У висновках викладено основні положення дослідження, сформульовані теоретико-методологічні положення і практичні рекомендації, що заслуговують на пріоритетну увагу, виокремлено актуальні проблеми, на дослідженні яких доцільно зосередити зусилля науковців. 1. Вихідне положення і принцип дослідження полягає в тому, щоб на основі аналізу і теоретичного узагальнення західної, східної і вітчизняної традиції правового плюралізму запропонувати ідеал-реалістське вирішення проблеми права і в такий спосіб збагатити концептуально загальне вчення про природу права. Це сприятиме поступу права в Україні. 2. Знаменними здобутками природно-правових вчень варто вважати: осмислення права в його первісній природі, до запровадження державою, і обстоювання незалежності природного права від визнання чи невизнання з боку держави; виявлення онтологічного місця права; визначення права за його джерелом; синкретизм права і моралі; відображений теорією гештальту телеологічний підхід до права; зв’язок ідеї справедливості з принципом договору; визнання договору фундаментальним поняттям теорії легітимації. 3. Головним постулатом позитивізму є висовування права з влади держави. Право, як і державу, не можна зрозуміти інакше, ніж примусовий порядок поведінки людини. Тоді державу можна зрозуміти в юридичному сенсі як саме право. Однак держава є не лише системою норм, але і певною реалією; вона, як і все право, поставлена у взаємозв'язок з цінностями. Теорія ж ототожнення права і держави показує свою нездатність відобразити неминучу антиномію між нормативними і реальними елементами держави. Держава є не лише системою правил, але і деякою реальністю, яка може ці правила порушувати. 4. Якщо геттінгенські юристи, як попередники історичної школи права, заперечували позачасовість права, то, еволюціонуючи, школа визнала право феноменом універсальним і позачасовим, що наблизило її до природно-правового вчення. 5. Інтегративно-правове вчення синтезує дух і матерію, нормативний і дескриптивний підходи до права, легітимність і легальність. У контексті нормативного і дескриптивного підходів до права обґрунтовано метаюридичну природу цінностей. Концепція формальної справедливості у позитивізмі не містить ніяких критеріїв оцінки того, чи є чинні норми дійсно справедливими. Оцінки не є завданням науки права. Позитивне право безоціночне. Для досягнення реальної справедливості необхідно доповнити формальні вимоги справедливості морально-етичними цінностями. Дух права має переважувати його букву. Зрозуміти право неможливо, не усвідомивши його цілей. Виходячи з цього, юрист має знати, яка система цінностей сучасного суспільства, і в межах цієї системи цінностей використовувати право для досягнення справедливості. Концепція формальної справедливості у позитивізмі не містить ніяких критеріїв оцінки того, чи є чинні норми дійсно справедливими. Оцінки не є завданням науки права. Позитивне право безоціночне. Для досягнення реальної справедливості необхідно доповнити формальні вимоги справедливості морально-етичними цінностями. Дух права має переважувати його букву. Зрозуміти право неможливо, не усвідомивши його цілей. Виходячи з цього, юрист має знати, яка система цінностей сучасного суспільства, і в межах цієї системи цінностей використовувати право для досягнення справедливості. 6. Право в іудаїзмі, ісламі чи індуїзмі не автономне і не самодостатнє. Воно, як частка єдиної соціальної цілісності, мусить віддзеркалювати духовні, морально-релігійні цінності єврейського, мусульманського і індуїстського суспільства. Такий синкретизм права і релігії має далекосяжні наслідки. Одним із наслідків є той, що іудейське, ісламське, індуїстське право як право божественне, від Бога, є принципово незмінним, перманентним. У справі пристосування цього права до плинних історичних обставин важлива роль належить коментуванню чи інтерпретації священних, авторитетних текстів знавцями Галахи, Корану чи вченими брахманами або правниками-священиками. Таке коментування вважалося джерелом права. Згідно з класичними поглядами, інтерпретаторська діяльність спрямовується не на створення нового права, а на відкриття, засвоєння і формулювання вже існуючого божественного права. 7. Іудейське, мусульманське, індуїстське право є вираженням Божественної волі, а не земного законодавця, і внаслідок цього не спирається на авторитет ніякого земного творця права. Коли аналізувати право з точки зору іудаїзму, ісламу чи індуїзму, виявляється, що не можна розглядати систему правових норм ізольовано, відчужено і незалежно від інших нормативних цінностей, таких, як норми релігійні й моральні. І в тих і в інших одна фундаментальна норма й одна єдина вища цінність, божественні веління в тому вигляді, в якому вони сформульовані в Торі, Корані чи Шастрах. 8. Доктрина конфуціанства є основою китайської і японської традиції. Згідно з цією доктриною кастово-ієрархічна структура суспільства зумовлена родовим світоглядом і є відбиттям вселенської гармонії, або порядку (дао). Тож, конфуціанська ідея ієрархічної структури суспільства своїм підґрунтям має саму природу речей. Природа (через ієрархію каст) сама створила рівновагу стосунків між людьми. Людина мусить дотримуватися встановленого зверху природного порядку буття, якщо вона не бажає порушувати вселенську гармонію. Свої особисті інтереси вона підпорядковує суспільній гармонії або інтересам усіх. 9. Аналізуючи дорадянську вітчизняну юриспруденцію, можна стверджувати, що в ній були представлені природно-правова, психологічна, історична та позитивістська школи. Аналіз методологічного дискурсу засвідчує, що важливими проблемами дорадянських природно-правових вчень були: визначення права за його джерелом, ідея права як найважливіша і найскладніша проблема всієї юриспруденції, ідея права як максима і регулятив, релятивізм і універсалізм права, осмислення права в його зв'язку зі справедливістю, свободою, договором, обмеження влади природним правом і критика теорії юридичного самозобов'язання держави. Вкрай важливою була проблема співвідношення суспільного й особистісного та пов'язана з нею проблема юридичної рівноваги держави і громадянина, більш того, «службового» характеру державних інститутів. 