У дисертації наведено теоретичні узагальнення та практичні рекомендації щодо вдосконалення корпоративного управління в Україні в корпоративних структурах усіх форм власності з використанням світового досвіду. На основі проведеного дослідження автор дійшов таких висновків. 1. Процеси конвергенції національних моделей корпоративного управління посилилися внаслідок зростаючої інтеграції фінансових ринків, глобалізації товарних ринків, тенденції до зближення правових та інституційних норм, а головне – завдяки формуванню відкритого інформаційного суспільства та фактору мережевої економіки. 2. Аналіз формування мережевої організаційної структури в рамках інституційної конвергенції показав, що зміни форм компаній зумовлюють і зміну способів корпоративного управління. Нові риси «мережевої корпорації XXI століття» матимуть багато спільного з моделлю корпоративного управління американських транснаціональних корпорацій. Виникнення «віртуальних» корпорацій з їхніми мережевими стандартами управління, що не матимуть кордонів, приведуть до змін у світовій економіці, законодавчій та нормативній базі корпоративного управління. 3. З огляду на загальносвітові тенденції можна констатувати, що вибудовування оптимальної моделі корпоративного управління в Україні полягає не в запозиченні англосаксонської чи континентальної європейської моделі та імплементації позитивних рис цих моделей у національне законодавство, а в розвитку мережевих стандартів та інформаційних технологій у галузі корпоративного управління. Ідеться про формування не стаціонарних, а альтернативних динамічних моделей, які самі знаходитимуть оптимальні режими в рамках мережевої економіки з урахуванням фундаментального фактору концентрації власності. 4. Порівняльний аналіз ефективності альтернативних моделей корпоративного управління в рамках концентрації власності показав, що немає форм організації корпорації, які б володіли абсолютною перевагою перед іншими. Проте форма концентрації власності, притаманна англосаксонській моделі, може давати кращі результати за умов сучасної глобальної економіки. Розвиток економіки останніх десятиріч свідчить, що певна конвергенція інших моделей у напрямі англосаксонської відбувається й у формах концентрації власності. Під впливом глобальної конкуренції країнам з іншим устроєм корпоративного сектору все частіше доводиться запозичувати ті чи інші елементи та інкорпорувати їх у свої інституційні системи. 5. При розробці положень щодо впровадження міжнародних стандартів корпоративного управління та стандартів ЄС в українських акціонерних товариствах доведено, що оптимальнішим шляхом удосконалення системи корпоративного управління є встановлення жорсткого зв’язку між ринковим інфорсментом та внутрішніми інструментами корпоративного управління, ніж введення суворих законодавчих вимог, які роблять режим стаціонарним і не дають національним корпораціям змоги динамічно реагувати на світові тенденції. 6. Відповідно до розглянутих критеріїв зрілості, визначених відносно інституційного оточення в цілому, створені національні інституції не можна визнати зрілими, проте перший етап інституційного розвитку пройдено. Ключовим довгостроковим завданням є забезпечення стійкості створеного інституційного оточення. Інше принципове завдання полягає в забезпеченні адаптивності створених інституцій, тобто спроможності оперативно й адекватно реагувати на зміни економічних реалій. 7. Трактування теоретичної моделі «принципал-власник та агент-менеджер», запропонованої в рамках неоінституційної теорії та теорії агентських відносин у західних корпораціях, має зазнати суттєвих змін відповідно до сучасних українських економічних умов. Більшість конфліктів корпоративного управління переходить у площину відносин між менеджерами як контролюючими акціонерами (або контролюючими акціонерами, в тому числі як менеджерами) та всіма іншими акціонерами (в нашому випадку міноритарними акціонерами). 8. В українських акціонерних товариствах непрозорість структури власності та корпоративного управління призводить до того, що залучення професійного топ-менеджменту принципово неможливе і оперативне управління здійснюють великі власники. У взаєминах контролюючих акціонерів і менеджерів, що в українській моделі корпоративного управління є одним суб’єктом, проблема двостороннього моніторингу знімається. Агентська проблема заміщується проблемами делегування повноважень, передачі управління та інфорсменту. Цей негативний фактор підсилює нелінійність зв'язку між концентрацією власності й капіталізацією, що зумовлено взаєминами між контролюючими і міноритарними акціонерами. Приватні вигоди від контролю можуть підштовхувати агентів, які його мають у своєму розпорядженні, до соціально неоптимальної поведінки. Вони можуть бути орієнтовані не стільки на підвищення ринкової вартості компанії та вдосконалення корпоративного управління, скільки на експропріацію власності міноритарних акціонерів (через відведення активів, відмову від виплати дивідендів, маніпуляції з цінами і т.д.). 9. Правила розкриття інформації й звітності, характерні для українського корпоративного управління, не забезпечують належної фінансової прозорості. Тим часом саме своєчасне і повне розкриття достовірної фінансової інформації безпосередньо впливає на оцінку реального фінансово-господарського стану підприємства акціонерами та іншими інвесторами. В більшості зарубіжних країн з метою підготовки високоякісної фінансової інформації (звітності) використовуються Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ). Актуальність переходу українського корпоративного управління на МСФЗ диктується такими міркуваннями: міжнародні стандарти дають змогу отримати більш повну інформацію про управління підприємствами, проводити зіставлення з аналогічними іноземними підприємствами; всі європейські компанії, акції яких котируються на біржах, з 2005 р. повинні були перейти на складання звітності на основі МСФЗ. У цьому зв'язку перехід українських підприємств до застосування МСФЗ сприятиме не тільки загальному підвищенню якості публічної інформації та інформаційної прозорості, а й входженню українських акціонерних компаній у єдиний міжнародний ринок капіталу. 10. Позитивним фактором удосконалення корпоративного управління в Україні має стати використання досвіду наднаціонального регулювання корпоративного управління у країнах ЄС. Актуальні завдання реформування українського законодавства в галузі корпоративного управління та акціонерних товариств, безперечно, мають багато спільного з поточними завданнями відповідної реформи в ЄС. Це стосується таких сфер, як злиття та поглинання, контроль за великими угодами щодо акціонерного капіталу, афілійовані структури, бенефіціарні володіння, банкрутства, збереження участі держави в корпоративному управлінні. Відповідні новації, що містяться в актах ЄС, слід інкорпорувати в українську практику. |