У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення актуального наукового завдання – забезпечення ефективної реалізації цілей і завдань державної соціальної політики завдяки науковому обґрунтуванню організаційних засад удосконалення механізмів державного управління соціальною сферою на регіональному рівні. Згідно з отриманими в процесі дослідження результатами сформовано наступні висновки та пропозиції, що мають теоретичне та практичне значення. 1. На основі системного дослідження теоретико-методологічних засад державного управління соціальною сферою доведено, що сучасний зміст поняття «соціальна сфера» розкривається не тільки через розуміння її як інфраструктури, що забезпечує соціальні норми життєдіяльності населення шляхом надання органами публічної влади відповідних послуг, але й через цільову спрямованість на формування сприятливих соціальних відносин між індивідуумами і їх групами (колективами). Основними компонентами соціальної сфери є соціальні
відносини та соціальна діяльність. Центральним елементом у структурі соціальної
сфери виступають потреби індивіда та групи, що забезпечуються органами публічної влади через надання соціальних послуг. 2. Державне управління соціальною сферою на регіональному рівні є виконавчо-розпорядчою діяльністю з реалізації цілей одночасно загальнодержавної та регіональної соціальної політики, заснованої на законодавчо встановлених імперативах, що визначають реальний рівень життя, соціального благополуччя, зайнятості населення, його соціальної підтримки. Концептуальними вихідними положеннями врегулювання суб’єкт-об’єктних і суб’єкт-суб’єктних відносин у процесі реалізації державної соціальної політики на регіональному рівні є принципи державного управління. Обґрунтовано доцільність запровадження окремої групи принципів, що характеризується значною мінливістю у часі, нелінійною залежністю від багатьох різнорівневих факторів та різноманітністю соціальних проблем в межах різних регіонів. Ця група принципів є різновидом структурно-цільової групи принципів, оскільки усі вони здійснюють вплив переважно на процес та результат формування цілей державного управління соціальною сферою. 3. Під механізмом державного управління соціальною сферою на регіональному рівні розуміється послідовність взаємопов’язаних дій усіх суб’єктів державної соціальної політики, узгоджених з наявною сукупністю засобів і регламентуючих методів, що забезпечує перетворення вихідних рішень (забезпечення належного рівня та якості життя населення) в результат (соціальні послуги). Ураховуючи той факт, що будь-який механізм завжди конкретний, оскільки спрямований на результат через регламентування та взаємозв’язок окремих дій шляхом використання доступних ресурсів, визначено «власні цілі» організаційного механізму державного управління соціальною сферою: розвиток соціальної інфраструктури; соціальне обслуговування населення; соціальний захист населення. 4. Специфічними рисами організаційного механізму державного управління соціальною сферою на регіональному рівні є: наявність кількох, відносно незалежних, суб'єктів управління різними галузями соціальної сфери, що не забезпечує цілісність системи управління соціальним розвитком; подвійне підпорядкування соціальних управлінь голові обласної державної адміністрації та профільним міністерствам (а якщо додати делегування повноважень обласними радами, то й потрійне), що не сприяє самостійній, а отже якісній та ефективній роботі щодо реалізації чіткої управлінської політики; відсутність регіональних нормативів соціального благополуччя населення, внаслідок чого не забезпечується адекватне реагування суспільних інститутів на соціальні зміни. 5. В умовах ресурсної дефіцитності, яка безпосередньо віддзеркалюється в обсягах публічних видатків на соціальну сферу, важливим елементом організаційного механізму державного управління соціальною сферою на регіональному рівні (що здатний забезпечити не тільки його дієвість, але й ефективність) є міжсекторна взаємодія. Цей елемент механізму частково впроваджений у вітчизняну практику надання соціальних послуг через «соціальне замовлення», як засіб вирішення пріоритетних проблем територіальної громади органами місцевої влади з залученням комерційних структур і некомерційних організацій (вперше у 2000 р., м. Одеса). Але нормативно-правова не закріпленість соціального замовлення є чинником, що гальмує розвиток міжсекторної взаємодії. В умовах дефіцитності місцевих ресурсів, на долю яких припадає найбільш питома вага витрат на соціальну сферу, актуальним є створення умов для залучення в систему вирішення проблем соціальної сфери якомога більшої кількості організованих та самостійних учасників і забезпечення їх оптимальної взаємодії у напряму вирішення проблем соціальної сфери. 