Анотація до роботи:

Радович Р. Б. Традиційне житлово-господарське будівництво українців північно-західної Галичини і південно-західної Волині другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: етнічні риси і локальна специфіка. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.05 – етнологія – Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Інститут народознавства НАН України, Львів, 2007.

У дисертації досліджено особливості традиційного житла, специфіку дворів і господарських споруд на території північно-західної Галичини та південно-західної Волині станом на другу половину ХІХ – початок XX ст. Виділено чотири етнографічно-архітектурні райони з чітко вираженими локальними особливостями народної будівельної культури: центральний (Опілля), південний (подністрянське жидачівсько-самбірське Прикарпаття (Підгір’я), північний (південно-західна Волинь – Галицька Волинь), північно-західний (перемишльсько-яворівське Надсяння ).

Комплексний аналіз типів забудови селянських дворів та їх варіантів, житлових і господарських будівель, їх планувальних схем і конструктивних типів на території північно-західної Галичини та південного заходу Волині дає основу для таких висновків.

Народна архітектура дослідженого краю прикметна значною поліваріантністю просторово-планувальних, архітектурно-конструктивних вирішень, застосуванням різноманітних технік і технологій тощо. Основні типологічні ознаки житлово-господарського будівництва українців цієї території свідчать про його етнокультурну єдність із загальноукраїнським будівництвом.

Водночас під впливом певних факторів (місцевих традицій, природно-географічних, політичних чинників, нерівномірного соціально-економічного розвитку районів, виникнення місцевих промислів, поширення торгівлі тощо) станом на другу половину ХІХ – початок XX ст. тут сформувалися чотири етнографічно-архітектурні райони з чітко вираженими локальними особливостями народної будівельної культури: центральний (Опілля), південний (придністрянське жидачівсько-самбірське Прикарпаття – Підгір’я), північний (південно-західна Волинь – Галицька Волинь), північно-західний (перемишльсько-яворівське Надсяння ).

На Опіллі переважали житлові будівлі каркасної конструкції (здебільшого каркасно-вальковані), які зводили на підвалинах. Долівка була глинобитною, стеля – з дощок, сволоки найчастіше поперечні, дахи чотирисхилі під соломою. У головному фасаді кожного житлового приміщення наявне лише одне вікно (іноді спарене). У сінях жител усіх типів виділена „пекарня” (іноді вона займає місце „ванькира”). Піч з припічком повернута у бік пекарні. Господарські споруди зводили в каркасній техніці. Дуже часто частково чи повністю їх блокували під одним дахом. Тут широко побутували проїжджі та розвинуті по вертикалі господарські споруди. Обороги відсутні. На Опіллі побутували двори вільної і замкнутої забудови, у західній частині – часто траплялися зімкнуті двори.

На Підгір’ї побутували дерев’яні (смерекові, спорадично – осикові) житла зрубної, зрубно-каркасної, інколи каркасно-дильованої конструкцій. У західній частині фасади оздоблювали смугами, у східній – виправляли глиносоломою і білили. Стеля – з дощок, сволоки поздовжні, долівка глинобитна, дахи чотирисхилі криті соломою. У головному фасаді кожного житлового приміщення – два вікна ( зрідка одне видовжене). Головною особливістю планування хати була наявність виділених по ширині житлового приміщення ванькира чи комори, а також блокування із хатою стайні. Господарські споруди – зрубні або каркасно-дильовані, хліви зблоковані зі стодолами. Тут широко побутували обороги. Переважали двори вільної забудови, однак траплялись і зімкнуті двори.

У західній частині Волині (Галицька Волинь) стіни жител зводили здебільшого із соснових брусів чи пластин у зрубній та каркасно-дильованій техніці, які часто взаємодоповнювалися в одній будівлі. Ззовні забілювали по дереву лише стіни житлової частини. Каркас дубовий, стеля з дощок, сволоки комбіновані або поперечні, долівка глинобитна (у новіших житлах іноді дерев’яна підлога), дахи чотирисхилі (новіші інколи двосхилі з усіченими фронтонами), на головному фасаді кожного житлового приміщення одне або два вікна. Поряд з однорядовими житлами тут досить широко побутували будівлі з виділеними по ширині житлового приміщення ванькирами чи коморами. Господарські споруди зрубні чи каркасно-дильовані. Поширеним явищем є також тридільні стодоли. Переважали двори вільної забудови, проте часто побутували і замкнуті двори („підварки”, „прогуменки”).

