Анотація до роботи:

Шкепу М.О. Трансформації культури в історичному процесі. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія культури. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Київ, 2006.

У дисертації досліджується нова філософська проблема, пов’язана з трансформаціями культури, визначаються зміст і практична траєкторія розв’язання проблем фундаментальних взаємоопосередкувань логіки історії у становленні ідеальних і практичних імперативів культури. Простір розв’язання таких проблем виводиться через соціальний вимір взаємотрансформацій ідеальної та матеріальної форм культури у контексті подолання дуалізму сутності й трансформації основи історії на принцип культурного саморозвитку людини.

Теоретичною засадою таких рішень слугує категорійне розкодування становлення, цивілізаційних та соціокультурних опосередкувань сходження всезагального до теоретичної форми розвитку, подолання феномену перетворених і спустошених форм у вимірах естетики потворного, теоретичних хвороб духу, логічної замкненості становлення. Обгрунтовується субстанційна природа моністичної основи історії і її імперативи в контексті взаємотрансформацій культур та установлення культурної дійності історії.

Доведено, що фундаментальний зміст трансформацій культури в історії визначається необхідністю перетворення основи історії з основи становлення всезагального як абстрактної форми культури на культурну основу тотожності мислення й буття розвиненої людини. Постаючи сутнісним розв’язанням суперечності “історія-культура”, культура повинна укорінюватися в індивідуалізованому та суспільному статусі як “феноменологія культури” і трансформуватися на безпосередню продуктивну силу суспільного та особистісного розвитку.

Аргументовано, що культурну атрибутивність історії можна зрозуміти лише наприкінці становлення як всесвітньо-історичного процесу. Отже, культурну семантику історії можна виявити через фундаментальний сенс суспільного й світового поділу (за критеріями “західного” та “східного” типів культури) праці як засади конституювання культури у змісті абстрактної тотальності. Він зумовлює логіку взаємоопосередкувань її “матеріальної” й “ідеальної” форм, які у дуалізмі становлення утримують єдність сутнісних сил людини. Як гносеологічний простір історії культура конституюється у теорії розвитку на засадах об’єктивного ідеалізму. У контексті такого характеру онтології й гносеології становлення, феноменологія у діахроніці культури виражається абстрактним сходженням індивідуальної свідомості до всезагальності “чистого” розуму.

Показано, що особливості простору і часу історії у діахронічних і синхронічних опосередкуваннях Логосу культури характеризуються наступним: у діахроніці культури опосередкування Логосу не є тотожними з простором-часом певного соціуму. Тому культурні визначення часу та простору історії не завжди носять національний, або цивілізаційний характер, а “культурний центр” історії присутній у феноменологічні прориви певної спільноти, яка опредметнює універсалії культури, у соціальний простір і час становлення яких така спільнота не входила. Тому “центр історії” і “центр культури” не завжди є тотожними. За таких умов суттєвість індивідуальної безпосередності особистості стає суб’єктивною безпосередністю історичної самосвідомості й практики культури. У сучасній емпіричній синхроніці світових форм культури опосередкування Логосу трансформуються на трансгресії її часово-просторових модусів.

Встановлено, що для розуміння логіки становлення категорійності культури необхідно виводити “вузлові моменти” взаємоопосередкувань “логіки історії” й “історії логіки”. Їх діалектична суперечливість визначає практично-онтологічні, логіко-гносеологічні та етико-естетичні виміри становлення. “Перетинання” культур відбувається саме через конкретно-історичний зміст “повторюваності” “предметної логіки” розвитку історії в окремих суспільствах. Завершення становлення характеризується співпаданням цих удавано “двох” логік і унаочнює завершення класичної “історії культури”. Але оскільки становлення не виходить за власні межі, воно завершується “замкненістю” логіки подальшого розвитку й загострює дуалізм сутності в крайнощах “нечуттєвого розуму” та “нерозумної чуттєвості” форм культури.

