Періодична спадщина та інші джерела, що їх вдалось опрацювати дисертантові, дозволяють зробити такі наукові висновки: 1. Структура преси України перебувала у процесі становлення і не мала усталеної форми. Кожна суспільно-політична формація – Центральна Рада, Гетьманат, Директорія – витворювала власну мережу друкованих видань. Таким чином, відповідно до зміни влади та постійних суспільно-політичних перетворень формувався й інформаційний простір України. Наприклад, для періоду Центральної Ради був характерним політичний плюралізм в організації друкованих видань. Одночасно діяла періодика, що підтримувала існуючу владу, преса, що займала нейтрально-помірковану позицію, і видання, які вели проти влади пропагандистську війну. Період Гетьманату був доволі суперечливим. Він позбавив громадськість права на вільне висловлювання думок. Була введена цензура, що негативно позначилось на опозиційній періодиці українських соціалістичних партій. Натомість розквітла російськомовна преса монархічних та ліберально-буржуазних партій. Режим стимулював появу офіційно-урядових видань. Остання ж фаза української державності – Директорія – була сприятлива насамперед для самоідентифікації української преси. Дослідники вказують на відносну типологічну стабільність та кількісний ріст видань цього періоду. Умови військового часу позначились на періодичності виходу часописів, сприяючи, у той же час, більш чіткому поділу на періодику, що підтримувала ідею української державності, і на ту, що виступала на протилежному боці. Війна і жорстка цензура позбавляли низку часописів і таких рис, як неупередженість й лояльність. Зникала нейтральність газетних виступів. Провідне місце за кількісними та якісними показниками в інформаційному просторі країни посідала періодика політичних партій та угруповань, що нерідко зі зміною влади трансформувалась в групу офіційно-урядової преси. Український інформаційний простір характеризувався різновекторністю свого розвитку. Зокрема, з точки зору реалізації ідеї української державності можна виділити три напрямки розвитку мережі друкованих видань: конструктивний, нейтральний та деструктивний. Формування інформаційного обширу відбувалось не еволюційно, а революційно. Насамперед це твердження стосується Наддніпрянщини, де поступовий розвиток мережі українських видань був унеможливлений імперською політикою царського уряду. Отже, інформаційний вибух міг статись лише на тлі бурхливих подій української революції, в умовах національно-державницького піднесення та безперервних воєнних сутичок, що супроводжувались завзятою інформаційно-пропагандистською боротьбою. У мережі друкованих видань Наддніпрянщини домінував конструктивний напрямок щодо ідеї української державності. Проте відчувався і могутній вплив деструктивної періодики. Мережа друкованих видань Галичини суттєво відрізнялась від Наддніпрянської моделі. Це пояснюється тим, що періодика західних земель мала змогу розвиватись еволюційно за менш жорстких умов габсбурзького панування. Інформаційний обшир Галичини був менш структурованим, однак, не мав помітних деструктивних ухилів стосовно ідеї української державності. У періодиці переважав конструктивний напрямок. У цей час сформувалась за всіма типологічними ознаками і набула поширення українська військова преса. Цей масив періодики був тісно інтегрований у загальну мережу видань і посідав чільне місце в інформаційному просторі країни. Водночас військова преса зуміла витворити власну інформаційну структуру в межах тодішнього медіа-простору. Це значно розширило її функціональні можливості, дозволивши відіграти: а) на тактичному рівні – винятково важливу роль в ідеологічному забезпеченні формування дисциплінованих і боєздатних збройних сил; б) на стратегічному рівні – опосередковано впливати за допомогою інституту армії на процес реалізацій ідеї української державності. Проведений тематичний і жанровий аналіз виявив основний найбільш поширений проблемно-тематичний напрямок військових видань – відображення суспільно-політичних перетворень у державі. Це підтверджується проведеним вибірковим контент-аналізом частотності появи на газетних шпальтах різних тематичних напрямків у низці військових часописів. Водночас