У висновках викладені основні результати і відображені підсумки теоретичного та експериментального дослідження. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми – розробки теоретико-психологічних засад управління персоналом органів внутрішніх справ, виявлення психологічних резервів та напрямів оптимізації управлінської діяльності керівника міліції. 1. Теоретичний аналіз наукових підходів до управління персоналом ОВС свідчить про еволюційний шлях їх розвитку – від класичних до сучасних соціально орієнтованих концепцій. Специфічними психологічними особливостями, управління персоналом ОВС України, є: опосередкованість операцій управління через наявність статутних відносин; неалгоритмічний характер операцій; жорстка їх детермінація часовими параметрами; значний обсяг та різноманітність оперативних завдань; соціотехнічний характер управлінських дій; психологічна напруженість діяльності; значна залежність ефективності управлінських дій від індивідуально-психологічних якостей суб’єкта управління та результату діяльності від чинників, які перебувають поза межами регулюючого впливу. 2. Проактивний підхід до управління персоналом базується на ідеї завчасного попередження проблем в організації і в зовнішньому середовищі. Проактивне управління персоналом ОВС – це цілеспрямована робота з працівниками і вплив на них в напрямі досягнення цілей організації, які ґрунтуються на засадах гуманістичної психології; плануванні життя, кар’єри і діяльності; особистісному розвитку управлінців і персоналу; використанні командної роботи і лідерства; оптимізації і системному підході до усіх компонентів циклу роботи з персоналом. Мета проактивного управління персоналом – оптимальне використання людських ресурсів органу внутрішніх справ, за якого досягається максимальний ефект при нормативних витратах часу і зусиль працівників. 3. Методологія проактивного підходу до управління персоналом ОВС ґрунтується на організаційно-управлінських принципах гуманістичного особистісно орієнтованого підходу, системності, інтенсифікації та оптимізації. Структура проактивного управління персоналом включає в себе професійно-психологічний відбір; мотивацію та стимулювання роботи; особистісний розвиток, навчання та підвищення кваліфікації, моніторинг персоналу. В основі проактивного управління лежить погляд на людину як на системотворний чинник системи управління, гіпотеза про величезні ресурси людини для саморозвитку, формування "Я–концепції"; умовами забезпечення розвитку працівника є щирість, конгруентність, емпатія, турбота про нього з боку керівника. Реалізація мети проактивного управління персоналом передбачає врахування психологічних умов: специфіки діяльнісних відносин "людина-людина"; закономірностей групової динаміки і становлення ролей; індивідуального підходу; створення системи мотивів-цілей; мотивації і здібностей керівника. Реалізація загальних функцій проактивного управління передбачає врахування психодіагностичного, когнітивного, прогностичного, креативного, проектувального, комунікативного, мотиваційного, координаційно-регулюючого і порівняльно-оціночного психологічних компонентів. 4. Психодіагностична модель особистості управлінця ОВС являє собою систему ієрархічно взаємопов’язаних відносно стійких індивідуально-психологічних якостей керівника, найбільш важливих і діагностично достатніх для прогнозування успіхів у службовій діяльності. Її доцільно будувати з урахуванням основних напрямів наукових досліджень щодо психологічної структури особистості (соціально-психолого-індивідуального, діяльнісного та генетичного). Такий підхід дозволяє розробити модель керівника, яка містить достатньо повний перелік особистісних рис, якостей, процесів та професійних вимог. Центральною ланкою моделі є блок індивідуально-психологічних властивостей, утворений компонентами загальних здібностей, інтелектуальних процесів, спілкування та інших складових соціально-психолого-індивідуального виміру. 5. З метою професійного відбору персоналу ОВС доцільно здійснювати психодіагностику рівня психологічної готовності особистості до діяльності. Вона являє собою довготривалий психічний стан, що структурно складається з комплексу суб'єктивних і об’єктивних компонентів і включає в себе мотиви, інтереси, здібності, темпераментні і характерологічні особливості, знання і уміння, які в комплексі забезпечують здатність до успішної діяльності. Індивідуально-особистісну типологію при діагностиці готовності доцільно будувати на основі протиставлення ортогональних властивостей: інтроверсія – екстраверсія, тривожність – агресивність, лабільність – ригідність, сенситивність – спонтанність. 6. Мотивація персоналу ОВС розглядається як система окремих мотивів і як динамічний процес формування мотиву. Позитивні результати для мотивації персоналу має: а) вивчення керівником потреб та інтересів співробітника; б) розробка системи стимулів, які сприяють прийняттю особистої відповідальності; в) сприяння особистісному зростанню за рахунок системи заохочень; г) турбота про загальний і професійний розвиток працівника; д) повага до працівника з боку управлінця, прояв інтересу до його проблем; е) залучення працівників до розроблення системи преміювання; ж) забезпечення грошовим утриманням, не нижчим, ніж в інших державних службовців регіону; з) забезпечення участі працівника у груповій діяльності. 7. Вирішення проблем особистісного розвитку управлінців і персоналу ОВС ґрунтується на гуманістичній ідеї саморозвитку і самореалізації особистості, яка пов’язується з орієнтацією людини на оточуючих, на соціальну діяльність. З метою особистісного розвитку доцільно використовувати розроблену у дослідженні програму і вправи, які ґрунтуються на ідеях Д. Гілфорда, Е. Торренса, Р. Лурія, тренінг покрокового планування кар’єри, евристичні методи навчання. 