На основі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки: 1. З позицій системного підходу земельно-ресурсний потенціал – це складне природно-соціальне утворення, яке характеризується, як ознаками просторового та інтегрального природного ресурсу (протяжністю, рельєфом, надрами, водами, ґрунтовим покривом, рослинністю), так є і об`єктом господарської діяльності, базою для розміщення продуктивних сил суспільства і розселення людей, засобом виробництва та визначає екологічні умови сталості середовища життя людей. Його властивості: територіальна обмеженість, стійкість у часі і просторі, системність, структурність, ієрархічність. Територіальна організація земельно-ресурсного потенціалу регіону розглядається як існуюча система використання, територіального зосередження, відтворення та покращення наявних земельних ресурсів, що визначається єдиним управлінням та специфічними зв`язками з соціумом та довкіллям, на основі врахування особливостей природних, соціальних та економічних умов і чинників. 2. Землекористування регіону - це система використання, відтворення та покращення територіальних і ґрунтових ресурсів регіону на основі врахування особливостей природних, соціальних та економічних умов з метою забезпечення потреб населення в необхідних засобах життєдіяльності та відтворення природного середовища. Виходячи з цього, така система повинна охоплювати правові, економічні, адміністративні, організаційні та технологічні норми і заходи, що регулюють земельні відносини та створюють передумови для раціонального використання і розширеного відтворення не лише земельно-ресурсного потенціалу регіону, але й усього комплексу існуючих умов. 3. Формування властивостей, взаємозв`язків і функціонування земельно-ресурсного потенціалу регіону, як природно-соціального утворення, здійснюється під впливом основних факторів та чинників. Всю сукупність чинників, що впливають на процеси використання ЗРП області, з позицій суспільної географії можна поділити на 3 основні групи: природно-географічні, суспільно-географічні та екологічні. Групу природно-географічних чинників складають природні умови (клімат, рельєф, тощо) та різні види ресурсів (водні, лісові, фауністичні). В умовах проведення земельної реформи визначальний вплив на формування ЗРП області має група суспільно-географічних чинників. Основними складовими даної групи є суспільно-географічне положення території, соціально-демографічні чинники, розселення населення, рівень розвитку сільськогосподарського виробництва, реформування земельних відносин. Третю групу складають чинники, що визначають екологічну ситуацію в області (екологічна стійкість земель, рівень забруднення земель радіонуклідами та солями важких металів, еродованість угідь). 4. Методика суспільно-географічного дослідження процесів формування земельних ресурсів області повинна виходити з принципів регіональної цілісності, територіальності, комплексності та пропорційності розвитку всіх складових земельно-ресурсного потенціалу. Покомпонентне (по горизонталі) суспільно-географічне дослідження передбачає виявлення ролі окремих категорій ЗРП у формуванні регіональних суспільно-географічних комплексів і виступає важливим етапом галузевого планування. Але за даного підходу залишаються невирішеними такі важливі питання, як напрями комплексного освоєння ЗРП, визначення шляхів їх раціонального використання, виявлення ролі земельного фактору у формуванні регіональних суспільно-географічних комплексів. Ці питання вирішуються при комплексному суспільно-географічному дослідженні ЗРП, коли розглядаються і оцінюються не окремі їх види, а певні територіальні поєднання. Методика суспільно-географічного дослідження ЗРП регіону передбачає такі етапи аналізу: перший етап – визначення суті і значення земельно-ресурсного потенціалу формуванні суспільно-географічного комплексу регіону; другий етап - оцінка природно-географічних, суспільно-географічних та екологічних чинників формування територіальної організації земельно-ресурсного потенціалу регіону; третій етап – суспільно-географічний аналіз та оцінка існуючого стану територіальної організації ЗРП регіону, дослідження його компонентної, територіальної та управлінської структури, виділених на основі системно-структурного аналізу; четвертий етап – виявлення проблем та обґрунтування заходів, спрямованих на вдосконалення структури, територіальної організації земельно-ресурсного потенціалу області та виявлення шляхів підвищення ефективності його використання. В процесі суспільно–географічного дослідження територіальної організації ЗРП області найбільш ефективними серед спеціальних методів дослідження, що дозволяють отримати чітке уявлення про склад і структуру досліджуваної території, є методи математичної статистики, математичного прогнозування, побудови статистичних та трендових поверхонь, географо–математичні моделі тощо. Вся сукупність методів пізнання має на меті комплексне дослідження всіх процесів і явищ, що є визначальними у формуванні і використанні земельних ресурсів області. 