Обгрунтовано, що штучна консервація основи становлення класичної семантики культури в сучасній історії деформує співвідношення “цивілізації” і “культури”. Тому еклектика сучасного синкретизму цивілізацій спричинює кількісний підхід до виведення культурної атрибутивності історії, а “цивілізованість” і “культура” ототожнюються за принципом споживацьких похідних західної цивілізації при ігноруванні її теоретичних надбань і спричинює втрату загальнозначущих прогресій культурного розвитку історії. Метафізика сенсів сучасної історії постає поєднанням дисгармонію її синхроніки у завершенні логіко-культурних вимірів її діахроніки, яке виявляється у штучному “накладанні” різних історичних просторів і культурних часів в еклектичній системі політико-економічних координат.

Показано, що сучасна деформація семантики історії розповсюджується на деформацію її основи, підмінюючи її еклектикою різних соціокультурних передумов і руйнуючи класичний зміст “центру” культури як співпадання її матеріальної та ідеальної форм у “осьовому часі”. Ігнорування методологічних імперативів культури веде до неадекватності суспільної свідомості суспільному буттю. Цей процес супроводжується зникненням творчого суб’єкта історії вже як суб’єкта культури, а засади дезінтеграції культури набувають логічного походження. У просторі деструкції прогресій основи історії культурний центр світу стає аморфним “ніщо” регресій сутнісних інтересів людини.

Доведено, що негативна діалектика класичної основи постає феноменом естетики потворного, теоретичних “хвороб духу” та логічною замкненістю становлення. Завершеність відчуження історії й культури виявляється “досконалістю потворного”, крайнощами феноменологічних утілень необхідності й свободи, ірраціоналізмом перетворених і спустошених форм. На відміну від класичного змісту “логічного поля” становлення, коли одиничне включене у всезагальне, але всезагальне не включене в одиничне, а понятійна “уніфікація форми” культури співіснує з реальною уніфікацією людських здібностей, у деформованості “межі” становлення вже й “одиничне” не входить у “всезагальне”, оскільки негативність спустошених форм розповсюджується на зміст самої основи культурно-історичного розвитку.

Показано, що феномен категорійної оберненості культури на негативну діалектику постає “згортанням” категорій у неопосередковані загальнозначущими сенсами форми культури, а тому підмінює основу історії на еклектику “єдиної єдності” й веде за собою декаданс філософських рефлексій та мотивації сенсу людської життєдіяльності. Категорійна трансгресивність культури породжує особливі перетворені форми, які виникають у просторі відсутності опосередкувань внутрішньої й зовнішньої форм, внаслідок чого не відбувається їх прогресивне розв’язання по основі. Це зумовлює особливий прояв перетворених форм у вигляді їх оберненості та спустошеності, які укорінюються у формах суспільної свідомості й у феноменах суб’єктивності. У просторі недіалектичної суб’єктивації основи історії, ці форми містять у собі інтенцію до деструкції культурної атрибутивності історії.

Аргументовано, що подолання кризи історії є можливим за умов утвердження її моністичної основи через розв’язання суперечності “історія-культура” в процесі практичного виходу за межі дуалізму сутності. Воно передбачає втілення ідеальної форми всезагального у індивідуалізації імперативів культури через формування категорійного способу мислення, втілення імперативів моральності у людській життєдіяльності за предметною логікою розвитку культури й культури розвитку.

Встановлено, що квінтесенцією основи історії у її трансформації на основу культурної особистості є взаємотрансформація форм і типів культури в логіко-естетичній цілісності феноменології людини як безпосередньої дійсності феноменології культури. Отже, окультурення основи вимагає взаємотрансформації культур у їх доведені до тотожності логічної й чуттєвої культури особистості. Фундаментальна опосередкованість культурного розвитку історії відбувається в цьому процесі через подолання еклектики розвитку цивілізацій, першою умовою якого є формування спроможності “запізнілих” культур трансформувати в собі категорійність “розвинених” культур. Це процес діалектичного утворення “світового простору” та “світового часу” культури як простору й часу особистості.

