1. Зміна організаційно-економічного статусу підприємства є однією з умов його входження в ринкову систему господарювання. В Україні вона відбулася шляхом масштабної приватизації державної власності і децентралізації системи управління. В результаті були створені умови для функціонування конкурентної економіки у вигляді утворення обособлених самостійних господарюючих суб’єктів з різною формою власності і новою організаційно-правовою формою діяльності. 2. У постприватизаційний період важливо привести внутрішні можливості (виробничі і ресурсні потужності) підприємств у відповідність до нового статусу. Це досягається за допомогою реструктуризації, тобто кардинальних змін внутрішнього середовища, організації виробництва і господарських процесів на підприємствах у відповідності до вимог ринкових відносин. 3. Реструктуризація являє собою складний багаторівневий процес, спрямований на забезпечення ефективного функціонування підприємства і досягнення ним стратегічних цілей в інституційних умовах, що змінилися. При цьому можливі три ситуації застосування заходів реструктуризації: по-перше, в умовах кризового стану підприємства; по-друге, у разі відхилень фактичного фінансово-економічного стану підприємства від запланованого; по-третє, коли благополучне підприємство ставить завдання створити унікальні конкурентні переваги шляхом прискорення нарощування відриву від найближчих конкурентів. 4. Структура підприємства включає множину систем і підсистем різного типу. Серед них такі види структур як виробнича, технологічна, організаційна структура управління, економічна, інформаційна, соціальна. Кожна з цих структур сприяє формуванню специфічних характеристик підприємства, як системи, через що зміни, які необхідні для адаптації підприємства до умов зовнішнього середовища, можуть стосуватися всіх підсистем і проводитись різними способами. 5. Серед методів реструктуризації підприємств найбільш ефективними є наступні: зміна організаційно-правової форми; реорганізація організаційної структури управління; технологічна реорганізація; реінжиніринг бізнес-процесів; банкрутство. При виборі конкретного методу реструктуризації слід керуватись наступними принципами: всебічний аналіз стану підприємства, визначення проблемних питань, що гальмують його розвиток; комплексний підхід до формулювання цілей реструктуризації; проведення постійної роботи із зацікавленими особами щодо задач, цілей і механізмів реструктуризації; комбінування, послідовне застосування різних методів реструктуризації. 6. Встановлено, що основними причинами занепаду вітчизняної текстильної промисловості (як і легкої промисловості в цілому) є зміна умов зовнішнього середовища, втрата джерел сировини та колишніх ринків збуту, загострення конкуренції при виході на нові ринки збуту і різке зростання імпорту (особливо нелегального), заниження митної вартості імпортованих товарів, слабкість державної підтримки галузі (несприятливий податковий клімат, незахищеність внутрішнього ринку від недобросовісної конкуренції). 7. На основі аналізу ходу реструктуризаційних процесів на підприємствах текстильної промисловості встановлено, що орієнтовані вони на короткострокові результати і здійснюються шляхом закриття збиткових цехів (дільниць); злиття, об’єднання, виділення окремих підприємств; створення дочірніх підприємств; зниження постійних витрат, а також витрат на об’єкти соціальної сфери. 8. Слабкими місцями текстильних підприємств є відсутність служб маркетингу і стратегічного планування; нерозвинутість збутової мережі; нескоординованість діяльності окремих служб підприємств; незадовільна організація управління персоналом: виконання тільки традиційних функцій відділу кадрів, відсутність регулярної роботи по мотивації персоналу; несформованість широкого прошарку ефективних приватних власників; інвестиційна непривабливість підприємств, низька ефективність системи фінансового менеджменту тощо. 9. Процеси реструктуризації підприємств у текстильній промисловості характеризуються низькою ефективністю. Протягом усього аналізованого періоду багатьом підприємствам не вдалося вийти зі стану збитковості. Основними причинами збитковості є – випуск продукції без урахування ринкового попиту, зростання витратомісткості реалізованої продукції, значні обсяги дебіторської заборгованості, надмірне податкове навантаження, низький рівень менеджменту та неврегульована митна політика. Про низьку результативність реструктуризаційних заходів, що проводились в останні роки на ряді текстильних підприємств свідчить також і те, що в цей період не відбулося покращення таких показників фінансового стану підприємств як коефіцієнти загальної ліквідності, автономії, забезпеченості власними коштами, стабільності та оборотності активів. Більшість з цих показників були нижчими за нормативні значення. 10. В умовах трансформаційної економіки реструктуризація промислових підприємств повинна проводитись у формі проекту (програми), метою якого є формування нової внутрішньої побудови підприємства. Це забезпечує підприємству гнучкість як здатність змінюватися під впливом ринкових сигналів. Програми реструктуризації за своєю природою близькі до бізнес-планів і в окремих своїх частинах можуть повторювати їх структуру і зміст. Водночас об’єкт програми реструктуризації ширше об’єкту бізнес-планування. Якщо бізнес-план розповсюджується в основному на освоєння виробництва, випуск перспективного товару, то програма реструктуризації передбачає кардинальне перетворення всієї системи господарювання, насамперед технології і організації. 11. Для забезпечення активізації реструктуризаційних процесів на текстильних підприємствах рекомендується здійснити ряд організаційно-економічних заходів за такими напрямами: розробка маркетингової політики, зниження витратомісткості і подолання збитковості; формування системи мотивації праці; залучення інвесторів. 12. Реструктуризація підприємств потребує підтримки з боку держави. Існує нагальна потреба прийняти на державному рівні заходи, що стимулюють проведення реструктуризації і створюють передумови для її ефективного здійснення. Для відродження легкої промисловості запропоновані конкретні форми та методи заходів державного сприяння реструктуризації підприємств, розвитку власної сировинної бази, удосконалення податкової політики і митного режиму, інформаційного забезпечення підприємств, сприяння збуту продукції на зовнішніх ринках, допомоги у розширенні внутрішньорегіональних зв’язків тощо. |