Анотація до роботи:

Марценюк О.Г. Теоретико-методологічні засади інформаційного права: реалізація права на інформацію. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2009.

У дисертації розглянуті теоретичні та методологічні засади становлення науки інформаційного права України, вплив глобалізації на формування державної інформаційної політики, міжнародного та українського інформаційного права, проблеми регулювання інформаційних відносин та реалізації права на інформацію.

Визначено місце інформаційного права в системі національного права, проаналізовано зарубіжний досвід законодавчого регулювання інформаційних відносин, представлено практичні рекомендації щодо відповідності розвитку національного інформаційного права світовим тенденціям.

Надано поняття сучасного інформаційного ринку, обґрунтування отримали правові режими доступу до інформації. Теоретичне обґрунтування правових режимів створює методологічні засади формування ринку інформаційних товарів та послуг, у тому числі використання режиму обмежено оборотоздатної та дифамаційної інформації. Розглянуто питання реалізації права на інформацію відповідно до режимів доступу до інформації. Встановлено загальні засади інформаційної політики та пріоритетні напрями державно-правового регулювання інформаційної сфери, проблемні питання реалізації права на інформацію в правовій системі України, співвідношення правових інститутів прав людини, демократії, інформаційних відносин.

У висновках викладені основні положення роботи, що відображають результат проведеного дослідження, і мають теоретичне й практичне значення для науки інформаційного права та практики законодавчого регулювання права на інформацію.

1. Формування сучасної української правової системи регулювання інформаційних відносин залежить від загальної тенденції впливу глобалізації на національне законодавство та розвиток інформаційного суспільства. Правові аспекти реалізації права на інформацію повинні враховувати як позитивні (скорочені терміни отримання значної кількості інформаційного продукту), так і негативні (створення стану небезпеки для самої людини) наслідки впливу в умовах глобалізації.. Першочерговим завданням постає формування правової основи, законодавча підтримка та правовий захист ринку інформаційних продуктів і послуг.

2. Формування науково-обґрунтованої правової системи регулювання інформаційних відносин повинно враховувати теоретико-методологічні засади інформаційного права та практику правового регулювання міжнародних інформаційних відносин. Методологія дослідження загальної характеристики етапів становлення, тенденцій розвитку міжнародного та національного інформаційного права, що базується на діалектичному та порівняльно-правовому методі, надає можливість визначити пріоритети формування інформаційного права України та надати практичні рекомендації щодо забезпечення конкурентоспроможності національного інформаційного законодавства.

3. Досвід зарубіжних країн щодо регулювання інформаційних відносин засвідчує, що інтеграційна концепція, яка передбачає використання за особливою процедурою (ратифікація) міжнародних норм у національному законодавстві, є найбільш прогресивною для української правової системи.

4. Виходячи з предмету та методу науки – інформаційне право України виступає самостійною комплексною галуззю національного права, що вимагає теоретичного обґрунтування окремих інститутів інформаційного права при їх комплексному застосуванні в українській правовій системі, встановлення методу інформаційного права.

5. Значна кількість нормативно-правових актів визначає ситуаційний підхід до формування інформаційного законодавства України і викликає низку проблемних питань: відсутність легальної, ієрархічної єдності законів і відсутність тотожного понятійного апарату, суперечність практичного застосування нормативно-правових актів, як наслідок, відсутність реального правового механізму реалізації права на інформацію.

6. Комплексний, тотожний підхід до регулювання всіх напрямів інформаційних відносин надає реальну можливість для демократизації українського суспільства, забезпечує гарантії виконання обов’язків держави перед громадянином, пріоритет людини щодо отримання інформації. Інформаційне законодавство, ґрунтуючись на міжнародних та конституційних принципах інформаційного права, повинно визнавати наявність режиму обмежено оборотоздатної та дифамаційної інформації.

7. Крім документованої інформації, правовій охороні підлягає будь-яка інформація незалежно від форми носія. Правове забезпечення повинні отримати умови створення відкритої інформації, інформації з обмежено оборотоздатним та обмеженим доступом. Правовими нормами необхідно врегулювати процедуру оприлюднення інформації, що втратила режим таємності. Суб’єкти, що надають інформацію про себе з метою комплектування інформаційних ресурсів країни або інших інформаційних баз, мають право безоплатно користуватися цими даними.

8. В межах методології інформаційного права необхідно встановити інститут деліктології. Забезпечити реальну юридичну відповідальність посадових осіб та керівників органів державної влади за ненадання або неоприлюднення публічних відомостей, чи систематичне порушення права людини на інформацію. Одночасно встановлюється юридична відповідальність для суб’єктів, що створюють неправдиву інформацію, перекручують отримані відомості з метою передачі або передають недостовірну чи неповну інформацію. Потрібно законодавчо обумовити існування „чорної бази” недобросовісних операторів. Деліктне право є обов’язковою частиною науки та галузі інформаційного права України.

9. Особливого правового захисту потребує інститут особистої таємниці. Виконання міжнародно-правових вимог щодо збереження конфіденційності щодо персональних даних є найважливішим інститутом сучасного інформаційного права.

10. Відсутність правових меж інформаційного забезпечення та інформаційної взаємодії між управлінськими структурами, між державою, місцевим самоврядуванням, громадянами є гальмуючим фактором розвитку держави.

11. Вимагається встановлення чіткого розмежування нормативно-технічних захисту інформації від несанкціонованого доступу та законодавчого регулювання системи інформаційних відносин

Публікації автора:

1. Марценюк О.Г. Заборонена інформація та її місце у системі інформаційних відносин / О.Г. Марценюк // Право України. – 2006. – № 5. – С. 44–48.

2. Марценюк О.Г. Режими доступу до інформації в системі українського права / О.Г. Марценюк // Юридична Україна. – 2006. – № 7. – С. 23–29.

3. Марценюк О.Г. Право людини на інформацію в європейському та українському праві / О.Г. Марценюк // Вісник Донецького університету. Серія В. Економіка і право. – № 2, 2006. – Т. 2. – С. 429–432.

4. Калюжний Р.А., Марценюк О.Г. Предмет та методи інформаційного права / Р.А. Калюжний, О.Г. Марценюк // Правова інформатика. – 2008. – № 3 (19). – С. 5–9.

5. Марценюк О.Г. Права фізичних і юридичних осіб на медичну конфіденційну інформацію / О.Г. Марценюк // Медичне право України: правовий статус пацієнтів в Україні та його законодавче забезпечення (генезис, розвиток, проблеми і перспективи вдосконалення) / ІІ Всеукраїнська наук.-практ. конф. 17–18 квітня 2008 року – Львів. Видавництво ЛОБФ „Медицина і право”, 2008. – С. 166–171.

6. Калюжний Р.А., Марценюк О.Г. Теоретико-методологічні засади формування науки інформаційного права / Р.А. Калюжний, О.Г. Марценюк // Інформаційне суспільство в Україні: інформаційно-правова культура, освіта, наука: Міжнар. наук.-практ. конф., 16–17 травня 2008 р. – Суми, Видавництво „Довкілля”, 2008. – С. 38 – 44.

7. Марценюк А.Г. Конфиденциальная информация в системе права на информацию в Украине / А.Г. Марценюк // Историко-правовые и социально-экономические аспекты развития общества: V Межвуз. науч.-практ. конф., 5 апр. 2006 г.: тезисы докл. – Чернигов, 2006. – С. 25–27.