В дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення і подане нове політологічне бачення наукової проблеми, яка стосується особливостей функціонування і трансформації сучасної системи міжнародних відносин. Відповідно до мети та завдань дослідження, автор дійшов таких висновків: 1..Дослідження питання щодо сутності та змісту міжнародних відносин показало, що оформлення теорії міжнародних відносин на початку ХХ ст. було зумовлене гострою потребою визначити фактори трансформаційних процесів в міжнародному середовищі, розкрити характер їх впливу на міжнародну систему, і, відповідно, на її структурні елементи. Відсутність наукового тлумачення закономірностей керування подіями і процесами у міжнародному середовищі, також як і динамічні зміни в міжнародно-політичній, соціально-економічній та науково-технологічній сферах суспільного життя ХХ ст. закономірно стимулювало пошук об’єктивних причин буквально щоденних змін у вищезазначених сферах. Саме небачена раніше динаміка трансформаційних процесів виявила брак системних і креативних знань про закономірності існування, еволюцію, та взаємодію соціальних спільнот із зовнішнім середовищем, її відповідальність за наслідки своєї діяльності, місце та роль національних держав в загальній системі світобудови. Основною проблемою при дослідженні теоретичного й політологічного дискурсів функціонування системи міжнародних відносин є відсутність чіткої системи методологічних принципів та єдиної системи понять і категорій, що істотним чином ускладнює формування ґрунтовних концепцій, які змогли би пояснити явища і процеси в ній та сприяли теорії міжнародних відносин ефективно виконувати свої прогностичні функції. Розвиток наукової думки з цього питання не встигає за об’єктивними змінами у міжнародному середовищі і, таким чином, значно більше уваги повинно приділятися саме розвиткові теоретичного знання. Лідером у розвитку теорії міжнародних відносин є США, що відіграє важливу роль у підтримці та збережені їх домінуючих позицій в світі. Динамічна зміна наукових парадигм при дослідженні сутності та змісту міжнародних відносин з початку ХХ ст. свідчить про послідовний розвиток цієї дисципліни. При цьому погляди та висновки вчених змінюються настільки швидко, що якщо говорити про майбутнє теорії міжнародних відносин, то можна припустити, що за певний час погляди на сутність, зміст, закономірності трансформації міжнародної системи та її взаємодію із зовнішнім середовищем буде кардинально змінено, перш за все за рахунок нових відкриттів у всіх галузях знань та появі нових запозичень з інших дисциплін. Існування багатьох наукових дисциплін, які об’єднані спільним об’єктом (міжнародні відносини), але різняться предметом дослідження, впливає на узагальнюючий характер міжнародних відносин, і, що найважливіше, постійно змінюється їх вплив на дослідження міжнародної системи, що загалом позитивно позначається на еволюції наукових підходів до проблеми міжнародних відносин. 2..Вивчення особливостей та закономірностей функціонування системи міжнародних відносин і трансформації її глобальної структури є найбільш дискусійними та найменш вивченими питаннями, що перш за все пояснюється складністю виявлення повторюваності світових подій, процесів та виявлення їхніх причин. Впровадження в середині ХХ ст. системного підходу дає змогу досліджувати міжнародні відносини як єдиний, ієрархічно-структурований “організм”, який складається з підсистем й елементів учасників міжнародної взаємодії та сталих взаємозв’язків між ними. Функціонування та еволюція елементів системи обумовлені законами існування та трансформації глобальної міжнародної системи, а також її зовнішнього середовища. Міжнародна система постійно еволюціонує та послідовно переходить із стану в стан - статичний, трансформаційний, турбулентний тощо. Як і будь яка система, вона виникає, розвивається та занепадає, чи переходить в інший якісний стан своєї еволюції. Особливостями трансформаційного стану, в якому перебуває сучасна міжнародна система, є різке зростання взаємозалежності, інтернаціоналізація всіх сторін взаємодії, внутрішньосуспільних і міжнародних відносин, глобалізаційні та інтеграційні процеси, які є об’єктивними тенденціями розвитку світового соціуму. Структурні характеристики системи зумовлюють напрямок діяльності та поведінку учасників міжнародних відносин. В реальних міжнародних відносинах це означає зміну конфігурації сил, сфер впливу, ієрархічного розташування учасників міжнародної взаємодії, реконфігурації полюсоутворення та прийняття зовнішньополітичних