1. Традиційна організація, зміст і методи теоретико-методичного забезпечення фізичного виховання в вищих навчальних закладах недостатньо відповідають сучасним вимогам і не забезпечують усебічну підготовку майбутнього фахівця, здатного на високому професійному рівні вирішувати виробничі проблеми. Сучасна концепція розвитку фізичної культури припускає посилення освітніх аспектів фізичного виховання, що несуть якісно нові можливості для формування в студентів мотивів занять фізичними вправами, необхідних знань і навичок підтримання оптимального стану здоров'я. 2. Рівень фізичного стану студентів вищих навчальних закладів характеризується значною неоднорідністю результатів і має значні резерви для підвищення. Середні величини фізичного розвитку студентів знаходяться в межах вікової норми. Індивідуальні показники цих величин неоднорідні і мають значні розбіжності. Так, індекс Кетле в 42% студентів середній, у 46% – нижчий від норми, а в 12% – вищий від норми. За показниками “низький”, “нижче середнього”, “середній” до цих груп у 1998 р. належало – 62,2% студентів, у 1999 р. – 75,9%, а в 2000р. – 90,1%. 3. Встановлено, що при середньому паспортному віці 17,3 роки в студентів-першокурсників біологічний вік складав: у дівчат – 33,2 роки, у юнаків – 39,3 роки. У дівчат біологічний вік збігся з паспортним віком лише в 2,4%, тоді як у юнаків збігів не виявлено. Найбільша кількість дівчат за даними біологічного віку належить до вікової категорії 31-35 років. 4. Розроблена і апробована експериментальна система теоретико-методичного забезпечення фізичного виховання студентів у вищих навчальних закладах. Відповідно до кожної з вказаних оцінок з теоретико-методичного розділу присвоюється умовна кількість балів для подальшого розрахунку сумарної диференційованої оцінки за семестр: “незадовільно” – 0-1,99 бала, “задовільно” – 2-3,99 бала, “добре” – 4- 4,4 бала, “відмінно” – 4,5-5 балів. 5. Результати експерименту засвідчили, що середній бал теоретичної підготовленості студентів з предмету “Фізичне виховання” складає 3,36 бала, що відповідає диференційованій успішності за запропонованою методикою задовільно”. Найнижче оцінено знання студентів (2,86±0,51) з питань діагностики й самодіагностики стану організму в процесі систематичних занять фізичними вправами та спортом. Дещо вище (2,94±0,62) сформовані знання про матеріали законодавчих і нормативних документів із питань фізичної культури та спорту. Студенти практично не володіють інформацією про особливості перспективного, поточного й оперативного планування навчально-тренувальних занять. 67% студентів недостатньо володіють інформацією щодо критеріїв сучасної класифікації фізичних вправ. Більше ніж 54% студентів не можуть чітко пояснити фізіологічні механізми й закономірності удосконалювання окремих систем організму під впливом спрямованого фізичного тренування. 6. Результати досліджень показали, що в основі вибору видів рухової активності студентів лежить задоволення гедоністичних, оздоровче відновлюючих, афіліативних, комунікативних та ігрових потреб. 7. Протиріччя між належним і необхідним вибором форм та методів організації рухової активності студентів призводить до зниження інтересу до занять. На першому курсі 44% студентів мають “вищий середнього” інтерес до фізичного виховання, 36 % - “середній”, а 20% - “високий”. У студентів 2-го курсу спостерігається тенденція до зниження інтересу і. як наслідок, зменшення кількості студентів з “високим” інтересом (на 10%), з'явилися студенти, у яких рівень інтересу “нижчий середнього” (20%). На третьому і четвертому курсах у студентів відмічено поступове зниження інтересу до фізичної активності. 8. Проведений педагогічний експеримент дозволив розробити для навчального процесу з фізичного виховання структурно-функціональну модель теоретико-методичного забезпечення, яка передбачає оптимізацію форм та організації навчально-пізнавальної діяльності. 9. Впровадження в навчальний процес структурно-функціональної моделі теоретико-методичного забезпечення фізичного виховання засвідчило її ефективність. В експериментальній групі у студентів установлено високий рівень знань за всіма теоретичними розділами програми з фізичного виховання. Найвищий запас знань студенти показали за темою “Особливості організації занять обраним видом спорту чи системою фізичних вправ” (4,9±0,04, Р<0,01), “Соціально-біологічні основи фізичної культури” (4,8±0,06, Р<0,05). “Основи методики самостійних занять фізичними вправами” (4,8±0,11, Р<0,05). Впровадження структурно-функціональної моделі теоретико-методичного забезпечення в процес фізичного виховання майбутніх фахівців сприяє приросту показників фізичного розвитку у студентів експериментальних груп, який склав у середньому 24,7% протягом навчального року на відміну від студентів контрольних груп, у яких цей показник склав 10,5%. |