У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження. Символ як найголовніший троп символістської естетики посів чільне місце у системі художнього світу Т.Осьмачки і Ф.С.Фіцджеральда. Його можливість поєднувати в собі ідеальне, об’єктивне та суб’єктивне дала перевагу авторам наділяти образи екстер’єру та інтер’єру різноманітними значеннями, варіювати і протиставляти їх у символістському світі метаморфоз, використати сповна цей засіб втілення художньої ідеї твору. Насамперед це визначене Н.Фраєм створення атмосфери демонічного світу. Водночас, моделі світу Фіцджеральда і Осьмачки не є усталеними. Автори намагаються показати нам процес трансформації світу від апокаліптичного до демонічного, відповідно залучаючи символіку обох, доводячи їх значення до екстреми з наступним перетворенням. Якщо американський письменник зображує Америку “ери джазу” методом подвійного бачення, коли за першим враженням ідеального постає протилежне, то значення образності українця змінюється поступово. Насправді ж ідеальним Фіцджеральд і Осьмачка відображають минуле як неможливість його повторення у майбутньому, сповненому шопенґауерівською втомою. Важливу роль для сприйняття змісту, осягнення творчої манери й ідентифікації обох письменників відіграє поєднання християнської символіки з поганською (індіанською або праукраїнською), яке, відбившись у авторському світовідчутті, породжує нові смисли. Структура символістського тексту також має специфічні особливості. Приміром, принцип кола життєвого шляху Ґетсбі вимагає проведення аналогії з Ісусом Христом, акцентує важливість його перевтілення, символізує цілісну особистість. У Осьмачки – це символ духовного росту, самовдосконалення головного героя. Наратологічна структура творів виділила особливий статус наратора у символістському тексті як унаочнення сугестованого образу моделей соціального статусу і поведінки. Якщо в особі Ніка Каррауея постають як вічні образи (Мудреця, священика), так і буденні, то анонімний наратор Т.Осьмачки сугестує переважно більш типові та буденні образи української дійсності (патріота, вчителя, селянина, українця тощо). Використання обома авторами екстер’єрної та інтер’єрної символіки, схожих складових архітектоніки твору унаочнили можливість символістського прозового тексту широко використовувати національну символіку, залучати до свого образного світу реалії повсякденного життя, виражати специфіку українського та американського менталітету. І Фіцджеральд, і Осьмачка явили нам цікаві взірці символістської прози, привнесли в них істотні загальні і національні особливості, що провокує подальші компаративні студії явища американського та українського символізму. |