рішень. Рівновага сил, яка створюється найбільш важливими учасниками міжнародних відносин дозволяє зберегти відносну стабільність міжнародних систем. Міжнародно-політична структура визначається впливом великих держав, конфігурацією співвідношення їхніх сил, зміни у співвідношенні яких можуть вплинути на структуру міжнародної системи, але її сутність і наявність обмеженого кола впливових учасників поки ще залишається не змінною. Отже, поводження учасників на міжнародній арені залежить від структурних характеристик системи, сукупності регулюючих міжнародні відносини формальних і неформальних принципів, норм, угод і процедур прийняття рішень. Існуючі в політичній науці закони функціонування й трансформації міжнародних систем не мають такого ступеню строгості, що дозволяв би робити на їх основі безпомилкові прогнози. Існує багато ще не вивчених залежностей міжнародної системи від зовнішнього середовища, без знання про які, уявлення про міжнародну систему залишаються не повними. 3..Епохальні зміни в міжнародних політичних та економічних відносинах наприкінці ХХ ст. під впливом багатьох факторів і тенденцій зумовили модифікацію політичної структури світу і сприяли розширенню участі в глобалізаційних процесах більшості держав, регіонів світу, впливових урядових та неурядових учасників міжнародної взаємодії. Серед основних тенденцій, які визначають напрям трансформації сучасної системи міжнародних відносин і характеризують сучасну міжнародно-політичну та соціально-економічну ситуацію в світі, поряд з глобалізацією, слід виокремити: інтеграцію, регіоналізацію, децентралізацію, фрагментацію та демократизацію, а також послаблення статусу держави-нації, “розмивання” суверенітету, зростаючий вплив недержавних організацій, подальшу маргіналізацію країн що розвиваються, природно-екологічні зміни. Дискусійним залишається питання щодо суті та змісту глобалізації. В одних дослідженнях наголошується, що глобалізаційні процеси супроводжуються інтеграцією і стоять поряд з регіоналізацією та фрагментацією, в інших акцентується на їхньому паралельному розвиткові. Суперечливість цих підходів найкраще відображає запропонований Дж. Розенау термін “фрагміграція”. Він означає взаємопов’язаність і взаємодоповнювання фрагментації та інтеграції, які найкраще описують сучасні трансформаційні процеси. Інший термін, “глокалізація”, запропонований Р. Робертсоном, також акцентує увагу на взаємопов’язаності та взаємообумовленості глобалізації та локалізації. Але як би ми не називали процеси, що змінюють сучасну ситуацію в світі, усі вони стосуються кількісних та якісних змін в усіх сферах життя, і з цього погляду глобалізація є синонімом трансформації системи міжнародних відносин і включає всі суперечливі процеси, тенденції та фактори. Розвиток демократизації відбувається нерівно і не прямолінійно, в протиборстві з авторитаризмом і з різновидами тоталітаризму. Крім цього, своєрідність Півдня виявляється в наявності перехідних, змішаних і проміжних структур політичної організації соціумів, які ще не достатньо зміцнили, включаючи такі екзотичні симбіози, як “демократичний авторитаризм” або “авторитарна демократія”. Порушують загальну тенденцію зрушень до демократії етнічні, релігійні та інші конфлікти. Все це, безперечно, не може не ускладнювати відносин Північ-Південь, не кажучи вже про зв’язки між самими країнами, що розвиваються. 4. Усі фактори і тенденції трансформації міжнародної системи взаємопов’язані та обопільно активізують власну діяльність, а отже повинні вивчатися комплексно. Недостатні відомості про їхню природу та механізми взаємодії гальмують формування “загальної теорії”, яка здатна була б відобразити усі бурхливі зміни у навколишньому світі та дати відповідь на питання про те, що управляє перебігом подій. Під впливом факторів формується нова структура взаємодій основних акторів міжнародної системи та визначається подальший напрямок її трансформації. У світовій та вітчизняній науці існує небагато досліджень, де глобалізація вивчалася б не як сукупність різнорідних явищ, а як єдина система, що функціонує за своїми специфічними закономірностями і не зводиться лише до законів функціонування її структурних елементів. Добре розробленими можуть вважатися лише теорії, що вивчають окремі аспекти глобалізації (теорія економічної, політичної та інформаційно-культурної глобалізації). Інформацйно-технологічна революція водночас є її причиною й наслідком, оскільки уможливлює глобальний інформаційний обмін. Вона посилює міжнародну взаємодію її учасників, що, у свою