У дисертації теоретично узагальнено та розкрито особливості функціонування драматичного сектору “Українського театру міста Львова – Львівського оперного театру” (1941-1944) як фактично самостійної творчої одиниці, виявлено його соціо-культурний феномен та роль у загальноукраїнському театральному процесі 1-ї половини ХХ ст. Уперше в українському театрознавстві комплексно реконструйовано театральний виробничий календар УТЛ – ЛОТу (1941 – 1944). Таким чином, творчий доробок провідних діячів українського театру 1-ї половини ХХ ст.: В. Блавацького, Й. Гірняка, Й. Стадника, А. Петренка, О. Яковліва, І. Іваницького, Б.Паздрія, П. Сороки періоду Другої світової війни повернуто до їх мистецької біографії та до контексту історії українського театру. Драматична доля цих персоналій засвідчила можливість народження та існування високохудожніх мистецьких явищ навіть в умовах тоталітарної влади. Доробок драматичного сектору УТЛ – ЛОТу розглянуто із врахуванням облудної політики нацистів стосовно української культури, які вели тактику удаваної толерантності в своїх антигуманних інтересах. Цей аспект чіткіше увиразнює цинізм ідеологів третього Райху, його обмеженість, і, як результат, приреченість нацизму. У роботі зазначено, що для українських громадян драматичний сектор “Українського театру міста Львова – Львівського оперного театру” став центром духовної, культурної, національної самоідентифікації, важливим освітнім осередком (на тлі загрозливої статистики з неграмотності українського населення). На його кону формувались ідеї української “держави в проекті”, на ”рівні підтексту“ на драматичній сцені УТЛ – ЛОТу творилась духовна опозиція окупантам. Соціо-культурний резонанс театру, небувалий глядацький інтерес до нього і популярність не лише серед українського, а й іноземного глядача, засвідчив фактор глядацької активності в екстремальні часи державотворення нації. Драматичний сектор УТЛ – ЛОТу став не лише творчою лабораторією учасників гурту, а й промотором нових форм виховання глядача та побудови взаємостосунків з ним. Під впливом та за участю окремих митців ЛОТу у місті народжувались нові форми театрально-концертної діяльності (Театр юного глядача на сцені Інституту народної творчості, Літературно-Мистецький Клуб, ревієвий театр “Веселий Львів”). Його практика стала завершальним етапом пошуків модерного українського театру, започаткованого у 10 – 20-х рр. ХХ ст. творчістю Леся Курбаса, О. Загарова та ін. Під впливом діяльності драматичного сектору УТЛ – ЛОТу у Львові в 1941-1944 рр. активізувався та сформувався численний цех української театральної журналістики. Діяльність лотівців виявила проблемні зони в професіональній театральній освіті Галичини, сприяла відкриттю Театральної студії у Львові (1943-1944 рр.), підняттю престижу професії українського актора загалом. Створення спеціальної навчальної студії при театрі, започатковане УТЛ – ЛОТом, знайде своє пізніше продовження у студіях при театрі ім. М.Заньковецької: 1945 – 1948, 1959 – 1968, 1974 – 1976, 1980 – 1986 рр. (з перервами); а в кінці 90-х рр. ХХ ст. – й у відкритті вищої акторської театральної школи – при Музичній академії ім. М. Лисенка (1990 – 1998) та Національному університеті ім. І. Франка (від 1999 р.); в функціонуванні українських театрів у повоєнній Європі: Німеччині, Австрії та за океаном, у США. |