У дисертації на основі аналізу історико-мистецтвознавчих та філософсько-культурологічних джерел подано теоретичне узагальнення та розкрито естетико-філософські засади українського мистецтва бароко. У висновках підведено підсумки дослідження: 1. Українське бароко інтерпретовано як філософсько-естетичного принцип соціокультурного простору ХVІІ – ХVІІІ ст. Показано, що: а) українське та західноєвропейське бароко мали єдину схему формобудови, що дозволило визначити стиль як цілісну (однокорінну) художню форму; б) розглядаючи українське і західноєвропейське бароко як дві гілки єдиного мистецького стилю, бачимо досить різні прояви в декорі, світло-кольоровій гамі, композиційній побудові, естетичному навантаженні, що сформувало аккультуративний характер українського варіанту. 2. Доведено, що різноманіття форм та образів українського бароко складалося через наступні умови: а) в Україні працювала велика плеяда іноземних майстрів з Польщі, Італії, Росії, Німеччини, Литви. Це підтверджує аккультуративність українського стилю; б) українські майстри отримали досвід західноєвропейського мистецтва бо значна кількість митців навчалась й практикувалась за кордоном; в) географічні умови розташування України сприяли асиміляції барокового мистецтва. 3. Визначено форми впливу народних традицій та козацьких художніх смаків на формування стильових особливостей бароко. Це дозволило довести, що: а) нове мистецтво тісно перетиналося з народними традиціями: на основі візантійських і староукраїнських іконописних традицій асимільовано західні тенденції, що відбиває специфіку українського бароко. Народні особливості декорування, орнаментального оздоблення впліталися в тіло витворів бароко (мальовничий ліпний орнамент, “килимове” та “рушникове” письмо); б) філософсько-естетична спрямованість мистецтва як комплекс характерних духовних й матеріальних здобутків нації визначила індивідуальність українського бароко (моральне вдосконалення, олюднення й гуманізація мистецтва); в) трактування композиційного простору сприяло реалістичним тенденціям, розмаїттю світлотіньової гри й колористичної гами. 4. З’ясовано, що причина трансформації нового стилю полягає в особливості мистецького ґрунту України. Не українське культурне середовище пристосовувалося до ознак бароко, а саме західному стилю довелось адаптуватися в Україні. Це дозволило визначити розходження між сферами впливу народного мистецтва та козацького культурного середовища. 5. Показано, що особливості українського бароко полягають не стільки в поєднанні традицій Заходу та народних смаків, скільки в асиміляції “чужого” (західного) до “свого” (народного), визначаючи ціннісно-орієнтаційну спрямованість стилю. Розглядаючи культуру в трьох аспектах (соціальному, історичному, психофізіологічному), встановлено систему функціонального навантаження “свого” і “чужого” у формі стильових ознак українського бароко. Естетико-ідеологічні засади стилю обумовлені історичною ситуацією – переосмислення соціально-політичної ситуації, загострення релігійної та національної свідомості. Одним з головних стимулів розповсюдження стилю стали соціально-демократичні й філософсько-гуманістичні ідеї Нового часу. Територіальне й політико-економічне коливання України відбилося на формуванні культурного середовища. 6. Проаналізовано особливості українського, польського, російського, чеського, литовського, білоруського мистецтва ХVІІ –ХVІІІ ст., що дозволило розглядати українське бароко в європейському контексті не за принципом подібності певних елементів, а як складову загальної картини розвитку бароко в Європі. Барокові особливості названих країн були асимільовані українськими майстрами. Причина самобутності та яскраво виражених ознак бароко в українському мистецтві ХVІІ – ХVІІІ ст. полягала в наявності історично розвинутого барокового середовища західного зразка (італійське, німецьке, польське, угорське, чеське бароко). Більш пізнє розповсюдження барокового стилю в Україні обумовило унікальну можливість єднання й використання досвіду в реальному часі. 7. Бароко набуває змісту художньо-естетичної репрезентації історико-політичної ситуації суспільства. Ця репрезентація визначає мистецький стиль як форму відтворення історичного простору під впливом соціально-культурної дійсності. 8. Визначено, що українське мистецтво бароко є цілісною системою, що поєднує незалежні, самостійно функціонуючі елементи: а) мистецький досвід попередніх епох; б) народні традиції; в) художні смаки козацтва; г) західні стильові ознаки; д) художній вплив країн Сходу. Доведено, що українського бароко є самостійною гілкою барокового мистецтва з чітко окресленими ознаками: міфологічний символізм, філософське споглядання, духовне самоусвідомлення, ірраціональний фантасмагоризм, значеннєва двозначність і внутрішня динаміка. Відродження античності на засадах ренесансного гуманізму, романтично-ірраціоналістичне тлумачення мистецького надбання Середньовіччя і, насамперед, репрезентація архаїки через народні художні традиції – ці особливості формобудови відбиваються в українському бароко. Перспективним для подальших розробок є використання матеріалів дослідження в галузях мистецтвознавства та культурології, при переосмисленні важливих аспектів становлення й трансформації українського мистецтва бароко. А самобутність і багатогранність народних мистецьких традицій України потребує досконалого вивчення і розгляду в історико-культурологічному контексті. |