10. Поширення в другій половині ХІХ століття в Росії юридичного позитивізму вважалося кризою правової свідомості, і серед ознак цієї кризи: по-перше, втрата правом самобутності й перетворення його на засіб для здійснення поточної політики держави; по-друге, абсолютизація детермінізму і заперечення концепції свободної волі; по-третє, невизнання відмінності між каузальною і нормативною науками і, як наслідок, ототожнення нормативного і дескриптивного підходів до права; по-четверте, абсолютизація фундаментального релятивізму і партикуляризму як противаги універсальності права; по-п’яте, невизнання відмінності між легальністю і легітимністю права і, як наслідок, заперечення ціннісної проблематики в правовій сфері. 11. Характерним для марксистсько-ленінського вчення є розгляд у русі матеріалістичного розуміння історії, держави і права як частини «Ідеологічної надбудови». Остання створюється економічним базисом і служить його збереженню. Щодо праворозуміння радянської доби слід відзначити його певну нестабільність, яка викликана суперечностями становлення радянської влади. Проаналізувавши літературні джерела даного періоду, можна стверджувати, що із середини 20-х до середини 30-х років ХХ століття існував, хоча й умовний, плюралізм праворозуміння. Із середини ж 30-х років ХХ століття почалася безкомпромісна боротьба за чистоту марксистсько-ленінського праворозуміння. 12. Комплементарно-цілісна концепція пізнання права є новим напрямом у розвитку правової думки в теперішній Україні; ця концепція комплементує ідеї (метафізика), факти (позитивізм) і оцінки (аксіологія). Адекватною онтологією комплементарно-цілісного пізнання права є теорія ейдосів. Через феноменолого-ейдетичну редукцію, і враховуючи новітні висновки антропологічної філософії, у праві виявляється його допонятійна, або донаукова, чи доконцептуальна глибина. Вирішальна роль у цій редукції належить телеологічному методу. Цінність телеології у тому й полягає, що вона дозволяє ставити за мету і реалізовувати те, що існує реально, а лише мислимо. У телеології мета права випливає із заздалегідь заданого доктринального постулату. Таким постулатом є справедливість. У такий спосіб пізнане право є передзнанням для юриста. Ідея права залучається до всього, що юрист мислить, бажає чи робить і визначає це все. 13. Компаративно-правові дослідження мають сенс лише за умови, коли той чи інший правовий феномен, що досліджується, буде оцінюватися у зв’язку з усіма іншими, а не з точки зору власного правового устрою дослідника. Суть компаративно-правових розвідок полягає у тому, щоб поглянути на різні рішення під новим кутом зору, який дозволяв би виявити їхню схожість. 14. На підставі дослідження світоглядно-ідеологічних факторів як стильоутворюючого елемента правової системи України можна стверджувати, що першочергове місце в цій системі посідає природно-правова доктрина. Свідченням його є закріплення чинною Конституцією таких принципів: визнання людини, її життя та здоров’я, честі і гідності, недоторканості і безпеки найвищою соціальною цінністю; верховенства права, народного суверенітету; правової держави; розподілу влади; громадянського суспільства; відповідальність держави перед особою. За умови визнання природно-правового характеру української правової системи, нормативно-теоретичне визнання права має ґрунтуватися на апріорних цінностях (безумовна самоцінність особистості, свобода волі як природжений стан людини). Таким є зміст правової доктрини, коли її основу вбачати у природному праві. 15. Апріорні цінності зумовлюватимуть таку ж апріорність основних правових понять: суб'єкт права, об'єкт права, суб'єктивне право, об'єктивне право, правова норма, правові відносини та ін. Усі конкретно-емпіричні поняття, тобто поняття, які виникають не через апріорне їх установлення, а на підставі даних історичного досвіду, зокрема, такі, як звичай, закон, судова практика, міжнародні угоди, правова доктрина, необхідно підпорядковувати основним правовим поняттям. У вмінні зіставляти зміст, який міститься в апріорних і емпіричних поняттях, з конкретними фактами людської поведінки полягає вся суть практики застосування права. Якщо таке вміння та розуміння відсутні, можливе лише механічне прикладання норми до окремого певного випадку, здатне призвести до несправедливого, але не належного застосування права. 16. Джерела права постають визначальним стильоутворюючим елементом сучасного українського права. Реалізація принципів верховенства права, правової держави, розподілу влади передбачає наявність науково обґрунтованої концепції джерел права. По-перше, існує потреба розглянути поняття та види джерел права під новим кутом зору. Процеси розбудови правової демократичної держави та громадянського суспільства вимагають адекватних форм упорядкування людських відносин. Ідеться про визнання договору, звичаю, судового рішення, принципів права самостійними джерелами права. По-друге, при опрацюванні плюралістичної теорії джерел права слід ураховувати досягнення таких наук як антропологія, етнографія, історія. Насамперед, урахування має торкатися юридичної традиції України. 17. Конститутивними елементами концепту «нормативних фактів» є акт визнання, факти і цінність, нормативний зміст факту. Автор наводить ідеал-реалістське поняття права. Право - це система, порядок імперативно-атрибутивних норм, які набувають легітимності, дієвості й соціальної гарантії ефективності через нормативні факти. Як результат, сучасна теорія права має бути теорією цінностей і оцінок, що вочевидь актуалізує проблему зрілої правосвідомості юристів як сфери духовності. 18. Результати дисертаційного дослідження можуть використовуватися як для формулювання принципів системного бачення проблеми права, так і для практичного реформування інститутів українського права з акцентом на герменевтичному пошуку права. |