У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у новому сприйнятті функцій прокуратури в цивільному процесі, а також у постановці завдань по захисту прав та інтересів громадян, інтересів держави і суспільства, що має позитивно вплинути й на рівень судочинства. Нині представницька функція прокуратури зазнала істотних змін і перебуває в стадії становлення, а тому винятково важливим є визначення найголовніших напрямів її розвитку. Ця прогалина повною мірою заповнюється проведеним дослідженням і зробленими в роботі висновками. Усі види представництва в суді, які закріплені цивільним процесуальним законодавством, передбачають в обов’язковому порядку правові відносини між представником і особою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного органу – прокуратури, на яку законодавством покладені представницькі права та обов’язки. Тому для здійснення представництва у цивільному судочинстві прокурору не потрібно підтверджувати повноважень представника (на підставі довіреності, родинних відносин тощо), так як він виконує обов’язки і користується правами, що надані йому безпосередньо законом. Його діяльність може бути віднесена до представництва, яке є самостійним інститутом цивільного процесуального права, оскільки саме Основний Закон є правовою підставою його участі у цивільному процесі. У зв’язку з цим необхідно доповнити ст. 38 глави 4 розділу 1 ЦПК частиною 5 такого змісту: „У випадках, передбачених законом інтереси громадянина або держави чи суспільства може представляти прокурор”. Щоб вступити в процес, розпочатий з ініціативи інших осіб, прокурор має повідомити суд заявою і взяти участь у справі. Разом з тим закон не визначає порядку вступу прокурора у процес за власною ініціативою у випадках, коли він не подавав позову в інтересах громадян чи держави. У зв’язку з цим частину 6 ст. 130 розділу III „Позовне провадження” необхідно доповнити пунктом 10 такого змісту: „суд має в обов’язковому порядку повідомити прокурора про розгляд справ за заявами, спір в яких зачіпає права й інтереси неповнолітніх; інвалідів I групи; недієздатних, частково недієздатних; безвісно відсутніх; за заявами про відшкодування збитків за рахунок державного бюджету; про поновлення на роботі осіб, незаконно звільнених з підприємств (установ, організацій) державної форми власності, про виселення без надання іншого житла”. Представляється доцільним передбачити у ЦПК участь прокурора в окремому проваджені. Зокрема, частину 1 ст. 240 глави 2 „Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною і відновлення дієздатності фізичної особи” розділу IV „Окреме провадження” необхідно викласти у наступній редакції: „Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, прокурора... (далі по тексту)”. Частину 1 ст. 244 глави 3 „Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності” розділу IV „Окреме провадження” доцільно доповнити абзацом „Участь прокурора, представників органів опіки і піклування при розгляді справ є обов’язковою”. Частину 1 ст. 249 глави 4 „Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою” розділу IV „Окреме провадження” доповнити абзацом: „Участь прокурора при розгляді справи є обов’язковою”. Частину 1 ст. 254 глави 5 „Розгляд судом справ про усиновлення” розділу IV „Окреме провадження” викласти у наступній редакції: „Суд розглядає справу про усиновлення з обов’язковою участю заявника, прокурора... (далі по тексту)”. З метою правильного і однакового застосування чинного процесуального законодавства, усунення розбіжностей у судовій і прокурорській практиці вважаємо, що необхідно чітко визначити обсяг і межі повноважень прокурора при здійсненні ним функції представництва безпосередньо на стадіях перегляду судових рішень. Законодавець чітко не зазначив у статтях ЦПК право прокурора вносити апеляційні (касаційні) скарги на рішення у справах, у якій він не брав участі, але виходячи зі змісту ч. 2 ст. 45 ЦПК, яка передбачає, що прокурор може здійснити представництво на будь-якій стадії цивільного процесу, та зі змісту ч. 4 ст. 45 цього ж ЦПК, яка передбачає, що прокурор, який брав участь у справі, з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами має право ознайомитись з матеріалам справи в суді, можна зробити висновок, що прокурору належить право оскарження судових рішень в порядку статей 292, 324 ЦПК у справах, участі в яких він не брав. У зв’язку з наданням прокурору права вимагати перегляду судових рішень незалежно від участі у справі, представляється, що при реалізації прокурором права на апеляційне, касаційне оскарження судового рішення або на перегляд його за нововиявленими або винятковими обставинами прокурор повинен обґрунтувати, у чому по даній справі полягає порушення прав громадян і інтересів держави. У випадку відсутності такого обґрунтування суд повинен відмовити у прийнятті скарги або заяви. У розвиток цього положення необхідно доповнити частину 4 ст. 46 глави 4 „Процесуальні права органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб” розділу 1 „Загальні положення” після слова „суді” наступним реченням „...робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі”. Це правова гарантія непорушності встановлених Конституцією прав та свобод громадян, встановлення істини по справі, ухвалення законного і обґрунтованого рішення. У зв’язку з цим необхідно доповнити відповідними положеннями статті 292, 324 ЦПК. |
