Основні результати дисертаційного дослідження в сукупності вирішують важливе наукове завдання вдосконалення механізмів управління державними корпоративними правами та формування методичного підходу до процесів прийняття управлінських рішень стосовно реалізації економічних інтересів держави як власника певної кількості корпоративних прав, що дозволяє сформулювати такі положення: 1. Поглиблення ринкових перетворень в Україні, подолання рецидивів адміністративно-планової економіки в системі управління, незворотні процеси роздержавлення, демонополізації і відновлення великих підприємств є умовами зміцнення акціонерної форми господарювання, яка дозволяє ефективно використовувати виробничий і кадровий потенціали. Найбільшим акціонером залишається держава, у зв’язку з чим постає питання удосконалення управління державними корпоративними правами. Акціонерна форма власності є складною в організаційно-правовому відношенні, тому управління корпоративним сектором економіки, особливо з державною участю, є важливим напрямком діяльності держави, пов’язаним з реалізацією комплексу соціально-економічних та фінансових заходів. 2. Ступінь та механізми державного впливу на корпоративний сектор, характер поведінки держави як власника корпоративних прав залежать від особливостей національної моделі корпоративного управління, що враховує історичні, соціальні та економічні традиції. З метою порівняння національної моделі із відомими світовими моделями корпоративного управління виділено характерні складові (соціальні та економічні умови існування інститутів власності; структура, склад та очікування власників корпорації; джерела коштів для розвитку; види корпоративного контролю; ступінь та методи державного впливу). Адаптація кращих зразків корпоративного управління у світі до умов сучасної України виявляється актуальним завданням, оскільки ефективність управління та контролю в корпораціях є найбільш складною проблемою. Крім того, досвід розвинених країн свідчить про доцільність закріплення за суб’єктами державного підприємництва функцій, іманентних державі: гарантування національної безпеки, цілісності та конкурентоспроможності економіки, заповнення економічних порожнин у непривабливих для приватного сектора виробництвах та галузях, розширення участі держави у науково- та капіталоємних виробництвах, що потребують довгострокового кредитування, впровадження новітніх, екологічно безпечних технологій тощо. 3. Діюча вітчизняна модель корпоративного управління, на формування якої суттєво впливають процеси роздержавлення і приватизації підприємств, характеризується розпорошеністю акцій серед населення, обмеженістю використання додаткових емісій з метою залучення обігових коштів, недосконалістю механізмів управління, підміною стандартів корпоративного управління (коли для управлінського тиску використовуються контрольні пакети акцій, сформовані шляхом скупки), широким представництвом держави в акціонерному капіталі товариств. Низька результативність механізмів управління державними корпоративними правами, у свою чергу, пояснюється низкою системних причин: недосконалістю законодавчої бази; невизначеністю державних корпоративних прав та нестабільністю управління ними; низькою кваліфікацією державних уповноважених, дефіцитом юридичної відповідальності державного представництва та державних коштів для фінансування ВАТ з державною часткою; проведення вторинних емісій; наявністю в державній власності значної кількості корпоративних прав, непривабливих для приватного підприємництва. Як результат – існуючі вади корпоративного управління гальмують процес залучення інвестицій та зростання ринкової капіталізації акціонерних товариств. Таке становище вимагає якнайшвидшого визначення ролі держави в управлінні і розвитку корпоративного сектора, спрямованого на забезпечення реалізації суспільних інтересів, створення важелів запобігання прояву негативних явищ як в економіці в цілому, так і стосовно державних корпоративних прав. 4. Присутність держави в якості акціонера – відносно нове явище у вітчизняній практиці державного управління. Визначення меж державного підприємництва, аналіз цілей та наслідків участі держави у капіталі акціонерних товариств обумовлює посилення владного впливу на зміст господарської діяльності акціонерних підприємств змішаної форми власності не шляхом застосування адміністративного ресурсу, а за допомогою управлінських дій, спрямованих на підвищення фінансових результатів, розвиток національної економіки, приведення змісту державної політики у відповідність із світовими стандартами та нормами. 5. Розвиток управління корпоративними правами держави безпосередньо пов’язується з інституціональними умовами та практичними механізмами його забезпечення. Інституціональні умови – досконале організаційно-правове забезпечення підприємництва, сприятливе для самоорганізації ринку середовище, спрямованість діяльності органів державного управління корпоративними правами на вирішення макроекономічних проблем та відтворення сектора суспільного виробництва. Удосконалення механізмів державного управління корпоративними правами знаходиться у площині розширення корпоратизації підприємств стратегічного значення з метою підвищення результативності їх діяльності та створення умов розкриття інформації, що відповідає вимогам міжнародних стандартів, оперативного, безперешкодного доступу зацікавлених осіб до неї. 6. У дисертаційної роботі розроблено та обґрунтовано методичний підхід до організації програмно-цільового управління державними корпоративними правами з визначенням його основних етапів: а) визначення вимог до управління корпоративними правами; б) класифікація активів, що складають корпоративний портфель держави; в) формування цілей управління державними корпоративними правами; г) вибір управлінських рішень та контроль їх ефективності. В основу методичного підходу покладено систему показників соціально-економічної значущості акціонерних підприємств з державною часткою (обсяг державних корпоративних прав, значущість підприємств для економіки та безпеки держави, соціальна значущість, обсяг виручки від реалізації продукції, що випускається, доходність, екологічна складова), а також класифікацію з урахуванням особливостей методів оцінки їх стану. Запропоновано варіанти управлінських рішень, які може прийняти держава для забезпечення ефективного функціонування підприємств з державною часткою, у тому числі: участь держави в управлінні діяльністю; реорганізація бізнесу через управління корпоративними правами; передача корпоративних прав держави в управління іншим суб’єктам господарювання; повний продаж державних акцій і перехід до регулювання через систему нормативних актів. 7. Класифікація і поділ акціонерних товариств на групи за критерієм їх соціально-економічної значущості є вихідною точкою поглиблення аналізу фінансово-господарського стану відкритих акціонерних товариств з державними корпоративними правами у статутних фондах при реалізації економічних інтересів держави як власника корпоративних прав. Апробація методичного підходу доводить можливість прийняття декількох варіантів управлінських рішень стосовно окремих підприємств і дозволяє з’ясувати особливості методу рейтингової оцінки як інструменту їх визначення. Реалізація запропонованого підходу допомагає оптимізувати управління національним корпоративним сектором економіки, поліпшити управління та контроль за діяльністю ВАТ з державною часткою у статутних фондах, зумовлює підвищення ефективності діяльності стабільно працюючих акціонерних підприємств та сприяє стабілізації підприємств, що знаходяться у критичному стані. |