Здійснене дослідження розкриває найважливіші проблеми вивчення літератури, що використовує можливості комп'ютера і поза комп'ютерним середовищем не може бути адекватно передана читачеві. Проаналізовані в дисертації праці доводять важливість вивчення новітніх літературних форм, що існують у віртуальному середовищі комп'ютера, та показують перспективи їх появи та розвитку на українському ґрунті. Наявність великої кількості робіт, присвячених тематиці мережевих мистецьких форм, дозволяє говорити про поступ теоретико-літературної думки у США та вдосконалення і розширення літературознавчого інструментарію на шляху створення різноманітних методик вивчення складних літературних форм. У дисертації проведено зіставний аналіз позицій провідних американських дослідників мережевої літератури, здійснено базову класифікацію типів мережевої літератури та висвітлено проблеми їх поетики і специфіки рецепції. Зважаючи на сучасне перемежування видів мистецтва, література в певних зразках втрачає свої властиві ознаки, набуває рис малярства (наприклад, зорова поезія, конкретизм, до яких доклалися і українські автори, серед яких І.Іов, М.Мірошниченко, В.Трубай, С.Сорока, і зарубіжні – Д.Піґнатарі, А. де Кампос, А.Сароян, І.Ісу та інші), музики (наприклад, симультанні вірші дадаїстів (Т.Тцара, Х.Балл, Р.Хюльзенбек та пізніші К.Швіттерс, Е.Яндль) або т.зв. “звукова поезія” (“sound poetry”) в сучасній американській та європейській літературах), театру (прикладом можуть послужити ті ж самі дадаїстичні акції, а також концептуалістські геппенінґи та перфоманси), кінематографу (наприклад, поетичні фільми учасників руху Флуксус та сучасна мультимедійна поезія Б.К.Стефанза чи Л.П.Ґляс'єра), скульптури та архітектури (наприклад, просторова, виготовлена з бетону і заліза, поезія Фінлея та Ґеріца, яку зараховують до конкретизму). Однак, важливо підкреслити, що в більшості випадків навіть при порушення традиційної художньої форми незмінною залишається первинна ознака літератури використання мови. Яким би не був зміст та смисл твору, а також і форма, мова визначає належність певного творіння до літератури. До мережевої літератури належить зорова поезія, яка не може бути адекватно відтворена на папері, оскільки використовує можливості комп'ютерних технологій, передовсім анімацію та гіперпосилання. Мережева зорова поезія належить до однієї з гілок сучасної мережевої літератури, що доводить, по-перше, її залежність від т.зв. електронного носія, який не може бути замінений яким-небудь іншим, наприклад, книгою; по-друге, вона виявляє риси інтерактивності, використовує гіперпосилання та можливості мов програмування (для прикладу, в середовищі веб-сторінки JavaScript, PHP, ASP або в середовищі Macromedia Flash – ActionScript); по-третє, тексти, які зараховуємо до мережевої зорової поезії, мають характерний спосіб представлення читачеві на комп'ютерному екрані; по-четверте, містять мультимедійні елементи та володіють специфічним оформленням самого тексту, що входить до складу авторського задуму і сприймається читачем як цілісність поряд із самим текстом. Як бачимо на прикладі мережевої зорової поезії, поєднання вербальних та невербальних одиниць стає не лише шляхом до відкриття нових можливостей трансляції естетичної інформації, а підставою для постання нового для мистецтва типу літературного тексту, в якому на рівних правах поєднуються одиниці різних якостей з різними вимогами щодо їх сприймання. Саме через те Дж.Д.Болтер говорить про те, що “гіпермедіа просто поширює принципи електронного письменства на сферу звуку та зображення”. З іншого боку до теоретичного осягнення мережевої зорової поезії підходить Е.Аарсет. Вивчаючи специфіку кібертексту, науковець вказує на тенденцію до зменшення “дистанції між сиґніфікатом та сиґніфікантом”, що вирізнялося теоретиками конкретизму як одна з базових властивостей цього напрямку. Конкретизм, який заявив про себе 1953 року проведенням спільної літературної виставки в Сан Пауло, в Бразилії, в якій в основному взяли участь засновники напрямку, учасники угруповання “Нойґандрес”, постановив увиразнити графічну сторону мовного знака, перетворити текст на “корисний об'єкт”. Конкретна поезія трактується її теоретиками як мистецтво, в рамках якого митець почуває “тотальну відповідальність перед мовою”. Одними з основних рис конкретизму в програмному документі угруповання "Noigandres" описані в таких термінах: "напруга речей-слів в часопросторі. Динамічна структура: розмаїття супутніх спрямувань". Наділення мовного знака рисами персонажа з усіма його психічними, філіологічними, хімічними та фізичними властивостями є відмінною рисою конкретизму, яка дещо посуває його від власне зорової поезії