8. Моніторинг персоналу ОВС являє собою систему постійного вивчення і оцінки особистості у процесі службової діяльності, відстежування і оцінки змін, що супроводжують процеси професійного і особистісного росту. Для моніторингу доцільно використовувати комплекс психодіагностичних методів, у тому числі поліграфні опитувальники і проективні тести. Експериментальним дослідженням встановлені значення валідності поліграфного тесту (83,8% – 89,6%) і надійності (73,0 – 77,0%), отримані результати дозволяють рекомендувати метод для практичного використання в ОВС. Показники розвитку загальних здібностей, характерологічних особливостей, мотивації мають важливе діагностичне значення для прогнозування успішності навчання та професійної діяльності в системі ОВС. Аналіз результатів використання тестів Сонді і Роршаха довів наявність статистично значущих відмінностей між групами успішних і неуспішних працівників, що дає можливість рекомендувати ці методи для прогнозування успішності професійної діяльності працівників ОВС. 9. Витоки недоліків міжособистісної взаємодії керівників ОВС коріняться у нераціональній стратегії спілкування і поведінки. До числа типових помилок керівників належать: а) надмірний контроль службової діяльності; б) часті догани підлеглим, образи, приниження; в) байдужість до їх думки; г) недостатня мотивація; д) постійні спонукання; е) зловживання повноваженнями. Метод управлінського впливу у дослідженні розглядається як спосіб організації стимулюючих дій керівника міліції, спрямованих на індивіда або групу працівників з метою створення бажаної поведінки. З позицій діяльнісного підходу методи впливу керівника ОВС на працівників доцільно поділити на групи загальних методів: а) методи мотивації і активізації уваги, б) методи організації діяльності і взаємовідносин, в) методи контролю за результатами діяльності і спілкування. 10. Сучасна модель лідерства в ОВС – трансформаційне лідерство – являє собою процес внутрішньої соціально-психологічної організації, управління діяльністю колективу і впливу на працівників, який супроводжується зміною уявлень і цінностей останніх, активізації вищих потреб у новаторстві, досягненні, творчості, самоактуалізації. Його психологічний вимір включає в себе ролі комунікатора (вивчення працівників; створення іміджу; розуміння їх потреб; вирішення конфліктів тощо), радника (мотивація; підтримка; винагорода; оцінка і т.д.) і консультанта (надання консультацій; делегування, вплив на працівників, планування тощо). У дослідженні розроблений психологічний портрет трансформаційного лідера, що містить перелік індивідуальних рис і властивостей, які охоплюють здібності, емоційно-вольові та комунікативні якості. 11. Ознак команди і колективу подібні, але не тотожні. Термін "команда" використовується для малих контактних груп, які перебувають на високому рівні розвитку і яким властиві специфічні ознаки. Команда завжди є колективом, проте останній є ширшим поняттям. Команда формується поетапно. Дослідженням встановлено, що на етапі формування для керівника доцільним є директивний стиль; на етапах становлення і нормалізації – демократичний; на етапі ефективної діяльності – стиль делегування. Команди підрозділів ОВС відносяться до двох типів – тактичних і тактично-креативних. Для згуртування команди керівник ОВС повинен дотримуватись низки умов: а) визначити організаційну структуру команди, розподілити функції; б) призначити керівників і відповідальних за напрямки; в) своєчасно планувати і координувати роботу; г) долати перешкоди і уникати конфліктів; д) забезпечити активність команди, зацікавити кожного; е) залучати всіх до вирішення завдань; ж) забезпечувати підтримку і створювати привабливий імідж команди. 12. Групова роль у підрозділі ОВС – це сукупність прав і обов’язків працівника, що обумовлює поведінку в групі і визначається особистісними якостями та цілями і характером діяльності групи. У команді підрозділу ОВС доцільно виокремити вісім основних ролей за методом Р. Белбіна (1980). З метою визначення групових ролей можливо використовувати адаптований нами варіант однойменного опитувальника. Дослідження показало, що середнє значення точності визначення ролі (критеріальна валідність) за допомогою опитувальника становить 79%. 13. Умовами ефективності впливу керівника на психологічний клімат з метою попередження конфліктів є: впевненість персоналу у тому, що керівник – це "один з нас" і "найкращий з нас"; вірність організаційним принципам; уміння визнавати помилки; впевненість у собі, стійкість до труднощів; здатність цінувати особистість; доброзичливість, здатність слухати і розуміти. Стратегія дій керівника в ситуації назрівання конфлікту полягає у визначенні учасників; розумінні позицій, з’ясуванні проблеми, знаходженні оптимального способу управління. Умовами ефективності профілактичного впливу керівника є: оперування простими і переконливими поняттями, врахування особистості співрозмовника, підбір оптимального способу аргументації, раціоналізм, коректність; правомірність, пристосування аргументів до інтересів співрозмовника, наголошення на перевагах певних дій, уникнення неділових виразів, наочність аргументів. 14. З метою профілактики стресу серед персоналу ОВС важлива роль належить прийому дебрифінгу та груповим тренінгам, спрямованим на очікування майбутньої ситуації. Останні включають у себе три етапи: а) детальне описання екстремальної ситуації, наведення прикладів успішних дій підрозділів ОВС; б) ситуативно-образний тренінг формування моделі адекватної поведінки; в) груповий аналіз дій в екстремальній ситуації. 15. Експериментальне дослідження підтвердило доцільність обраної модульної методології навчання, перепідготовки і підвищення кваліфікації управлінців ОВС, яка ґрунтується на ідеях системного підходу, гуманістичної і біхевіористичної концепцій навчання. Усі слухачі експериментальних навчальних груп висловили позитивне ставлення до змісту і методики проведення нових курсів. За усіма показниками якості знань і умінь слухачі експериментальних груп перевищують показники слухачів контрольної групи. Отже, експериментальна методика викладання є значно ефективнішою для формування знань і умінь керівників органів внутрішніх справ порівняно з традиційною. |