Узагальнення одержаних результатів дисертаційного дослідження по-новому вирішує науково-практичне завдання щодо удосконалення механізмів державного регулювання інноваційних процесів в Україні та регіонах. Все це дозволило сформулювати ряд значних для розвитку теорії і практики державного управління наукових висновків та пропозицій. 1. Найважливішим елементом методичного забезпечення державного регулювання інноваційної сфери є визначення механізму регулювання як системи управління відносинами суб’єктів інноваційної діяльності щодо розробки та впровадження новацій. Елементами цього механізму є інновації як об’єкт управління, методи і способи державного управління інноваційними процесами, його організаційне, правове, інституціональне, фінансове, маркетингове та інформаційно-аналітичне забезпечення. 2. Систематизовано сучасні теорії інноваційного регіонального розвитку, в результаті чого визначено, що змісту сучасних інноваційних процесів великою мірою відповідає теорія регіональних інноваційних систем, яка може бути ефективним теоретичним інструментом для формування і аналізу регіональної інноваційної політики. При дослідженні закономірностей інноваційного регіонального розвитку України запропоновано використовувати методологічні засади теорії регіональних інноваційних систем: інтерактивну інноваційну модель, поєднання мікро-, мезо- та макропідходів, економіко-статистичний та історико-генетичний методи, метод моделювання. 3. Важливим є визначення основних форм, методів та інструментів державного регулювання інноваційною діяльністю, відмінності їх застосування у розвинених країнах та країнах з перехідною економікою. Розвиваючи положення щодо групування форм і методів державного регулювання за основними ознаками, можна визначити й групування за рівнями впливу держави на інноваційну діяльність, а саме – на глобальному, міждержавному, національному, регіональному, галузевому і особистому. Такий підхід дозволить систематизувати і ув’язати у єдиний комплекс методи і форми державного регулювання внутрішньо- і зовнішньоекономічного характеру щодо стимулювання інноваційної діяльності. 5. На основі аналізу економічної практики ХІХ-ХХ століть виявлено закономірності циклічного інноваційного розвитку регіонів, які дають підстави вважати, що організаційно-управлінські інновації та умови, які сприяють їх впровадженню, відіграють особливу роль у сучасному розвитку. 6. Порівняння показників інноваційного розвитку Донецького регіону з іншими регіонами України показало зростання регіональної нерівномірності. Для аналізу і прогнозу інноваційного регіонального розвитку в дослідженні запропоновано концептуальну модель інноваційного регіонального розвитку. В основу моделі покладено висунуту гіпотезу про вплив інноваційної діяльності на розвиток національної економіки через зменшення регіональної нерівномірності. 7. Проведений критичний аналіз досвіду країн ЦСЄ та ЄС дозволив розкрити основні риси європейської моделі регіональної інноваційної політики: головною метою політики є зростання єдності, цілісності країни (європейської спільноти) через створення сприятливого інноваційного клімату в регіонах, залучення їх у науковий та інноваційний простір, ефективне використання їх потенціалу; держава та наднаціональні органи грають активну роль у вирішенні проблем інноваційного розвитку регіонів; у складі політики переважають інструменти координації дій; активно використовуються програмні та інституційні форми політики; цілі, напрямки, заходи політичних дій прив’язані до певного рівня регіональної ієрархії. У зв’язку з цим перспективним для України слід вважати перехід від підтримки фізичної інфраструктури НДДКР та інновацій до стимулювання кооперації та процесу колективного навчання, активного використання програмної та інституційної форми політики. 8. На основі результатів інтерпретації матеріалів аналізу моделей розроблено заходи щодо удосконалення механізмів реалізації державної інноваційної політики в частині організаційно-функціональної, інформаційної і кадрової складових та обґрунтована концепція управління регіональної інноваційної діяльністю, яка включає організаційно-управлінські, соціально-політичні і соціально-культурні цілі, організаційно-управлінські, фінансово-економічні, етичні і контрольні принципи, а також завдання по організації управлінської діяльності і формуванню нової системи цінностей. | 