5. Для порівняно глибокого пізнання ЗРП регіону, як суспільно-географічного об’єкта в роботі проаналізовано три головні складові функціональної структури: компонентну, територіальну та управлінську. Основу компонентної структури Чернігівської області складають сільськогосподарські угіддя (66% від загальної площі області), землі під лісами (22,3%), землі населених пунктів (3,2%), землі під промисловими об’єктами (0,1%) тощо. 6. Наявність в області значної кількості прикордонних та суміжних територій впливає на особливості використання земельно-ресурсного потенціалу області завдяки наданню особливого статусу цим територіям. На формування і розвиток землекористування Чернігівщини впливає вигідне сусідське положення, особливо близькість до столиці України – міста Києва, що особливо проявляється на використанні земель сільськогосподарського призначення. 7. Чернігівщина належить до регіонів з практично освоєним земельним фондом, відносно родючими ґрунтами, значним антропогенним навантаженням на одиницю території та низькою екологічною ефективністю використання земельно-ресурсного потенціалу. Переважна частина території області знаходиться в інтенсивному сільськогосподарському обробітку, що і визначає еколого-географічні умови використання та відтворення земельно-ресурсного потенціалу області. 8. Земельно-ресурсний потенціал Чернігівської області характеризується високим ступенем сільськогосподарської освоєності. Питома вага площ сільськогосподарських угідь відносно до загальної площі області в розрізі адміністративних районів досить диференційована – від 48,8% у Семенівському районі до 83,8% у Бахмацькому. Чернігівська область відноситься до областей, в яких показник розораності сільськогосподарських угідь є досить високим. Так в 2001 році по області цей показник був на рівні 63,7%. До районів, в яких показник розораності сільськогосподарських угідь є нижчим за середньообласний показник відносяться в основному північні та північно-західні райони області, що розташовані в зоні Полісся, а саме: Корюківський (40,4%), Ріпкинський (43,7%), Щорський (44,6%), та ін. райони. Основною характеристикою використання земельних ресурсів у сільському господарстві області є їх групування, із виділенням сільськогосподарських типів земель. В основі такого виділення покладено принципи поєднання природної родючості ґрунтів, ландшафтних особливостей території та основних напрямів їх господарського використання. За результатами досліджень на території Чернігівської області виділено 6 поліських та 2 лісостепові сільськогосподарські типи земель. 9. Територіальна структура ЗРП області відображає специфіку його використання, утворюючи при цьому певні форми територіального зосередження земельних ресурсів. На території Чернігівської області виділено три земельно-ресурсні райони: Поліський, Полісько-Лісостеповий, Лісостеповий, які характеризуються різним рівнем освоєння земельних угідь, відмінними якісними характеристиками ґрунтів, різним рівнем господарського використання і структурою угідь. На основі симплекс-методу лінійного програмування визначено оптимальні розміри землекористувань приватних сільськогосподарських підприємств зон Полісся та Лісостепу при яких ці підприємства отримують максимум прибутку з одиниці земельної площі. 10. Управлінська структура ЗРП області є складним та динамічним утворенням, що забезпечує функціонування і розвиток всіх його складових частин. Головними елементами державного управління земельно-ресурсним потенціалом Чернігівської області є наступні: Обласне управління земельних ресурсів; Головне управління сільського господарства і продовольства; Управління економіки облдержадміністрації; Обласне управління меліорації та водного господарства. 11. Механізм регулювання раціонального використання ЗРП Чернігівської області має базуватися на таких основних принципах: визнання пріоритетності екологічних вимог над поточними економічними інтересами, оптимальне їх поєднання; посилення відповідальності землевласників і землекористувачів за погіршення якості ґрунтів та підвищення економічної зацікавленості у проведенні землевідтворювальних і землеохоронних робіт; здійснення заходів щодо екологічного планування територій, зокрема консервації малопродуктивних, деградованих та техногенно-забруднених угідь; збільшення площ під угіддями, що сприяють екологічній стабілізації агроландшафтів (пасовища, сіножаті, перелоги); розробка екологічно обґрунтованих нормативів антропогенного навантаження на земельно-ресурсний потенціал. Наступним етапом має стати розробка та здійснення комплексної регіональної програми з раціонального використання, відтворення та охорони земельно-ресурсного потенціалу області. |