чільне місце посідали на газетних шпальтах й інші тематичні напрямки. Серед них неабиякого значення набуло висвітлення проблем внутрідержавного життя, зорієнтування читачів у міжнародних подіях, багато уваги приділяли військові часописи і хроніці збройної боротьби. Форми подачі матеріалів – жанрова палітра військової періодики - були доволі різноманітними і представляли публікації інформаційних, аналітичних та художньо-публіцистичних жанрів журналістики. Найбільш поширеними серед них були: замітка, звіт, кореспонденція, стаття, фейлетон, памфлет, гумореска. У стадії формування перебували жанри репортажу й інтерв’ю. З’явились портретні нариси-некрологи, а також такий різновид нарису, як політичний портрет. Досвід організації масово-інформаційної діяльності свідчить, що провідниками державної інформаційної політики (ДІП) в країні і за кордоном були інформаційні служби (ІС), які її реалізували за допомогою функції інформації (І), пропаганди (П), контрпропаганди (К) й агітації (А) з метою позитивних змін у масовій свідомості (ПЗМС) громадян щодо ідеї Української державності. ДІП ІС (І + П + А + К) ПЗМС З метою інформаційної протидії було відпрацьовано поняття "мобілізації преси". Це була спроба організації державної монополії на інформацію в умовах воєнного часу. Впровадження "мобілізації преси" (МП) передбачало концентрацію творчих і націоналізацію видавничих ресурсів (КТНВР) з централізацією, керуванням та цензурою (ЦКЦ) над інформаційною діяльністю. МП = КТНВР + ЦКЦ Дослідження виявило, що організація масово-інформаційної діяльності ( ОМІД) відбувалась у двох напрямках: концептуальної координації (КК) цивільних і військових засобів масової інформації та системної взаємодії (СВ) з метою "мобілізації преси" (МП). ОМІД КК + СВ = МП Таким чином під мобілізацією преси слід розуміти комплекс державних нормативно-правових заходів, спрямованих на відповідну організацію масово-інформаційної діяльності в умовах воєнного і надзвичайного стану. Домінуючими напрямками організації роботи редакції з позаштатними військовими кореспондентами та читачами були: налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків між військовими часописами й армійською аудиторією, сприяння в реалізації творчого потенціалу позаштатних військових кореспондентів, ініціювання інформаційних громадських акцій. З метою налагодження інформаційно-інтеграційних зв’язків військові журналісти використовували: соціологічні опитування й редакційні звернення, що у свою чергу поділялись на короткі інформаційні звернення з акцентацією на певному заклику й аналітичні постановочні із зосередженням читацької уваги на одній або низці проблем. Залучення авторського активу до співпраці відбувалось у формах використання редакційних оголошень, авторських листів, рекламної інформації. Особливо велику роль відіграли авторські листи, тематика яких була доволі різнопланова й розрізнялась за формою подачі на: листи-звернення, листи-спростування, листи-звинувачення та адресні листи. Важливим напрямком організаційно-масової роботи редакцій військових часописів було ініціювання інформаційних громадських акцій. Вони розрізнялись за масштабом на локальні й регіональні та розподілялись на заходи з матеріальної допомоги, рекреативного забезпечення, увічнення пам’яті загиблих вояків. Особливим змістом була наповнена робота армійських видань щодо увічнення пам’яті загиблих вояків. Вона розподілялась на публікації, присвячені урядовим розпорядженням і наказам командирів, посмертні згадки про вояків. Проведене дослідження виявило недостатній рівень інтеграції між військовими засобами масової інформації та військовими інформаційними службами, що в умах збройної боротьби призвело до руйнації організаційних основ інформаційної структури збройних сил. Водночас незавершена в умовах воєнного часу координація між цивільною і військовою пресою ускладнила процес формування єдиного національного інформаційного простору продержавної орієнтації. Цей факт негативно вплинув на утвердження ідеї української державності в період визвольних змагань (1917-1921 рр.). Проведене наукове дослідження дозволило дисертантові подати такі практичні рекомендації: За сучасних умов