Стіни жител Надсяння зводили із соснових пластин у зрубній (рідше у зрубно-каркасно-дильованій техніці). Основна кутова врубка – „канюк” (замок із прихованим зубом). Ззовні по дереву білили тільки стіни житлової частини. Стеля дерев’яна, сволоки поздовжні, долівка глинобитна, дахи чотирисхилі під соломою, на головному фасаді кожного житлового приміщення по два вікна (на причілку вікно відсутнє). На всій цій території переважали однорядові житла. Інколи з хатою блокували стайню, при тильній і бокових стінах житла влаштовували „затилки” („прибоки”). Господарські будівлі переважно зрубні. Широко побутували тридільні стодоли, обороги. Поряд з дворами вільної забудови наявні тут і замкнуті та зімкнуті.

Отже, вивчення основних типологічних ознак житлово-господарського комплексу українців зазначеної території другої половини ХІХ – початку XX ст. свідчить про його глибокі східнослов’янські та загальноукраїнські корені. Вплив інших слов’янських та неслов’янських народів (поляків, чеських і німецьких колоністів) на формування народної архітектури був тут досить незначним. Аналіз архітектурно-етнографічних особливостей кожного з чотирьох локальних районів дає можливість, поряд з виділенням їх специфічних рис, простежити спільні генетичні корені з народним будівництвом суміжних етнографічних районів: Підгір’я та Надсяння з Бойківщиною, Галицької Волині з Волинню, Опілля з Поділлям.

Загалом західна межа кожного з цих архітектурно-етнографічних районів (державний кордон з Польщею) є умовною. Особливості народного будівництва, очевидно, були поширені і в прилеглих районах на території цієї держави (на українських етнічних землях). Однак, розгляд цього питання потребує подальшого окремого дослідження.

Публікації автора:

1. Радович Р. Особливості народного житла південно-західної частини Волині (друга половина XIX – початок XX ст.) // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1992. – Т. ССХХIII: Праці секції етнографії і фольклористики. – С. 95–104.

2. Радович Р. Традиційне сільське житло Підгір’я кінця ХІХ – поч. ХХ ст. // Народознавчі Зошити. –Львів, 1995. – № 4. – С. 221–225.

3. Радович Р. Традиційне сільське житло на Опіллі другої половини
XIX – початку XX століть // Записки Наукового товариства ім. Шевченка. – Львів, 1995. – Т. ССХХХ: Праці секції етнографії та фольклористики. – С. 79–106.

4. Радович Р. Особливості опалювальної системи житла північно-західної частини Галичини та південного заходу Волині (друга половина ХІХ – поч. XX ст.) // Народознавчі Зошити. – 1999.– № 2. – С. 224–231.

5. Радович Р. Приміщення для зберігання коренеплодів на території Північного Прикарпаття // Народознавчі Зошити. – 1999.– № 3. – С. 384–386.

6. Радович Р. Тимчасове житло українців // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів, 2005. – Вип. 39-40. – С. 486-526.

7. Радович Р. Б. Особливості традиційного народного житла Галицької Волині // Минуле і сучасне Волині: тези доповідей та повідомлень ІІІ-ї Волинської історико-краєзнавчої конференції. – Луцьк, 1989. – С. 174–177.

8. Радович Р. Б. Особливості замкнутих дворів на Львівщині та проблеми їх збереження // Українська національна культура і проблеми її розвитку: тези доповідей наукової конференції. – Львів. – 1989. – С. 42–43.

9. Радович Р. Б. Традиційне і сучасне в народному житлі Прикарпаття // Тези доповідей науково-теоретичної конференції, присвяченої 50-річчю возз’єднання західноукраїнських земель в єдиній Українській РСР. – Львів, 1989. – С. 11–13.

10. Радович Р. Деякі аспекти традиційного сільського будівництва північного пограниччя Бойківщини // Бойківщина: історія і сучасність (матеріали Міжнародного історико-народознавчого семінару “Населення Бойківщини у контексті загальнокарпатського етнокультурного розвитку”). – Львів; Самбір, 1995.– С. 131–134.

11. Радович Р. Традиційне сільське будівництво околиць Галича (друга пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) // Галич і Галицька земля в державотворчих процесах України (матеріали Міжнародної ювілейної наукової конференції). – Івано-Франківськ; Галич: ”Плай”, 1998. – С. 128–131.