження у виборі дослідних тем, вибірковість підходів, шкали оцінок. Праці несуть відбиток методологічних вимог “партійності”, не відображають реальні закони функціонування народної творчості. 12. Дослідження розвінчаного і деміфологізованого соцреалізму дозволяє стверджувати, що тоталітарний реалізм сформував в українському народному мистецтві особливу, відокремлену від традиційної творчості галузь – “радянське народне мистецтво”, якому притаманні значна заполітизованість, насичення ідеологією та надособистісний сколективізований характер творчості. | 