Публікації автора:

Монографія:

Шкепу М. А. Феноменология истории в трансформациях культуры. – К.: Вид-во НАУ, 2005. – 360 с. (21,92 др. а.)

Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України:

1. Шкепу М.О. Концепція естетики потворного Карла Розенкранца // Етика, естетика, теорія культури. – К.: Либідь, 1992. – Вип. 35. – С. 94-100. (0,5 др. а.)

2. Шкепу М.А. Коллизии основания: дерзания и терзания духа // Известия высших учебных заведений. Северо-Кавказский регион. Спец. вып. – Р/на/Д., 1994. – С. 107-112. (1,5 др. а.)

3. Шкепу М. А. Логика истории и антиномии реальности // Вестник ПГТУ. – Мариуполь, 1997. – № 4. – С. 103-106. (0,5 др. а.)

4. Шкепу М.О. Трансформації “Логосу” культури у її деформаціях // Актуальні проблеми теорії, історії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. – К., 1998. – Ч.2. – С. 34-47. (0, 5 др. а.)

5. Шкепу М.О. Феноменологічні транскрипції небуття в сучасній культурі // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. – К.: Видав. центр КДЛУ, 2000. – С. 53-58. (0,5 др. а.)

6. Шкепу М.О. Феноменальність культури та антиномії культурології // Актуальні проблеми теорії, історії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. – К., 2000. – Вип. 4-5. – Ч.2. – С. 59-66. (0,5 др. а.)

7. Шкепу М.О. Трансценденції сюрреальної смерті розуму в реальних визначеннях нерозумного // Людинознавчі студії. Зб. наук. праць ДДПУ. – Дрогобич, “Вимір”, 2000. – С. 64-74. (0,5 др. а.)

8. Шкепу М. О. До питання про естетику французької революції (за дослідженням Ж. Старобінські “1789. Символи розуму”) // Актуальні проблеми теорії, історії та практики художньої культури. Зб. наук. праць. – Вип. 6. – Ч.1. – К., 2001. – С. 174-183. (0,5 др. а.)

9. Шкепу М. О. Трансформації змісту абсолютної основи світу в тенденціях філософських рефлексій ХХІ століття // Філософія. Психологія. Педагогіка. Вісник НТУУ “Київський політехнічний інститут”. – К., 2002. – № 2(5). – С. 53-61. (0, 5 др. а.)

10. Шкепу М. О. Деякі аспекти феноменології румунського фольклору в контексті етнічних особливостей розпредметнення західноєвропейської культури // Філософія. Психологія. Педагогіка. Вісник НТУУ “Київський політехнічний інститут”. – К., 2002. – № 3(6). – С. 65-73. (0,5 др. а.)

11. Шкепу М. А. Проблема логических полей в философии С. Н. Булгакова // Філософія. Психологія. Педагогіка. Вісник НТУУ “Київський політехнічний інститут”. – К., 2003. – № 1 (7). – С. 95-105. (0,5 др. а.)

12. Шкепу М. А. Метафизика смыслов современного исторического сознания // Научная мысль Кавказа: Северо-Кавказский научный центр высшей школы. – Р/на/Д. – 2003. – № 3. – С. 38-49. (1,2 др. а.)

13. Шкепу М. О. Деякі аспекти взаємотрансформацій культури (на прикладі феномену румунської філософії) // Філософія. Політологія. Вісник Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка – 2003. – № 58. – С. 31-35. (0,5 др. а.)

14. Шкепу М. О. Феномен технократичного мислення в контексті простору сучасної техніки // Дослідження з історії техніки. Зб. наук. праць. – К.: “Політехніка” “Екмо”. – 2003. – Вип. 2. – С. 3-10. (0,5 др. а.)

