Дослідження фразеологічних одиниць переконує в тому, що фразеологія є джерелом лінгвокраїнознавчих відомостей. Це схованка багатогранного буття народу: історичної пам’яті, етнокультурних традицій, національної самобутності, неоціненного трудового досвіду, сили духу, болю і гніву, горя і родості. Визначення поняття внутрішньої форми спеціальними словниками не фіксується. Поняття внутрішньої форми слова – це ключ до розуміння внутрішньої форми ФО. Вільна слово сполука є матеріальною базою фразеологізму, а внутрішня форма його репрезентується через значення і структуру слів-складників ФО та зводиться до особливої метафоричної образності й експресивності мовного вираження повторюванних фактів, явищ, подій, ситуацій. Переосмислення словосполуки є найбільш істотною, вирішальною фазою фразеології. Процеси, пов’язані з семантизацією стійкої сполуки, з появою загального переносного значення – складні й багатоманітні. Вони визначаються характером внутрішньої форми образу, закладенного у стійкій сполуці, ступенем її мотивованості, своєрідністю смислових відношень у конкретній національній мові. Етимологічні пошуки в царині фразеології просто необхідні, оскільки вони проливають світло на стан веутрішньої форми. Історія ФО, їх виникнення і розвиток, формування внутрішньої форми являє собою історію багатовікових зусиль людської думки осмислитиявища природи, суспільного життя й оволодіти ними. Такі пошуки можуть свідчати про віддалені епохи, від яких не дійшло до нашого часу ніяких інших даних (“шилом море не нагрієш”, “їсти землю”, “збити з пантелику”). Тільки семантична прозорість складників ФО приходить на допомогу дослідникові у визначенні внутрішньої форми. . |