чергу, сприяє подальшому розвитку обох взаємопов’язаних процесів. Інформаційно-комунікаційні технології сприяють мобільності, збільшенню інформації, усуненню бар’єрів часу і простору, міжнародній співпраці, розвиткові глобального інформаційного простору та формуванню єдиної планетарної структурно-функціональної системи. У культурному аспекті роль глобалізації в трансформації міжнародної системи аналізується разом з такими поняттями як універсалізація, гомогенізація, модернізація та вестернізація світу. Зумовлене процесами глобалізації стрімке зростання різноманітних учасників міжнародної системи сприяє прискоренню її трансформації та ускладнює аналіз та можливість передбачати напрямки її розвитку. Разом з державами, на трансформацію сучасної системи міжнародних відносин впливають різні міжурядові та міжнародні неурядові організації, транснаціональні корпорації, внутрішньодержавні регіони. Всі ці актори мають досить різні цілі, одні позитивні, спрямовані на підтримку стабільного світового розвитку, а інші, такі, як терористичні організації, вбачають своє завдання в дестабілізації існуючого світопорядку. Відтак зміни в кількісному, а головне в якісному складі учасників сучасних світових політичних процесів викликають фундаментальні трансформації у світовій політичній структурі. Існує необхідність перегляду таких понять державно-центристської моделі світу, як територія та відстань. З одного боку, територія поширюється за межі національних кордонів, відкриваючи можливості швидкого зв’язку та взаємодії між учасниками міжнародної системи, а з іншого звужується, зв’язуючи за допомогою новітніх комунікацій окремі корпоративні або інші групи за вподобаннями. Виникають нові спільності й форми ідентичності, які далеко не завжди співпадають з національними або іншими географічними кордонами. 5. Широке впровадження інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) в усіх сферах суспільного життя зумовило актуальність появи нових підходів до розуміння сучасного суспільства та його значення в епоху глобальних трансформацій. ІКТ сприяють інтенсифікації взаємодії між окремими людьми, професійними групами, союзами та соціальними спільнотами. Вони послабляють роль держави як посередника між індивідом і зовнішнім світом, трансформують внутрішню та зовнішню політику. Внаслідок цього змінюється розподіл владних повноважень і прийняття зовнішньополітичних рішень, що, в свою чергу, значно впливає на подальше формування системи міжнародних відносин. В цих умовах актуальним стає питання керування процесами розвитку інформаційно-технічної галузі на міжнародному рівні та збільшення кількості якісних досліджень. Використання та розвиток ІКТ відрізняється нерівномірністю. Вищий рівень науки і технологій концентрується головним чином у США, Західній Європі та Японії. Повна реалізація їхнього зростаючого потенціалу потребує системної узгодженості, гнучкої організації та інформаційно-орієнтованих інститутів. В інформаційну епоху визначальною організаційною формою є мережа взаємозалежних вузлів. Вона може бути організована ієрархічно, але при цьому не мати центру. Відносини між вузлами асиметричні, але всі вони необхідні для її функціонування, а саме для циркуляції грошей, інформації, технологій, образів, товарів чи послуг. Новітні технології уможливлюють подальшу еволюцію віртуальної реальності, яка складатиме нове зовнішнє середовище для людини. Можливо у майбутньому буде все важче розрізнити природний зовнішній світ та штучний. Більш актуальними дискусіями стануть ті, що будуть з’ясовувати який з цих світів справжній, більш важливий та функціональний. Цілком можливо, що ідейні та практичні апологети втілення інформаційних технологій в соціальне та міжнародне життя прорахували та довели неминучий колапс людства до того, як воно здійснить найголовнішу мету великого шляху свого розвитку – “після земне” існування та еволюцію. Натомість підключення до системи та її мереж дасть можливість перейти в іншу площину політичних дій, соціальної свідомості, світосприйняття та трансформувати людську амбіційність та агресію у віртуальний світ, що в якийсь ступені зможе зберегти світ реальний. 