15. Шкепу М. О. Про фундаментальну логіку інтеграції наук та її необхідні методологічні перетворення // Ноосфера. Зб. філос. праць. – Д.: ДонНТУ, 2003. – Вип. 3 – С. 94-98. (0,4 др. а.)

16. Шкепу М. О. Феноменологічні аспекти румунської культури (на прикладі визначення феномену румунської мови в творчості М. Емінеску) // Філософські обрії. Науково-теоретичний часопис. – Полтава: ДПУ, 2004. – № 11. – С. 202-216. (0,5 др. а.)

17. Шкепу М. О. Засади виникнення простору та часу історії в “теорії історії” А.-Д. Ксенопола // Практична філософія. – К.: ПАРАПАН, 2004. – № 3 (№ 13). – С. 17-24. (0,8 др. а.)

18. Шкепу М. О. Суперечності історії науки та науки історії в контексті антиномій сучасного мислення // Totallogу-ХХІ. – Вип. 11. – К., 2004. – С. 219-230. (0,5 др. а.)

19. Шкепу М. О. Іррефлексивна свідомість: феноменологічні регресії логіки часу та часової логіки // Вісник Дніпропетровського держуніверситету. – Д., 2004. – № 4. – С. 50-58. (0,5 др. а.)

20. Шкепу М. А. Негативная феноменология в контексте регресивного времени // Практична філософія. – К.: ПАРАПАН, 2005. – № 1. – С. 96-104. (0,8 др. а.)

Статті в інших наукових збірках та матеріалах конференцій:

21. Шкепу М.О. Культурно-світоглядні універсалії Лесі Українки // Мат-ли міжнар. наук. краєзнавч. конф. «Велика Волинь: минуле й сучасне». – Хмельницький-Ізяслав-Шепетівка, 1994. – С. 460-463. (0,15 др. а.)

22. Шкепу М.О. Деякі особливості розвитку етнічних культур у ХХ столітті // Мат-ли міжнар. наук.-теор. конф. “Культура та етноетика”. – К., 1994. – Вип. № 5.– С. 4-6. (0,15 др. а.)

23. Шкепу М. А. Трансформации эстетики логики и логики эстетики в античной философии // Единый космос, единый полис, единый человек. Тезисы выступ. участн. междунар. научн. конф. «VI Аристотелевские чтения». – Мариуполь, 1993. – С. 96-98. (0,1 др. а.)

24. Шкепу М. О. Обезображене як апологія самозаперечення моральності // Мат-ли наук.-практ. конф. “Сучасна гуманізація освіти: стан і перспективи”. – Чернівці: ЧДУ, 1996. – Ч. 1. – С. 28-32. (0,2 др. а.)

25. Шкепу М.О. Співвіднесеність культур як проблема реального гуманізму // Мат-ли міжнар. наук. конф. “Гуманізм і духовність у контексті культури”. – Дрогобич, 1996. – Кн.2. – С. 156-162. (0,4 др. а.)

26. Шкепу М.О. Категорії філософії в аспекті гуманізації освіти // Мат-ли міжнар. наук.-практ. конф. “Гуманізація освіти – фактор світової інтеграції”. – Чернівці: ЧДУ,1997. – С. 32-38. (0,35 др. а.)

27. Шкепу М. А. Минусовые реалии опустошенных форм // Мат-ли IV-ї наук.-практ. конф. «Творчість як предмет міждисциплінарних досліджень». – К.: КПІ, 1997. – С. 9-11. (0,3 др. а.)

28. Шкепу М. А. Творчество Э.В. Ильенкова в контексте диалектики и метафизики становления социализма // Мат-лы междунар. научн. конф. «Ильенковские чтения». – Москва-Зеленоград, 1999. – С.76-81. (0,3 др. а.)