та підтверджує його межовість як мистецької форми. У рамках мережевої зорової поезії ми можемо виділити дві гілки: одна представляє суто мережеву зорову поезію, ще в творчому задумі якої були враховані можливості комп'ютерних технологій, інша – адаптацію вже попередньо відомих з друкованих варіантів читачеві текстів, які були перетворені з різних причин на мультимедійні одиниці комп'ютерної мережі. Перший підтип мережевої зорової поезії, очевидно, в процесі свого творення застосовує комп'ютерні технології так само, як в традиційній зоровій поезії враховується можливість фіксації тексту в площині паперу. Причиною до творення таких мультимедійних текстів є або дійсна попередня установка автора на використання можливостей комп'ютерних технологій, або ж на його думку недостатня для створення естетичного враження від тексту друкована чи писана його фіксація. Зорову поезію ми називаємо “традиційною” вслід за висновками дослідника української зорової поезії М.Сороки, який кваліфікує її як “традиційний авангард”. Використовуючи термін “поезія” на означення описуваного підтипу мережевої літератури, ми йдемо вслід за авторськими визначеннями та програмними публікаціями самих авторів та теоретиків конкретизму та літературного мінімалізму, які лягли в основу мережевої зорової поезії. Врахування можливостей фіксації тексту, безперечно, є головною умовою перетворення цього тексту на одиницю літературного процесу певної національної літератури. Другий підтип не передбачає такого глибокого зв'язку між структурою самого тексту та можливостями комп'ютерних технологій, проте є одним з варіантів трансформації літературного тексту із друкованої (писаної) форми в форму, відповідну комп'ютерному середовищу. Відомі зразки трансформації попередньо відомих текстів поетів-конкретистів на складні мультимедійні конструкції, як от текст бразильського автора Деціо Піґнатарі “Організм”, написаний 1960 року, який інший автор, будучи освіченим в комп'ютерних науках, Ельсон Фроес перетворив 1997 року на анімаційний текст. Така трансформація літературного тексту дозволяє нам говорити про суттєву зміну шляхів перцепції цього літературного тексту, а в такому разі і зміну читацької стратегії, що може наштовхнути нас на думку про те, що, зрештою, похідний текст не є тим самим текстом, який був написаний первинним автором. Власне мережеві зорові тексти, які ми зараховуємо до першого підтипу, цілком не можуть бути перетворені на друковані (писані) тексти без суттєвої втрати їх структури. Як бачимо, друковані (писані) тексти також не можуть бути перетворені на мультимедійні без втрати їхньої структури, а саме зміни синтагматичних зв'язків між одиницями, які складають їх тексти. Літературний гіпертекст як інший тип мережевої літератури, згідно з дослідженнями сучасних літературознавців США (Дж.Лендов, Дж.Болтер, Е.Аарсет), умовно розпадається на два підтипи, а саме: 1) гіпертекстові літературні тексти, які розміщені в комп'ютерній мережі та з'єднані з нею в такий самий спосіб, як і інші текстові одиниці мережі засобом гіперпосилань; 2) гіпертекстові літературні тексти, які розміщені на окремих носіях (дискети, компакт-диски та інші), які не мають постійного з'єднання з мережею, хоча можуть надавати можливість виходу в зовнішню комп'ютерну мережу. Цей другий тип в працях Е.Аарсета і Дж..Лендова називається терміном “stand-alone hypertext”. І дійсно, сучасні правові вимоги та комерційні міркування змушують письменника вдаватися до розміщення своїх творів на окремих носіях задля можливості нагляду за успішністю їх продажу. Поетика мережевої літератури, відповідно до класифікації її типів розпадається на два відлами: 1) поетика наративного гіпертексту, що зближується з ліроепічними жанрами, характерний симуляцією сюжетності та близький постмодерністській белетристиці; 2) поетика мережевої зорової поезії, що зближується з конкретизмом та традиційною зоровою поезією, а також як одиниця віртуального середовища використовує позалітературні засоби впливу на свідомість читача, що близькі кінематографу, малярству, рекламі, мультиплікації. Таким чином, у дисертаційному дослідження проаналізовано праці провідних учених США, які займаються проблемами мережевих літературних форм, та проведено зіставлення їхніх поглядів на типологію та поетику мережевої літератури. Висновки, запропоновані американськими науковцями, дають добрий ґрунт для розвитку теорії мережвої літератури в українському літературознавстві та, зважаючи на залежність постмодерністської белетристики від теоретичних шукань, створюються передумови появи в українській літературі творів, що втілюватимуть ідеї несеквенційного письма та мультимедійних мистецьких конструкцій. |