6. Державоцентрична концепція світового порядку пояснює діяльність інших, окрім держави, впливових акторів на політичній арені світу тим, що вона відбувається в тих рамках, які визначають і контролюють держави. Міжнародні організації позбавлені автономної дієвої сили, тому що держава важить більше за будь-яку іншу політичну організацію. Але поширення міжнародних і транснаціональних організацій, від ООН та її спеціалізованих установ до міжнародних впливових груп і соціальних рухів, змінює як державне, так і громадянське суспільство, тому що держава вкрита державними і недержавними транснаціональними мережами. В умовах глобалізації держава втрачає частину свого суверенітету і прагне поширити свій вплив, взяти під контроль зовнішні фактори та укріпити етнічну й політичну ідентичність громадян тієї політико-територіальної одиниці з чіткими й визнаними міжнародною спільнотою кордонами, яку вона представляє. У світі продовжує існувати чітка силова ієрархія держав які прагнуть зміцнити свій суверенітет. Кордони держав проведені з мінімальним урахуванням етнічних та культурних бажань населення, що спонукає сили націоналізму до самоствердження. Діяльність транснаціональних акторів на відміну від держави може обмежуватися часом та відповідальністю. Це дає їм поштовх розвиватися динамічніше, бути в тісних взаємозв’язках зо всіма головними учасниками міжнародних відносин та піддавати сумніву державно-центристську систему світу. Взаємодія різнорідних держав з недержавними акторами стимулює розвиток багатосторонньої та багаторівневої дипломатії, що сприяє знаходженню компромісів та вирішенню актуальних питань глобального масштабу. Кордони держав проведені з мінімальним урахуванням етнічних та культурних бажань населення, що спонукає сили націоналізму до самоствердження. Трансформація інституту держави-нації супроводжується такими негативними факторами, що сприяють хаосу, як релігійний фундаменталізм, націоналізм, расизм, підривання авторитету міжнародних організацій, пріоритет місцевого самоврядування, релігійне самоствердження, етнічна нетерпимість, розповсюдження зброї, розширення військових блоків, формування центрів міжнародного тероризму та організованої злочинності, насильницька реалізація принципу самоствердження меншості, економічна нерівність, некероване зростання населення, міграційні процеси та крах екологічних систем. 7. На еволюцію глобального керування впливають об’єктивні й суб’єктивні фактори, різноманітні організовані або стихійні дії. Наслідки їх впливу на розвиток сучасної системи міжнародних відносин набагато менш передбачувані, ніж на політичне керування в тій або іншій країні. У цьому зв’язку, можна говорити про розширення підстав так званого “парадокса участі”. Він полягає в тому, що чим менше учасників на міжнародній арені й чим більше вони однорідні, тим більше передбачувані їхні дії й наслідки цих дій. Прогноз стає проблематичним не тільки через збільшення кількості учасників, але також через розширення діапазону факторів, що впливають на міжнародне життя. З метою ефективності глобального керування повинні сформуватися загальні цінності, стандарти й позиції, які сприйматимуться на рівні широкого кола усіх країн і соціальних спільностей. Суперечливий характер глобальних процесів ставить на порядок денний питання про свідоме керування їх розвитком. Вивчення проблем глобального керування так само, як і глобального співробітництва є надто важливою й актуальною темою. Головним питанням у цьому зв’язку є характер відносин між існуючими суверенними державами й глобальними наднаціональними інститутами. Дискусійним є питання про взаємодію двох рівнів наднаціонального керування - глобального й регіонального, розподілу повноважень між ними, домінування одного по відношенню до іншого. Відтак принципово важливо не допустити серйозних конфліктів у світі через не вирішення цього питання та поляризацію держав за цією ознакою. 8. Основними факторами, що впливатимуть на трансформацію міжнародної системи, є: демографічні тенденції; природні ресурси і навколишнє середовище; наука і технологія; світова економіка і глобалізація; національні та інтернаціональні владні системи; роль США у трансформації міжнародної системи. На початку третього тисячоліття можна говорити про незаперечне лідерство США в політичному, соціально-економічному, науково-технічному та військово-стратегічному вимірах. Це дає підстави стверджувати, що США керує еволюцією міжнародної системи та продовжує залишатися головним актором на світовій арені. Вони мають усі можливості протягом декількох десятиліть володіти ключовими світовими позиціями майже в усіх сферах та галузях суспільної діяльності. Але зберігати лідерство буде все важче через зростання нових центрів багатополюсного світу, що формується. Значну роль у новій конфігурації сил разом зі США будуть відігравати Китай, Індія, Японія, ЄС і, за певних умов, Росія. Не зважаючи на глобальне лідерство, США зіштовхуються