29. Шкепу М. О. Генеза хвороб духу в аспекті сучасності (за концепцією румунського філософа К. Нойки) // У зб. “Філософсько-антропологічні читання 1998”. – Київ: “Stylos”, 1999. – С. 245-272. (0,8 др. а.)

30. Шкепу М. А. Занесенная история // Мат-ли V-ї міжнар. наук.-практ. конф. “Творчість як спосіб буття реального гуманізму”. – К.: НТУУ “КПІ”, 1999. – Ч.1. – С. 68-79. (0,8 др. а.)

31. Шкепу М. А. Проблема отчужденных рефлексий культурных и исторических интересов в мировоззренческом пространстве конца ХХ столетия // Вісник ПДТУ. – Маріуп., 2000. – № 12. – С. 21-25. (0,5 др. а.)

32. Шкепу М. А. Предпосылки разгрома СССР: гносеологические и исторические выводы // Докл. и выступл. междунар. научн. симпоз. «Распад СССР: 10 лет спустя». – М.: Фонд “Альтернативы”, 2001. – Т.1. – С. 54-57. (0,35 др. а.)

33. Шкепу М. А. Трансгрессии иррационального в сотворении абсурдной свободы // Мат-ли VI-ї міжнар. наук.-практ. конф. «Творчість свободи як свобода творчості». – К.: НТУУ «КПІ», 2001. – С. 35-37. (0,15 др. а.)

34. Шкепу М. А. К проблеме истинности основания личности // Мат-лы ІІ и ІІІ междунар. научн. конф. «Ильенковские чтения» М., 2002. – С. 174-176. (0,35 др. а.)

35. Шкепу М. О. Проблема ідеального в посткласичній історії // Гуманітарні науки і сучасність. Зб. наук. пр. – К.: КНТЕУ, 2002.–С.102-111. (0,5 др. а.)

36. Шкепу М. А. Проблема взаимотрансформаций культуры в бердяевском видении русской цивилизации // Метаморфози свободи: спадщина Бердяєва в сучасному дискурсі (до 125-річчя дня народження М. О. Бердяєва) – К.: ПАРАПАН, 2003. – С. 229-238. (0,5 п. л.)

37. Шкепу М. О. Проблемність змісту поняття “всесвітня історія” у контексті змісту можливості сучасного рефлексивного мислення // Мат-ли VII-ї міжнар. наук.-практ. конф.“Творчість врятує світ”. – К.: “Політехніка”, 2003. – С. 22-28. (0,5 др. а.)

38. Шкепу М. А. Превращения основания в современной истории // Мат-лы междунар. науч. конф. “Научное наследие К. Маркса и современные социальные процессы”. – Киев, 2004. – С. 101-106. (0,5 др. а.)

39. Шкепу М. О. Категорійні трансформації ідеального в контексті сучасної історії // Філософія. Культурологія. Вісник НАУ. – № 1. – 2004. – С. 65-71. (0,5 др. а.)

40. Шкепу М. А. Некоторые аспекты негативной диалектики в феноменологии современной юности // Мат-лы междунар. научн.-практ. конф. “Организация работы с молодежью в транзитивном обществе: проблемы и перспективы”. – Воронеж: ОАО “Центр.-Черноземн. книжн. изд-во”, 2004. – С. 119-122. (0,4 др. а.)

41. Шкепу М. А. Коллизии современного образования // Мат-ли VI-ї Всеукр. наук.-практ. конф. “Гуманітарна освіта в профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи”. – К.: НАУ, 2005.– Кн.1. – С. 28-29. (0,15 др. а.)

42. Шкепу М. А. Феноменологические трансценденции космогонии // Філософія. Культурологія. Вісник НАУ.– №2.– К.: НАУ, 2005. – С. 110-117. (0,5 др. а.)

43. Шкепу М. А. Трансгрессии идеального в современной истории // Мат-лы VII-й междунар. научн. конф. “Ильенковские чтения”. – Воронеж, 2005. – Ч.1. – С. 159-164. (0,5 др. а.)