інформаційні відносини набувають дедалі більшого значення в усіх сферах життя українського суспільства. Це обумовлює неабияку увагу до формування повноцінного національного інформаційного простору, спрямованого, насамперед, на зміцнення української державності і всебічний розвиток громадянського суспільства. Саме гармонійне поєднання державних (національна безпека) та суспільних (свобода слова) елементів повинні з часом викристалізувати національний інформаційний простір продержавної орієнтації. Для вирішення цього завдання потрібен системний підхід, що, у свою чергу, передбачає вивчення досвіду масово-інформаційної діяльності. Відомо, що історія має властивість концептуального повторення, змінюються лише хронологічні межі й засоби втілення, методи ж і форми певною мірою завуальовуються, не втрачаючи при цьому свого колишнього змісту. Роки Української революції ( 1917-1921 рр.), з цієї точки зору, надають повчальні уроки й примушують сучасників замислитись над вирішенням низки питань, що не втрачають своєї актуальності і до сьогодні. Це, насамперед: подолання обмеженості впливу інформаційного поля України, особливо у східних та південних регіонах; нарощування пропагандистського забезпечення підтримки соціально-політичних та економічних реформ в Україні на міжнародній арені; - подальшого вдосконалення юридичних основ інформаційної політики. Роль і місце військових засобів масової інформації як структурного елементу національного інформаційного простору полягає у формуванні позитивного іміджу навколо одного із основних інститутів державності – Збройних сил України. Для цього в умовах реформування армії потрібні реальні кроки, що можуть ґрунтуватися на таких рекомендаціях: активізації рекламної діяльності, інформаційних громадських акцій, побудованих на сучасних наукових принципах керування суспільною думкою. Для цього варто зосередити зусилля на створенні ефективної структури – Управління інформаційної політики Міністерства оборони України, - яка б об’єднала і підпорядкувала на рівні державного секретаря воєнного відомства наявні засоби масової інформації з інформаційними службами і, поки відсутніми центрами у зв’язках з громадськістю з метою всебічного забезпечення положень “Державної програми реформування та розвитку Збройних сил України до 2005 року"; - процесі оптимізації функціональних можливостей редакцій військових ЗМІ, постійної їх кореляції при визначенні пріоритетних тематичних напрямків; організаційно-штатному вдосконаленні. Зокрема, було б доцільним започаткувати при редакціях соціологічні служби. Для цього відпрацювати відповідні штати, механізм збору, аналізу, поширення і збереження військово-соціологічної інформації; вжити заходи, спрямовані на підвищення тиражованості друкованої продукції військових ЗМІ. На сьогоднішній день загальний тираж військових газет складає лише 32 тисячі примірників. Цього явно недостатньо для повноцінного інформаційного забезпечення особового складу збройних сил; - створенні локальної комп’ютерної мережі військових ЗМІ; професіоналізації військових журналістів. З цією метою ввести до освітньої програми військових навчальних закладів нових предметів: "Реклама і маркетинг військових ЗМІ", "Основи зв’язків з громадськістю", "Інформаційна безпека і військові ЗМІ", "Роль засобів масової інформації в локальних війнах" тощо; відродженні кращих традицій національної школи військової журналістики. Проблеми реформування Збройних Сил України з метою їх подальшої професіоналізації викликають надзвичайну зацікавленість громадськості. Воєнна тема посідає чільне місце за рейтингами продажу на ринку мас-медіа. Проте для її об’єктивного й неупередженого висвітлення журналістам іноді бракує розуміння суті таких специфічних явищ, як армія, збройна боротьба, локальні війни, миротворчі операції, не вистачає мінімуму суто військових знань. Тому є сенс впровадити для майбутніх журналістів та працівників мас-медіа програми семінарів під умовною назвою "Екстремальна журналістика". Цей проект можуть здійснити фахівці прес-служби Міністерства оборони України на базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка та інших вищих навчальних закладів, які готують журналістські кадри. | 