У висновках узагальнено підводяться підсумки дослідження. Дисертант вважає, що на підхід до проблеми Схід – Захід, як і на зміст європейської суспільно-політичної думки єзуїтський “образ Китаю”, що сформувався до початку досліджуваного нами періоду, мав подвійний вплив. На ранньому етапі знайомство Європи з Китаєм проходило саме за звітами і працями місіонерів єзуїтів. Вони виконували роль з’єднувальної ланки між Європою й імперським Китаєм, починаючи з XVI ст. Їхні праці тривалий час були єдиним джерелом інформації. Європейському читачу Китайська імперія була представлена як високорозвинена країна з освіченим правлінням і формальною рівністю в посіданні державних посад. Намальована єзуїтами картина китайської імперії була із захопленням сприйнята європейськими просвітниками, оскільки відповідала їх інтересам, як новий доказ, який можна було наводити в суперечках про реформи в західному світі. Некритичне сприйняття свідчень єзуїтів створило передумови для створення міфологізованого образу Китаю в Європі, що популяризували просвітники (Г. В. Лейбніц і Ф. Вольтер). У творах просвітників другої половини XVIII ст., Китай виступає вже не самостійно, а як дзеркало для сатиричного відображення європейської дійсності, і захоплення Китаєм сприймається іронічно. До кінця XVIII ст. виявилася тенденція критичного сприйняття традиційного образу Піднебесної, яка остаточно сформувалася в гегелівській історіософській концепції. Ця концепція стала основою європоцентричної парадигми історії людства, де Китай знаходився поза історичним процесом.
Якщо раніше протилежність європейської і китайської цивілізації сприймалася переважно з позицій визнання етнокультурних особливостей двох рівноправних соціокультурних суспільностей, то тепер їй надається завершено європоцентричне тлумачення. Саме з цього моменту за Китаєм закріпився стереотип "традиційного суспільства", а Захід починає виступати в ролі носія динамічного, змінного і прогресивного початку, покликаного "окультурити" весь інший світ. Автори аналізованих робіт, безсумнівно, знаходилися під впливом цієї нової історіософської концепції, що поглиблювалася очевидними розходженнями в базових цінностях європейської і китайської соціокультурної традицій.
Характерною рисою досліджуваних праць європейських авторів є вкрай негативна оцінка державної системи цинського Китаю, що об'єктивно була зумовлена кризовим станом китайського суспільства в період правління маньчжурської династії. Ця негативна оцінка стала універсальною характеристикою китайської державності як такої, що без врахування історичної еволюції і набула дефініції – “східна деспотія”.
У період, що передує опіумним війнам, головну причину загострення відносин із західними країнами (насамперед з Англією), європейські автори бачили в порочності зовнішньополітичної практики Китаю. За окремими винятками, європейці не відчували різницю між основами міжнародних відносин у Європі і на Далекому Сході.
Аналіз європейських джерел досліджуваного періоду свідчить про очевидне неприйняття представниками західного світу світоглядних основ китайської цивілізації. Своє відображення це негативне ставлення знайшло у відношенні до релігійно-філософської системи поглядів, заснованої на конфуціанських принципах. Нерозуміння гармонійної триєдності китайської релігійної системи призвело до спрощеного тлумачення всього сакрального комплексу китайської релігії. Подальша трактовка його як язичества обумовила негативне ставлення до нього і сприйняття релігійно-філософської традиції Китаю в цілому, як відсталої і несформованої. Лише в роботах російських авторів уперше здійснена спроба об'єктивного аналізу китайської релігійної системи, в якій конфуціанству була відведена роль соціальної етики. Це було обумовлено тим фактором, що релігійна експансія не була домінуючою доктриною для православної церкви.
Захоплення китайськими мотивами в мистецтві Європи пройшло шлях від колекціонування привезених з Китаю виробів до стилізації, створення предметів у китайському стилі. Вільність художнього сприйняття природи, інакше розуміння прекрасного – усе це було новим для Європи і сприймалося важко. Мода швидко плинула, і захоплення виробами китайського стилю стало предметом сатири та іронії. В європейському мистецтві почалася епоха неокласицизму. У європейських спостерігачів XIX ст. практично не знаходимо схвальних відгуків на китайську культуру: картини, театральні вистави, музичні композиції. Недосконалість мистецтва, з точки зору європейців, лише затверджувало їх на позиціях європоцентричного сприйняття Китайської імперії. Таким чином, на початку XIX ст. явне нерозуміння і приниження достоїнств китайської культури увійшло в правило. Європейське було взято за “еквівалент”, і все, що якимсь чином відходить від цих “рамок”, було неправильним і головне – некрасивим. Елементи китайського побуту цікавили європейців своєю екзотикою, але при безпосередніх контактах специфіка менталітету обумовила неприйняття більшістю європейських авторів побутового укладу китайців.
У відношенні російських спостерігачів до Китаю існували деякі відмінності. Ідеалізованого сприйняття Піднебесної в Російській імперії не склалося насамперед з кількох причин. По-перше, з самого початку відносин Китай сприймався як сильний у військовому і економічному відношенні небезпечний сусід на кордонах, охорону яких Російська імперія не могла надійно забезпечити. Тому російський уряд готовий був іти на поступки, щоб забезпечити стабільність кордонів і торгових відносин. Відомості, які містяться в працях членів російської духовної місії, більш об'єктивно відображали китайську дійсність цинського періоду, ніж європейські джерела. Російські автори, на відміну від своїх західних сучасників, пов'язували кризу китайського суспільства саме з пануванням маньчжурської династії. Ці фактори обумовили відсутність «китайського дитинства» в російський суспільній думці на ранньому етапі знайомства з Піднебесною імперією. Однак, у цілому, принципових розходжень в оцінках західноєвропейських і російських авторів реалій китайського суспільства кінця XVIII – початку XIX ст. немає.
Аналіз змісту джерел дозволяє прийти до висновку про їхній істотний вплив на процес становлення китаїстики як науки. Фактично ці джерела містять усі ті стереотипи сприйняття китайської соціокультурної спільності (“східний деспотизм”, “нерозвинені вірування”, “кризове консервативне суспільство”, “занепад цінностей”), що були представлені в системі пануючого на Заході з 30-х р. XIX ст. європоцентричного теоретичного дискурсу. Представники цього напрямку, який одержав у сучасній науці назву “онтологічного імперіалізму”, приписували іншим культурам властивості, обумовлені не їхнім власним характером, а формою їхніх відносин до західної культури.
Особливо варто підкреслити, що роботи таких авторів, як С. В. Вільямс, М. Я. Бічурин, Г. А. Джаілс, а також деякі редакційні статті, заклали основи альтернативного напрямку в західній синології, представники якого вважали традиційний Китай відособленим світом і самодостатньою цивілізацією. Однак вирішальну роль у формуванні європейської та світової суспільної думки відіграв напрямок «антологічного імперіалізму», який сприяв тому, що місіонерський міф про “ідеальну китайську державу” змінився міфом про деградуючу цивілізацію.
|