У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення недостатньо розробленої в політичній науці проблеми трансформації системи владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії. Основні наукові та практичні результати дослідження можна звести до таких позицій: 1. У ході опрацювання наукової літератури за темою дослідження встановлено, що інституційна трансформація є складовою політичної трансформації та передбачає складний і суперечливий комплекс перетворень у системі влади. З’ясовано, що процес переходу до демократії може розвиватися у формі стадіальних етапів – лібералізації недемократичного, демократизації перехідного та консолідації демократичного політичних режимів. 2. Комплексне вивчення трансформації системи владних інститутів перехідного періоду як по горизонталі (між інститутами законодавчої, виконавчої та судової гілок влади), так і вертикалі (між інститутами центрального, регіонального та місцевого рівнів) дозволило обґрунтувати системність інституційних змін в Іспанії, яка проявилась у послідовному впровадженні владних перетворень на центральному, регіональному та місцевому рівнях політичної влади. 3. Здійснивши аналіз інституційної трансформації політичної влади в Іспанії в умовах переходу від франкізму до демократії, дисертант дійшов висновку, що вона відбувалась у рамках еволюційних, модифікаційних та системних змін, які змістовно відповідали трьом стадіям процесу переходу Іспанії до демократії – лібералізації франкістського авторитарного, демократизації постфранкістського перехідного та консолідації демократичного політичних режимів. 4. Проведений аналіз нормативно-правових актів франкістського режиму підтвердив, що еволюційні перетворення системи владних інститутів кінця 1960-х рр. становили початковий етап інституційної трансформації, що був одним з компонентів лібералізації франкістського авторитаризму. 5. Комплексне опрацювання постфранкістського доконституційного законодавства дозволило визначити ступінь реформування системи владних інститутів на стадії демократизації, що вказало на модифікаційний характер інституційних перетворень. На центральному рівні владних інститутів було частково розширено механізми парламентаризму, а на передавтономному регіональному рівні – частково децентралізації, що в цілому характеризує процес впровадження елементів розподілу влади як неповний та вибірковий. 6. Окреслені в результаті аналітичних узагальнень особливості іспанського розвитку після утвердження Конституції 1978 р. дозволяють обґрунтувати висновок, що владні інститути на стадії консолідації демократії зазнали системних змін завдяки широкому впровадженню механізмів розподілу влади, послідовній реалізації принципів парламентаризму та децентралізації. 7. У ході дослідження виявлено, що процес трансформації системи владних інститутів в Іспанії при переході від франкізму до демократії мав ряд особливостей: відбувався нерівномірно, з достатньо непередбачуваним результатом та потенційною нестійкістю нових владних інститутів; здійснювався “згори” реформаторською політичною елітою, тісно пов’язаною з франкістським минулим; досяг гармонійного характеру через впровадження парламентських засад на центральному, регіональному та частково місцевому рівнях влади; набув ознак децентралізації з наданням повноважень вирішувати важливі питання регіонального та місцевого розвитку інститутам відповідних рівнів влади; спрямовувався на вирішення етнонаціональних проблем Іспанії; передбачав поєднання парламентських управлінських процедур із збереженням традиційної іспанської монархічності, що стало ефективним фактором консолідації суспільства. 8. Основними недоліками системи міжінституційної взаємодії, сформованої в умовах іспанського демократичного переходу, виступають: недієвість Сенату як “палати територіального представництва” у зв’язку із незначними його повноваженнями та недостатньою роллю територіальних автономій у його формуванні; відсутність механізмів впливу регіональних автономій на утворення складу Конституційного суду, який здобув право вирішувати суперечки про компетенцію між інститутами регіонального та центрального рівнів влади; незавершеність та асиметричність розподілу повноважень, сфер компетенції та ресурсів між регіональними автономними утвореннями, що спричиняло постійне незадоволення автономій з меншим об’ємом повноважень та бажання автономій більшого об’єму повноважень посилити свій статус. 9. Застосування методу моделювання при аналізі процесу інституційної трансформації політичної влади в перехідних умовах підвищило аналітичну складову дисертаційної роботи та дозволило поглянути на досліджувану проблему в іншому ракурсі, підтвердивши, що трансформація владних інститутів в умовах переходу Іспанії від недемократичного до демократичного режиму відбулася на основі широкого впровадження механізмів розподілу влади. |