6. Суспільно обумовлена вимога підвищення рівня ефективності та якості державного управління загалом потребує розробки комплексного підходу до оцінювання його ефективності й в управлінні соціальною сферою. Найпродуктивнішою представляється організація оцінювання ефективності управління соціальною сферою за аналогією із організацією перевірки ведення фінансової діяльності – шляхом незалежного аудиту. Тим більше, що державне управління соціальною сферою у кінцевому результаті має справу із найдорожчими «фінансами» – людьми. Комплексне оцінювання ефективності державного управління соціальною сферою на регіональному рівні має базуватися на наступній системі критеріїв: загальної, спеціальної, конкретної ефективності та окремо результативності. 7. Аналіз діючих механізмів державного управління соціальною сферою на регіональному рівні виявив кілька «вузьких місць» у цій системі, які в той же час можуть мати достатньо перспективні та не затратні рішення, за умов їх організаційного вдосконалення. Перспективним напрямом удосконалення процедури витрачання державних ресурсів на підтримку різних складових регіональної соціальної сфери ми вважаємо запровадження у систему державного управління регіональною соціальною сферою механізмів відкритого управління, які мають замінити чинний механізм прямих пріоритетів. Механізм відкритого управління найяскравіше відображає ідею погодження інтересів центру (як носія та розпорядника державного бюджету) та інтересів «споживачів» – місцевих органів влади і передбачає, що центр має певні уявлення про так звані «функції ефекту» від можливого застосування ресурсів, а кожен «споживач» не тільки подає заявку на ресурси з розписом затратних статей, а й повідомляє центр про власну оцінку ефективності використання даних ресурсів у кількох варіантах їх обсягів. 8. Об'єктивне визначення потреб місцевих органів влади у ресурсному забезпеченні реалізації завдань державної соціальної політики та надання соціальних послуг має базуватися на соціальних нормативах життєдіяльності населення, що у лаконічній та конкретній формі мають бути закріплені в регіональному соціальному стандарті. Розробка такого нормативного документу – це пріоритетний напрям удосконалення механізмів державного управління соціальною сферою на регіональному рівні, направлений на перетворення деяких показників соціального розвитку із загальнодержавних на регіональні. Саме регіональна громада має визначати абсолютні чи відносні розміри показників соціального забезпечення виходячи з місцевих умов, ураховуючи внутрішній ресурсний потенціал та певні етнічні традиції. 9. Розвиток міжсекторної взаємодії, як організаційного елементу вдосконалення механізмів державного управління соціальною сферою на регіональному рівні, доцільний у формі громадської ради, яка є дорадчо-консультативним органом, що створюється з метою забезпечення врахування громадської думки при формуванні та реалізації державної соціальної політики, здійснення моніторингових заходів, пов'язаних із оцінкою ефективності дій органів публічної влади у задоволенні потреб населення в соціальних послугах. Громадська рада має слугувати проведенню публічної експертизи тих ключових рішень, які стосуються перспектив розвитку регіону та сприяти впровадженню в практику форм взаємодії з владою шляхом проведення цільових зустрічей з обговоренням, спільною розробкою та вирішенням конкретних соціальних проблем. 10. За результатами дослідження розроблено та обґрунтовано наступні практичні рекомендації органам державної влади: - з метою вдосконалення державного управління соціальною сферою на регіональному рівні, формувати дерево цілей виходячи з об’єктивних положень структурно-цільових принципів щодо врегулювання суб’єкт-об’єктних і суб’єкт-суб’єктних відносин у процесі реалізації державної соціальної політики; - з метою досягнення об'єктивності та інформативності оцінювання ефективності механізмів державного управління регіональною соціальною сферою запровадити постійний контроль за ступенем організованості, регулярності та результативності розпорядчо-виконавчої діяльності із застосуванням запропонованої системи критеріїв ефективності; - у рамках паліативного вирішення проблеми практичної неможливості для держави в сучасних умовах забезпечувати одночасно для жителів усіх регіонів усі задекларовані державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії, перевести значну частину показників соціального благополуччя та рівня життя населення із розряду загальнодержавних у розряд регіональних та перекласти на розсуд регіональної громади під керівництвом місцевих органів державного управління визначення абсолютних чи відносних розмірів цих показників; - у межах вирішення проблеми мобілізації ресурсів для розв’язання найважливіших соціальних завдань на регіональному рівні забезпечити нормативно-правове оформлення різноманітних інструментів міжсекторної взаємодії: соціального замовлення; організаційно-правової форми громадської ради; соціальної експертизи економічних рішень тощо. | 