Франкофонна маґрибська література формувалась на межі двох епох: колоніальної доби французького панування та постколоніального відродження автентичності. Вона залишається унікальним і складним явищем, поєднуючи в собі особливості арабської, берберської та французької культур, світової й автентичної літератури. Концепт маґрибської літератури почав інтенсивний розвиток у кінці 50-х років, а своїм визнанням у 60-х завдячує працям А.Меммі та А.Катібі. Творчість таких маґрибських письменників як М.Ферауна, М.Діба, М.Маммері, К.Ясіна, М.Бурбона, М.Хаддада, А.Креа, Ж.Сенака, А.Джебар, Д.Шрайбі, М.А.Лахбабі, А.Сефруї, А.Меммі, М.Азіза визначила новий тип національної франкомовної літератури. Протягом тривалого періоду часу маґрибська література вважалась напрямком північно-африканської або французькою літературою в Маґрибі, лише згодом критики визнали феномен маґрибської літератури як такий, що відтворює специфічні маґрибські теми, зберігаючи свою автентичність, досліджує проблематику маґрибської суспільної особистості, незважаючи на те, що ґрунтується на протиріччях двох радикально відмінних культур, антагоністичних історій та ментальності двох різних народів. Специфічність маґрибської літератури обумовлена її здатністю до толерантності стосовно „власного” та „чужорідного”, до асиміляції культурних тенденцій різних народів. Французька мова стала не лише офіційною в певну політичну епоху, але й однією з мов національної культури маґрибців, своєрідною зброєю, через яку здійснювалась особлива комунікативна функція маґрибської літератури. Однією з найхарактерніших рис франкомовної літератури в Маґрибі є її активна „самосвідомість”: визначення самими письменниками і поетами місця і ролі своєї творчості, її значення в загальному літературному процесі своїх країн, у духовній культурі народів, що вийшли на шлях незалежного розвитку. Особливе місце у проаналізованому літературному просторі належить творчості письменників-бьорів – емігрантів другого покоління. Ця специфічна література поєднує і маґрибську усну традицію (берберські казки, молитви, арабо-ісламські оповідання тощо), і, головним чином, паризький сленг. Пошук власної ідентичності (арабської, берберської, французької чи поєднання всіх трьох) і зовнішній поштовх до референційної мови (французької) обумовлює перехідну природу літератури бьорів. Змішування мов викликане головною рисою цієї літератури: вербальним творенням. Найбільш вражаючим аспектом письменницької творчості бьорів є її автобіографічна суть як свідчення пошуку власного „я”, звертання до марґінальних образів, до „межових” зон передмістя. Яскравими представниками маґрибської літератури і письменництва бьорів є відповідно Ассія Джебар і Лейла Себбар. Використовуючи новаторську і саморефлексійну техніку, авторки створюють парадигми, які репрезентують лінгвістичне і географічне вигнання, переміщення з периферії до центру і міжкультурні обміни. А.Джебар, одна з найталановитіших літераторів Північної Африки, синтезувавши мусульманське виховання і європейську освіту, відображає своєю творчістю еволюцію маґрибської літератури: від мелодраматичних текстів до політично зрілих творів, що віддзеркалюють увесь спектр проблем сучасного Алжиру. Характери романів А.Джебар – постколоніальні, багатомовні і мультикультурні, нараторка переписує історію Алжиру з жіночої точки зору, використовуючи радикальний білінгвізм: французьку мову з вкрапленням арабської лексики, уособлення боротьби за національну приналежність та ідентичність. Представниця франкомовної маґрибської літератури Ассія Джебар та виразник письменницького напрямку бьорів Лейла Себбар заново визначають франкофонну історію і літературу, висвітлюють проблеми лінгвістичного і географічного вигнання, міжкультурні обміни, пошук індивідуумом своєї національної приналежності. Їх творчість відображає складну ґенезу імміграції і вигнанства, процеси транскультурації у гібридних соціумах. Поняття національної ідентичності є центральною темою їх творів. Персонажі письменниць протистоять синдрому „жертви” і шукають шлях до самовираження. Лейла Себбар зосереджує свою увагу на темах імміграції, літературної метисизації і бікультурній ідентичності. Головні герої її творів – марґінали – живуть на периферії французьких міст і є символом соціального шоку, викликаного деколонізацією, постколоніальними умовами. Л.Себбар – яскрава представниця літератури постмодернізму, звертається до таких прийомів, як міфологізація персонажів, марґінальні типажі, автобіографічний елемент, анонімні художні образи. Своєю творчістю бьорська письменниця Л.Себбар та маґрибська літераторка А.Джебар демонструють складні проблеми постколоніального постмодерністського суспільства, розкриваючи теми вигнанства, пошуку ідентичності, місця мусульманської жінки у соціумі, імміграції, історії та пам’яті. Звертаючись до марґінальних типажів, периферії, анонімності, автобіографічності, позапросторовості, міфологізації художніх образів, багатоголосся, вони є яскравими представниками літератури постмодернізму. |