У дисертації висвітлено теоретико-методичні положення та опрацьовано напрямки розв'язання наукового завдання з розробки основ стратегічного управління стабільністю землекористування сільськогосподарських підприємств. Отримані результати дають можливість сформувати висновки, розробити пропозиції, що мають теоретичне і практичне значення і свідчать про досягнення мети і виконання поставлених завдань. 1. Визнаючи економічну природу земельної власності, можна стверджувати, що володіння, користування та розпорядження – це умовні конструктивні елементи відносин власності, які використовуються для юридичного нормування економічних інтересів у процесах соціально-економічних трансформацій взагалі і земельних відносин зокрема. Принциповим висновком є те, що самостійно скористатися цим правом окремий землевласник може не завжди, оскільки це економічно вигідно лише за певних умов. Тому землевласники можуть виступити як засновники підприємства і об’єднатися для організації раціонального сільськогосподарського землекористування, чи передати землю в оренду. 2. Економічні дослідження відносин власності – це диференціальний аналіз новоствореної вартості – похідної капіталу (вартісної оцінки ресурсного потенціалу власності) як складної функції багатьох змінних. У першому наближенні відносини нагадують реструктуризацію новоствореної вартості між учасниками економічного кругообігу і відтворення капіталу, частку якої привласнюють собі у формі ренти землевласники, землекористувачі, наймані сільськогосподарські працівники, інвестори та комерційні посередники, держава і т. ін. Стратегічною метою управління має бути пошук економічних інструментів економічного зростання і підвищення економічної ефективності виробництва. 3. Юридична конструкція економічної моделі розділеного володіння, користування і розпорядження землею перебуває на стадії розробки. Вирішення проблеми не є однозначним і ускладнене наявністю критичної маси економічно неактивних землевласників (пенсіонерів – колишніх членів КСП). Організаційно-економічний механізм реалізації юридичного права на володіння землею має декілька форм, одна з яких – оренда земель яка і досліджується в даній роботі. 4. Організація раціонального землекористування та стратегія підвищення прибутковості сільськогосподарських підприємств потребує, створення системи стратегічного земельного менеджменту, за якої б ті або інші рішення приймалися керівництвом підприємства лише в тому разі, якщо вони дають змогу забезпечити прискорене зростання агробізнесу, майбутня вартість якого визначається його дохідністю. 5. Одним з елементів раціонального землекористування виступає його стабільність, яка полягає в збереженні розміру площі землі в обробітку, до складу якої включають землі засновників та орендодавців, що забезпечує досягнення стратегічних цілей розвитку сільськогосподарських підприємств. 6. Факторами нестабільності землекористування виступають: розмір орендної плати, сприяння товаровиробників соціальному відродженню сільських територій, ефективність функціонування сільськогосподарських підприємств, розмір землекористування, рівень оплати праці, рейтинг підприємства в регіоні, тенденції зростання орендної плати тощо. 7. На основі досліджень сільськогосподарських підприємств Харківської області були виявлені закономірності та фактори нестабільності землекористування, основними з яких є: розмір землекористування сільськогосподарських підприємств. Так, результати п’ятирічних досліджень показують, що господарства з більшим розміром землекористування відрізняються вищою ефективністю функціонування. Оптимальними на сьогодні можна вважати розмір землекористування від 4000 до 5000 га земель в обробітку; збільшення витрат на оренду земельних часток зменшує нестабільність землекористування. При цьому існує оптимальний рівень; і низька, і висока орендна плата спричиняють нестабільність землекористування. 8. Стратегічні цілі розвитку аграрної сфери економіки в цілому і сільськогосподарських підприємств зокрема полягають у призупиненні спаду виробництва, гарантуванні підвищення оплати праці, орендної плати що зростає, визначенні основних напрямків реформування економічних, соціальних і земельних відносин в аграрній сфері, стабілізації економічних і фінансових умов для здійснення відтворювального процесу та формуванні організаційно-економічного механізму створення і функціонування сільськогосподарських підприємств, стратегічному управлінні їх прибутковістю. 9. У ролі інструменту обґрунтування стратегії розвитку сільськогосподарських підприємств пропонується економіко-математична модель, для оптимізації обсягів реалізації продукції в якій як обмеження використовується поріг беззбитковості реалізації продукції. 10. На сучасному етапі соціально-економічних трансформацій в розвитку сільського господарства визначальним стає перехід від організації виробництва до організації підприємств (організаційного проектування). Він викликаний необхідністю створення організаційних передумов для підвищення ефективності землекористування та виробництва й зростання у цьому процесі ролі і значення стратегічного управління, застосуванням нових моделей, методів і економічних механізмів. |