У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в обгрунтуванні і запровадженні нових методів та підходів до організації міжбюджетних відносин з метою стимулювання регіонального розвитку. Основні висновки проведеного дисертаційного дослідження наступні: 1. Міжбюджетні відносини є основною складовою бюджетного процесу і являють собою систему фінансових і правових взаємин між усіма ланками бюджетної системи. Головними вимогами до організації міжбюджетних відносин є чітке й обґрунтоване розмежування доходних джерел і видаткових повноважень, наявність ефективних механізмів бюджетного вирівнювання. При проведенні політики бюджетного вирівнювання необхідно одночасно враховувати принципи справедливості й вирівнювання. 2. Децентралізована бюджетна система при дотриманні визначених умов є більш ефективною і сприяє економічному зростанню. До цих умов, насамперед, відноситься надання органам місцевого та регіонального управління реальної самостійності у прийнятті рішень, причому кожен рівень влади повинен мати чіткий перелік своїх функцій і стабільних джерел фінансування. Разом із тим, повинні існувати чіткі критерії оцінки діяльності регіональних керівників і міра їхньої відповідальності у випадку негативного результату. Також повинні бути створені всі умови для підвищення мобільності населення й капіталу з метою посилення механізмів міжрегіональної конкуренції. Крім цього, варто сформувати сильну законодавчу базу та знизити вплив таких негативних зовнішніх ефектів як бюрократизм, корумпованість державних чиновників, асиметричність і недосконалість наданої та наявної інформації. 3. Діюча в Україні система міжбюджетних відносин є унікальним конгломератом, що поєднує в собі риси командно-адміністративної та ринкової економіки. Модель міжбюджетних відносин 2001р. сильно відрізняється від моделі 1992-1993 рр. і являє собою більш удосконалений варіант, однак процес її становлення ще далеко не довершений. Основними елементами системи міжбюджетних відносин України в 1992-2001 роках були відрахування від регульованих податків і міжбюджетні трансферти, причому їх роль у формуванні місцевих бюджетів була дуже велика. В останні роки чітко виявляється тенденція до посилення ролі трансфертів у системі міжбюджетних відносин України, обмеження бюджетної самостійності регіонів та їх сильної фінансової залежності від центру. 4. Концентрація стабільних джерел бюджетних доходів у державному бюджеті, практика щорічного встановлення норм відрахувань від регульованих податків, недосконалість механізмів міжбюджетних трансфертів, наявність суб'єктивних критеріїв та відсутність формалізованих підходів при визначенні їхньої величини, неврахування особливостей регіональної соціально-економічної ситуації приводили до того, що багато регіонів не були зацікавлені у підвищенні ступеня збирання податків, а були зайняті пошуком таких економічно неефективних методів впливу на центральну владу як лобіювання своїх інтересів, політична рента. 5. Застосування аналітичного інструментарію портфельної теорії до аналізу міжбюджетних відносин показало, що в 1992-2001 р. фактично існували класи регіонів з найбільш «корисними» (м. Київ, Одеська, Івано-Франківська, Тернопільська обл.) і найменш «корисними» (м. Севастополь, Луганська і Донецька обл.) варіантами закріплення основних загальнодержавних податків за місцевими бюджетами, що суперечить принципу рівності прав регіонів у міжбюджетних відносинах. 6. Прийняття Бюджетного Кодексу України ознаменувало собою перехід до якісного нового етапу побудови системи міжбюджетних відносин. Однак представлені в кодексі розподіл дохідних бюджетних джерел між державним бюджетом і місцевими бюджетами та механізми бюджетного вирівнювання далеко не оптимальні, не сприяють регіональному розвитку і мають потребу в подальшому вдосконаленні. 7. Подальшому вдосконаленню механізмів бюджетного вирівнювання в Україні може сприяти впровадження позитивних елементів російських методик розрахунку величин трансферту: використання середнього по країні зведеного доходу на душу населення як основного критерію для визначення дотаційних регіонів, відсутність додаткового тиску на регіони-реципієнти, відмова від практики «загальної зрівнялівки» доходів місцевих бюджетів. 8. З метою формування доходної бази регіонів пропонується направляти в місцеві бюджети 100% надходжень від прибуткового податку, 70% від податку на прибуток підприємств, 30% від податку на додаткову вартість і акцизного збору. У результаті такого розмежування основних податків бюджети регіонів (поряд з іншими доходними джерелами) матимуть реальну фінансову базу, що є однією з головних умов реалізації на практиці переваг бюджетної децентралізації. У результаті запропонованих перетворень співвідношення між державним і місцевим бюджетами в структурі консолідованого бюджету України практично не зміниться. 9. Горизонтальне фінансове вирівнювання пропонується здійснювати на основі механізмів негативного оподатковування, що дозволить коригувати регіональні бюджетні доходи, одночасно дотримуючись принципів вирівнювання й справедливості. Закладені в моделі механізми здатні ефективно робити перерозподіл доходів місцевих бюджетів навіть в умовах значної міжрегіональної диференціації. У довгостроковій перспективі доходи міжрегіонального фонду фінансової підтримки, через який пропонується здійснювати фінансове вирівнювання, будуть перевищувати витрати, і в такий спосіб постійно будуть знаходитись значні суми, не розподілені в процесі здійснення фінансового вирівнювання. Ці кошти, на наш погляд, доцільно буде направити на підтримку «відстаючих» регіонів. 10. Введення нових об'єктів оподатковування або зміна ставок непрямих податків може привести до того, що зміняться надходження від податку на прибуток підприємств. У цьому випадку може змінитися структура надходження податкових доходів у державний і місцеві бюджети. Для вирішення даної проблеми пропонується або застосування мораторію на відмову від внесення змін і доповнень, або розробка відповідних компенсаційних схем. |