У сукупності одержані результати дослідження дозволили розв'язати важливе науково-прикладне завдання обґрунтування теоретичних засад та опрацювання методичних положень і практичних заходів щодо трансформації діяльності державних органів захисту населення на територіальному рівні. На підставі проведеного дослідження запропоновано такі висновки: 1. Соціальний захист як суспільний інститут на теренах сучасної України бере початок з часів Київської Русі й у своєму історичному розвитку пройшов такі етапи: проста (неорганізована) добродійність, суспільне піклування, державне опікування, соціальне забезпечення, соціальний захист. 2. Систему управління соціальним захистом слід розглядати двояко: з одного боку, – як управління соціальним захистом непрацездатного населення (комплекс заходів з формування та реалізації соціально-економічних і правових гарантій, що забезпечують гідний рівень життя громадян на основі економічних можливостей держави; а з іншого – як управління соціальним захистом працюючих (комплекс соціально-економічних, правових заходів, методів і засобів, що забезпечують умови й можливості реалізації інтересів громадян за рахунок їх трудового внеску, відносної економічної самостійності і пом'якшення дії факторів соціального ризику. Виходячи з цього, об'єктом управління в системі соціального захисту населення в широкому сенсі виступають усі громадяни держави, а у вузькому – соціальні групи, що за різних обставин не можуть самостійно забезпечити для себе відповідний рівень життя. 3. В умовах ринкової економіки, поширення приватних ініціатив, вільного вибору засобів та методів реалізації громадянином власного трудового потенціалу держава не спроможна брати на себе завеликі соціальні зобов'язання. Кожна людина повинна мати необхідні умови і можливості для саморозвитку, поділяючи відповідальність за власне соціальне забезпечення разом з державою. А це вимагає якісно нової системи соціального захисту населення, що враховує передові світові досягнення й досвід, зокрема, щодо створення конкуренції на ринку соціальних послуг, реалізації державних адресних програм, розширення форм і видів соціального страхування, підвищення ефективності взаємодії між державою та людиною, встановлення відносин довіри та взаємоповаги. 4. Найбільш поширеними у світі сьогодні є три типи систем соціального захисту: консервативна, ліберальна та соціал-демократична. Їх можна класифікувати за трьома базовими ознаками: тип базової дії, тип суб'єкта соціальної відповідальності, тип відносин "держава – ринок". Трансформаційні зміни системи управління соціальним захистом в Україні повинні відбуватися в таких напрямах: формування інституту "професійної соціальної роботи" разом з розвитком нових форм солідарності, сумісних з ліберальною моделлю за типом суб'єкта соціальної відповідальності; повного переходу до системи надання адресної соціальної допомоги; удосконалення правового і структурно-функціонального забезпечення діяльності органів соціального захисту населення на основі процесуальної концепції; покращання комунікаційних зв'язків між суб'єктом і об'єктом управління. 5. Трансформаційні зміни системи управління соціальною сферою на територіальному рівні в Україні вимагають дотримання низки важливих умов, а саме: розширення повноважень органів місцевого самоврядування задля реалізації соціальних програм; переорієнтація органів виконавчої влади з виконання організаційно-розпорядчих функцій на контрольно-наглядові; запровадження системи подвійного контролю (державного і громадського) за виконанням соціальних програм; стабільності законодавства в соціальній сфері; підвищення довіри громадян до держави та органів публічного управління; підготовки кваліфікованих кадрів для органів соціального захисту населення. 6. Підвищення професіоналізму працівників відповідних органів державного управління та місцевого самоврядування має забезпечуватись шляхом спеціалізованої підготовки нової генерації соціальних працівників. При цьому особливу увагу слід звертати на вдосконалення вмінь та навичок з ведення документації, прийому відвідувачів, використання комп'ютерної техніки. 7. Основним засобом якісного поліпшення діяльності органів соціального захисту з обслуговування населення є впровадження моделі "єдиного вікна" у сфері надання соціальної допомоги, яка передбачає інтегровану систему надання соціальних виплат на рівні окремої адміністративно-територіальної одиниці і стимулює перехід до професійної соціальної роботи. |