В процесі дисертаційного дослідження розроблені теоретико-методологічні засади та практичні рекомендації щодо територіальної організації промисловості в сучасних умовах. На основі вивчення та критичної оцінки розробок вітчизняних та зарубіжних вчених, а також проведеного дисертаційного дослідження було обґрунтовано основні напрями удосконалення територіальної організації та територіальної структури промисловості регіону в нових соціально-економічних умовах. Результати дисертаційного дослідження дали змогу зробити висновки теоретичного і науково-практичного спрямування, основними з яких є наступні: 1. Сучасний етап теорії територіальної організації промисловості характеризується розвитком, насамперед, досліджень організації окремих галузей господарства і видів промислової діяльності. Невирішеними залишаються методологічні питання, які стосуються сутності територіальної організації промисловості в новій системі економічних відносин, визначення ролі і впливу сучасних чинників на форми територіального зосередження підприємств, обґрунтування механізмів, які забезпечать оптимізацію територіальної організації промисловості в ринкових умовах господарювання. 2. Вперше визначено сутність поняття „територіальна організація промисловості” як системи економіко-правових відносин між суб’єктами господарювання, органами державної влади та місцевого самоврядування з приводу розміщення промислових об’єктів в межах певного регіону, утворення різних форм їх територіального зосередження та управління ними. 3. Удосконалено систему принципів територіальної організації промисловості за рахунок тих, що відображають сучасні економічні відносини, зокрема, запропоновано такі принципи: економіко-правового регулювання відносин між суб’єктами територіальної організації промисловості; збалансованості інтересів власника підприємства, територіальної громади і держави при визначенні місцеположення промислового об’єкта; врахування конкурентних переваг регіонів в територіальній організації промисловості; диверсифікації видів діяльності по регіонах і населених пунктах; врахування впливу процесів глобалізації на розміщення і розвиток промисловості. 4. Дістала подальший розвиток систематизація факторів територіальної організації промисловості за рахунок таких як форми власності на земельні (територіальні) та інші види ресурсів, ринкова кон’юнктура і орендні відносини, регіональна ринкова інфраструктура, фінансово-кредитна політика, рівень безробіття і вартість робочої сили по регіонах тощо. 5. Удосконалено методичні засади аналізу та оцінки територіальної організації промисловості, які базуються на системно-структурному та регіонально-галузевому підходах і використовують кількісні параметри зосередження підприємств. Вперше при визначенні економічної ефективності діяльності підприємств використовувалися показники регіонально-галузевих операційних витрат, в яких відображена сприятливість економічного середовища регіонів для діяльності промислових підприємств, їх фінансові результати, продуктивність праці, використання фонду робочого часу найманих працівників промисловості. 6. На основі застосування розроблених теоретико-методологічних засад було проаналізовано розміщення 5838 підприємств по 379 населених пунктах Східного регіону та визначено їх територіальну організацію. Виявлена тенденція зростання територіальної концентрації підприємств та видів діяльності у крупних промислових центрах і агломерації та формування слаборозвинутої периферії з чисельними моногалузевими промисловими пунктами на базі малих міських та сільських поселень. 7. Виявлено регіонально-галузеву закономірність територіальної концентрації підприємств в досліджуваному регіоні, яка полягає у переважному зосередженні добувних галузей у Полтавській області (42,9%), а обробних – У Харківській (80,7%). Серед обробних галузей промисловості регіону для Полтавської області характерні найвищі показники локалізації харчової промисловості, для Сумської – виробництва шкіряного взуття та виробів з деревини, а для Харківської області – показники текстильної, хімічної промисловості та машинобудування. 8. Визначена регіонально-галузева ефективність промислової діяльності в досліджуваному регіоні за показниками „витрати-випуск”, які свідчать, що найбільшою, вона була у Полтавській області, де сукупні витрати на одиницю промислової продукції були найменші. Функціонування добувної промисловості регіону було більш ефективним, ніж по країні в цілому. Відмінності в ефективності обробних галузей свідчать про те, що матеріальні витрати у профілюючих галузях регіону – харчовій, нафтопереробній та машинобудуванні є одними з найбільших і відображають високу їх матеріаломісткість. Встановлено, що рентабельність промислового виробництва у Східному регіоні удвічі нижча від загальнонаціонального рівня. Вона формується головним чином низькою доходністю і високою витратністю обробних галузей. Найбільш рентабельними були видобування енергетичних матеріалів, металургія та оброблення металу, виробництва неметалевих мінеральних виробів, а нерентабельними – легка, деревообробна, хімічна галузі. 9. Встановлено, що територіальна організація промисловості Східного регіону крім обласних та районних промислових комплексів включає ареальні та локальні форми територіального зосередження підприємств – промислові пункти, центри, вузли, зони та агломерацію, в яких у 2004 р. були розміщені і звітували про реалізовану продукцію промислові підприємства. Зокрема, виділено Харківську моноцентричну промислову агломерацію з центром у м. Харкові та ближню і дальню промислові зони, які охоплювали 3943 підприємства, що знаходились у 165 містах, селищах і селах області. Визначено біцентричну промислову систему Полтавської області у складі Полтавського і Кременчуцького вузлів, де зосереджено відповідно 32,3% та 21,6% підприємств області, та мережі промислових центрів і пунктів різних розмірних типів, в яких розміщено 1092 підприємства, що знаходились у 121 населеному пункті. Виділено поліцентричну промислову систему, що сформувалась в межах Сумської області у складі найбільшого промислового вузла на базі обласного центра м. Сум, трьох суміжних селищ та 12 сіл, де зосереджено майже 30% промислових підприємств області, та чотирьох крупних, а також середніх і дрібних центрів і пунктів, які сформувалися на базі 93 населених пунктів, де розміщено і звітувало про реалізовану продукцію 803 підприємства. 10. Розроблено і обґрунтовано концептуальні засади удосконалення територіальної організації промисловості Східного регіону. Встановлено, що для добувних галузей головним чинником його є наявність конкурентоспроможних енергетичних та неенергетичних ресурсів, а для обробних – порівняльні економічні переваги зосереджених в регіоні кваліфікованих кадрів, виробничого та наукового потенціалів, розвинутої інфраструктури та ефективної територіальної організації промисловості. 11. Визначено стратегічні напрями удосконалення територіальної організації промисловості Східного регіону, які включають оптимізацію мережі промислових моногалузевих пунктів, переростання їх у полігалузеві центри з поєднанням різних видів діяльності та утворення новітніх форм організації (технопарків, кластерних і мережних промислових систем), удосконалення структури і територіальної організації промислово-розселенської агломерації, обмеження подальшої концентрації промислових підприємств у містах обласного значення і оптимізацію їх мережі у периферійних зонах. Регіонально-галузева структура промисловості, базуючись на наявному потенціалі, має орієнтуватися на зростання частки високотехнологічних, інноваційних видів діяльності та форм їх територіальної організації. 12. Отримав подальший розвиток фінансово-інвестиційний механізм активізації розвитку і територіальної організації промисловості за рахунок використання можливостей фондового ринку як ефективного засобу залучення вільних коштів населення та суб’єктів підприємницької діяльності для інноваційної трансформації виробництва. |