У висновках узагальнено основні положення і результати дослідження.
Жанр літературної казки, його різновиди та модифікації мають потужний генологічний потенціал, що дає можливість для заглиблення у форми їхньої реалізації в конкретні періоди розвитку художньої літератури. Звернувшись до українського мистецтва слова 10-30-х років ХІХ століття, зауважимо, що письменство цього часу заактивізувало процес формування нових жанрових моделей, зокрема віршованої літературної казки, котра є жанрово-стильовою модифікацією жанру літературної казки, генотип якої - народноказковий текст. Стаючи предметом усвідомленої мистецької рецепції письменника, народна казка набуває статусу писемної фіксації і стає трансформованою геноодиницею творення художньої дійсності власне літературними засобами. Домінування літературної форми уснооповідного народного жанру виникає з активізацією у структурі імперсонального образного тексту індивідуально-творчих виражально-зображальних засобів. Уже суб’єктивно-образна організація її художнього світу спрямовується на розкриття власне авторських та конкретно-історичних суспільних ідеалів. Літературна казка у процесі свого історичного становлення пройшла етап передісторії жанру (функціонування народноказкових елементів у інших жанрах письменства, фольклористична казка) і період формування своїх основних жанрових різновидів (художній переказ народної казки, літературна казка за фольклорними мотивами та власне авторська літературна казка з оригінальною сюжетно-образною системою). Матриця літературної казки знаходиться в постійному розвитку, її дослідник розглядає не статичні жанрові утворення, а активно рухомі, що зумовлені своєрідністю форм взаємодії народноказкових і авторсько-творчих елементів у її архітектоніці. Літературна віршована казка як жанрово-стильова модифікація характеризується змістовними і формальними характеристиками. Стаючи формою вираження авторських ідеалів, вона звертається до фантастичності та розважальності народної казки, елемент правдоподібності також присутній у її художньому світі. Органічним змістоорієнтовним компонентом є її дидактичність. Формально організаційними виступають версифікаційні ознаки – ритм, рима, якими зумовлені не лише мелодика, а й емоційність твору. Структура казки характеризується обов’язковою присутністю власне авторських художніх елементів – ліричних відступів, найрізноманітніших описів, художньої деталі, змалювання емоційного нюансування своїх героїв, їх внутрішнього світу тощо.
Синтезуючи основні складники жанрової матриці даної геноодиниці, вважаємо, що досліджуваний жанр – це авторський віршований епічний твір, різновид метажанру літературної казки, заснований на фольклорних чи літературних джерелах або цілком оригінальний твір, переважно фантастичний, чародійний, у якому змальовуються неймовірні пригоди вигаданих або народноказкових героїв. Симбіоз літературних і фольклорних складників літературної віршованої казки, побудований на ефективних принципах їхньої співдії, урівноважує оригінальність даної геноодиниці; при цьому співвіднесеність з фольклорною жанровою традицією забезпечує організацію твору як цілого. Превалюючою ознакою жанрової матриці народної казки є синтез перманентного аксіологічного компонента її композиції (боротьба добра зі злом) з максимально традиційною, відносно усталеною системою зображально-виражальних засобів. Ці особливості поетично-художньої структури зумовлюють органічне входження народної казки як образної форми колективної художньої свідомості в естетичний простір індивідуально-рефлексійної творчості.
Функціонування народної казки в лонгітюдному процесі української давньої літератури як передісторії виникнення літературної віршованої казки початку ХІХ ст. характеризується константністю, стійкістю, еволюційною змінністю форм використання, але й естетичною одновекторною спрямованістю в конфесійних і світських жанрах цього періоду лише як засобу піднесення їх образно-сугестивного впливу на реципієнта; жанротворчим домінантом їх виникнення і формування народна казка не виступила. Генетична закоріненість народної казки в політеїстичний язичницький простір зумовила відношення до цьогго жанру в давній літературі лише як до живої художньої традиції. Такий естетичний факт викликав відсутність належних образно-питомих традицій даного фольклорного жанру в ХVII - ХVIIІ ст. для виникнення літературної віршованої казки на народноказковій основі. Першопричиною виникнення зазначеного жанру у творчості П. Білецького-Носенка стають творчі традиції І. Котляревського як автора поеми «Енеїда» в переформатуванні інонаціонального літературного твору в оригінальний жанр нової української літератури з актуальністю її проблематики.
