У ВИСНОВКАХ, підсумовуючи і узагальнюючи результати здійсненого дослідження засобом виокремлення чотирьох етапів трансформації віросповідних засад кальвінізму, дисертантка доводить, що така періодизація викликана специфікою його реагування на нові умови існування. Синусоїдна еволюція кальвінізму на другому і третьому етапах демонструє найглибше проникнення і найгнучкішу адаптаційну здатність кальвінізму серед протестантських конфесій в межах українського формату завдяки амбівалентному співіснуванню в його релігійній системі загальнохристиянських денаціональних принципів і векторизації на місцево-національний предикат. Становлення українського кальвінізму і його трансформації є наслідком імплікації засадничих історичних, географічних, етнокультурних, соціополітичних і демографічних чинників. Природа феномена українського кальвінізму детермінована ренесансно-реформаційним періодом і подієвістю ХХ ст., географічним розташуванням України на перехресті різних культур і релігій, реаліями соціально-економічного, політичного і духовного поступу Польщі, Угорщини, Росії, України, особливостями державно-правових обмежень або заохочень (Закарпаття) кальвіністів, ідеологічно-організаційних процесів у католицькій, греко-католицькій і православній церквах, вітчизняною суспільно-економічною нестабільністю і реорганізацією українського суспільства. Індиферентність пересічного українця до церковно-конфесійних розбіжностей і змін, плюралізм і толерантність щодо інших конфесій обумовлені маргінальністю України, поєднаною з власною традиційною етнокультурною і християнською спадщиною, що, в свою чергу, зорієнтувало кальвіністів на середні соціальні прошарки і вплинуло на характер абсорбування й ступінь адаптації кальвінізму до місцевих умов. Інтенсивність міжкультурних взаємодій корегує рівень розвитку духовно-практичної діяльності українського етносу. Завдяки геополітичному фактору, який визначає місце України в світовій цивілізації й детермінує різновекторність духовного поступу, феномен українського кальвінізму легітимізується в системі міжкультурних взаємодій і періодично позначається на зовнішніх інтенціях української культури. Український кальвінізм ХVІ-ХVІІ ст. і УЄРЦ демонструють інтенсивність екуменічних відносин через відкритість до міжцерковного діалогу та співпрацю насамперед у позарелігійній сфері, чому сприяла взаємоприхильність кальвіністів і православних, яких поєднувала найбільша серед протестантських конфесій зовнішня подібність і догматична близькість, пізніше у ХХ ст. національно налаштованих репрезентів православ’я, греко-католицизму, протестантизму. Ці представники екуменічного руху, залишаючись у межах своєї богословської системи, маючи різні інтереси, шукають християнської єдності навколо однієї спільної мети, яка визначена історичними, політичними, соціокультурними факторами. Сталість українського кальвінізму визначає побудова його богословської системи на основі абсолютного авторитету Біблії, першохристиянських символів віри, ранньоотцівської спадщини Іринея, Тертулліана, Августина, теологічних доробків насамперед Ж.Кальвіна, а також У.Цвінглі, Т.Беза, М.Буцера, стандартів Бельгійського віровизнання (1561 р.), Гейдельберзького катехізису (1563 р.), Канонів Дортського Синоду (1619 р.), Вестмінстерського визнання віри (1647-1648 рр.). Незмінність спостерігається в основних принципах релігійно-культової практики (заперечення театралізованих обрядодій, простота у богослужінні, прерогативність індивідуального спілкування з Богом, євангелізація, наголос на проповідництві, принципи народовладдя, виборність священиків тощо), в організації та структурі, що передбачає пресвітеріально-синодальний устрій, демократично-республіканську систему управління. Динамізм культивується у рівні освіченості й соціальному складі мирян, у превалюванні позакультової діяльності у суспільному (філантропія, євангелізація), політичному, культурному і релігійному бутті (міжконфесійна співпраця і діалог). У період поширення кальвінізму на території Західної України і на Закарпатті спостерігаються такі спільні риси, як боротьба кальвіністів проти католицизму, пріоритетність власних інтересів над релігійними під час вибору в бік кальвінізму польських і угорських магнатів, серед яких кальвінізм максимально поширювався, толерантне ставлення до православних. Дистанціювання релігійної і позарелігійної практики Закарпатської реформатської церкви й Української євангельсько-реформованої церкви обумовлене конфесійно-культурними, етнічними, історичними, ідеологічними, політичними факторами. |