з такими викликами, як обмеженість національних ресурсів для виконання глобальних зобов’язань щодо підтримки Pax Americana, проблематичність керованості міжнародними процесами у масштабах усього світу, піднесення ЄС, Японії й Китаю, що підвищує геополітичні основи американської зовнішньої політики тощо. Серед найбільш вірогідних претендентів на статус полюсу, який з середини нинішнього століття може набути рангу вищого за японський (а також європейський), є Китай. Оптимальним вибором для Китаю буде не прагнення до насильницького запровадження своєї регіональної, не кажучи вже про глобальну однополюсність, а активне входження до багатополюсності, що формується у якості великого самостійного центру сили. Багатополюсність також відповідає національним інтересам країни-цивілізації Індії, тому що перед нею з’являються нові перспективи для співробітництва і конкуренції у глобальному масштабі. Перспективи сталого розвитку євроатлантичної цивілізації та світу загалом полягають у подальшому їхньому співробітництві та недопущенні розвитку тенденцій до поляризації цієї унікальної “двоєдиної цивілізації”, яка за умови збереження динаміки свого розвитку стане головним осередком високої технології, науки, ефективного виробництва та вирішення гострих економічних, соціальних, політичних і екологічних проблем у ХХІ ст. З метою моделювання ймовірних змін в структурі міжнародної системи вбачається доцільним аналізувати “можливі фактори трансформації міжнародної системи”, серед яких відзначаються: науково-технологічні, соціально-економічні, політичні, природно-екологічні (катастрофічні) та зовнішні. Завдяки їх дії існує ймовірність виникнення “біфуркаційних моментів”, які поки ще невідомі, але евентуально існуватимуть у прийдешньому, і відтак можуть бути попереджені. Отже, ймовірна будь-яка консолідація полюсів в подальшій боротьбі за світове лідерство. Наприклад азійський виклик Росії, так само як і Заходу може спонукати їх до ситуативного об’єднання. РФ знайде захист в євроатлантичній цивілізації, яка має потребу в території та ресурсах. Росія може опинитися перед вибором і зробить цей вибір на користь Заходу, з яким вона має більше спільного, ніж з Азією. Не виключений вступ РФ з метою свого захисту до НАТО і повноправне її входження в євроатлантичну цивілізацію. Інтеграція України в західні структури може стати каталізатором подальшого переформатування міжнародної системи, яка ще не завершилася після періоду біполярного протистояння і сприяти вибору РФ саме на користь євроатлантичної цивілізації. 9. Складний процес адаптування України до сучасної міжнародної системи відбувається під впливом декількох глобальних полюсів. Перш за все, тих, що належать до євроатлантичної цивілізації, а саме ЄС та США, з одного боку, та РФ, з іншого. Адаптування України до умов формування нового міжнародного порядку проходить під впливом загально-планетарних тенденцій: глобалізації, регіоналізації, інтеграції, фрагментації та демократизації. Функціональна вага цих процесів означатиме подальшу необхідність адаптації зовнішньої політики України до умов нового світового порядку. Адже наша країна і далі прагнутиме інтегруватися в світ країн-лідерів, приєднання до яких означатиме перш за все виконання певних умов, які диктуються переліченими вище тенденціями з метою відповідності їх критеріям і стандартам. Динамічність трансформації сучасної системи міжнародних відносин спонукає до швидкої адаптації зовнішньої політики України до нових світових реалій. Прагнення України ввійти у двоєдину трансатлантичну цивілізацію спричинить прогнозоване поводження Росії - намагання не допустити втратити геополітичниний та геоекономічний вплив на Україну. Небезпечною стає зміна у співвідношенні сил в Європі, за якою Україна може опинитися в геополітичній ізоляції. Розширення ЄС та НАТО обумовлюють подальшу зміну в формуванні полюсних інтересів між Росією, Європою та Америкою, в межах яких перебуває Україна. Зміни у співвідношенні цих інтересів безпосередньо впливатимуть на внутрішню та зовнішню політику нашої держави, яка повинна постійно адаптуватися до таких обставин і реалізовувати політику стабілізації відносин в межах вищезазначеного трикутника. Стратегія модернізації України імперативно пов’язана з прискоренням процесу створення передових технологій та інформаційно-комунікаційних мереж, забезпеченням умов для випереджаючого розвитку суспільства та соціально-економічного прогресу, що уможливить її участь в процесах глобальних трансформацій як активного суб’єкта світової політики. |