Домінантною основою творчого процесу формування жанрової матриці літературних віршованих казок у П. Білецького-Носенка стає літературна переробка інонаціональних літературних казкових джерел та вітчизняних фольклорних фантастичних матеріалів. «Пам'ять жанру» літературної казки, її постійна генетична закоріненість у фольклорний претекст як основа текстуального аналізу казки «Три бажання» даного автора (створена на основі казок Ж. де Лафонтена та О. Сумарокова) в порівнянні з сюжетною канвою її народноказкового генотипу дала можливість виокремити основні образні авторські засоби та прийоми українського митця у створенні власного художнього світу. Літературна віршована казка на відміну від народноказкового джерела починається авторським вступом; у тексті виникають асинхронні часові параметри зображення життя її героїв, створені автором; казка розширюється ментальними описами та художньою деталізацією, конкретизацією змальованого у виразному національно-етнографічному плані; автор надає типовим героям казки характерологічних національних рис та розширює персонажну систему введенням вітчизняних демонологічних образів; панівний стиль зображення - бурлескно-травестійний. Творчий почерк П. Білецького-Носенка в казці ідентичний художнім традиціям І. Котляревського в поемі «Енеїда». Художній світ уже авторської казки набирає виразного національно-локального та реалістичного спрямування і стає формою втілення дидактично-повчальної авторської тези про роль праці у житті людини. Виникає оригінальна повчально-розважальна літературна віршована казка з виразною дидактичною спрямованістю, художній алгоритм творення, яка простежується і в казках «Навісная», «Вовкулака», «Мильнії баньки» та інших. У творах « Урок панам», « Пан Писар», « Невозможноє, чого сам біс не здужа зробить», «Кумедійщик» відбувається чітка авторська переорієнтація письменницьких художніх новотворів на зображення не ментально-буттєвих характеристик українського суспільства, а соціально-громадських. Зображення певних сегментів цих казок у знижено-бурлескному стилі, створення образів набирають негативної констатуючої тональності живописання з яскравим викривальним первнем розкриття таких негативних явищ, як хабарництва та казнокрадства чиновників, сваволі панівних верств населення. Це дає право класифікувати зазначені казки як сатиричні індивідуального («пасквільного») спрямування.
Виникнення романтизму в українському літературному процесі 30-х років ХІХ ст. (відбувалося в атмосфері творчого відштовхування від бурлескно-травестійних традицій) утвердило цінність жанру народної казки в естетичній свідомості суспільства у статусі значимої жанрової одиниці. Народна казка сприймалася романтичною естетикою виявом народного генія, «духу нації». Звернення до її образних традицій у творчості О. Бодянського - фольклориста, поета, літературного критика - стає ґенезою виникнення його віршованих літературних казок на народноказковій основі, яка зафіксована виходом у 1835 році його збірки «Наські українські казки козака Іська Матиринки». В основу текстів літературних віршованих казок О. Бодянського були покладені відомі народноказкові сюжети і цим фактом її автор виносить літературну віршовану казку на новий еволюційний етап її розвитку – виникнення літературної казки за фольклорними мотивами. Ефективне розкриття О. Бодянським образних можливостей даного різновиду літературних казок забезпечується спрямуванням його індивідуальних творчих прийомів-засобів - звернення до мотивів Біблії, пафосних етнографічних та ментальних описів, конкретизація та деталізація буттєвих формантів українського народного життя, зображення внутрішнього світу своїх героїв як результату боротьби добра і зла в їх душі, виокремлення гендерної суті своїх героїв, багатство емоційного забарвлення, композиційна трансформація народних казок – на розкриття етно- і антропоцентризму уже авторських літературних текстів. Домінантний аксіологічний концепт фольклорної праформи боротьби добра і зла філософізується автором. Проблеми універсально-субстанційного значення – аксіологічні цінності людського життя, прагнення людини до щастя, етична антиномія зради і вірності, сила людського духу - стають гармонійною духовною складовою художнього світу літературних віршованих казок О. Бодянського, що зумовлює віднесення цих творів за естетико-функціональною типологією казок до різновиду філософських. Образно-художній код даних творів є перехідним від бурлескних естетичних традицій до романтичних, у них переважає силабо-тонічна система віршування. Відтак, характерними рисами української літературної віршованої казки 10-30-х рр. ХІХ ст. уважаємо принцип «подвійного кодування» їх виникнення – шляхом літературної переробки інонаціональних казково-письменницьких творів і створення літературної казки на народноказковій основі - та етно- антропоцентризм авторського світообразу казок П. Білецького- Носенка й О. Бодянського.
|