1. Пошукові шляхів виведення системи фізичного виховання з кризового стану присвячено чимало праць науковців, чільне місце серед яких посідають дослідження спадщини минулих поколінь у цій сфері. Аналіз наукової літератури засвідчує, що сьогодні в достатній мірі досліджені соціально-економічні передумови, ідеологічні та організаційні засади фізичного виховання, його зв'язки з національно-визвольним рухом. Проте майже не дослідженими залишились теоретичні та методичні засади фізичного виховання молоді Галичини кінця XIX - початку ХХ століття (до 1939 року). 2. Економічна відсталість галицького краю суттєво позначалася на суспільно-політичному та національно-культурному рухах, що викликало потребу оберегти молодь від фізичної та моральної деградації в умовах національного гніту австрійської адміністрації та польської влади. Серед шляхів протистояння духовному і фізичному знищенню українського народу особливе значення мали: а) народовський, просвітницький рух - як провісник національного відродження українців; б) руханково-гімнастичні і руханково-спортові товариства "Сокіл", "Січ", "Луг", організація "Пласт" - вагомі чинники тілесного і духовного виховання молоді; в) легіон "Українські Січові Стрільці" - як предтеча формування української армії. Завдяки самовідданій теоретичній та організаторській діяльності представників національно свідомої інтеліґенції, галицьких педагогів, лідерів спортивно-гімнастичного руху І.Боберського,К.Трильовського, С.Гайдучка, Е.Жарського, Петра і Тараса Франків, І.Ющишина фізичне виховання посіло чільне місце у процесі формування молодих українських галичан. Справжнім прикладом відданості рідному народові, боротьбі за його культурний розвиток була активна і змістовна діяльність Івана Боберського - голови гімнастичного товариства "Сокіл" у 1901-1920 рр. Його постать є однією з найяскравіших у формуванні і розвитку спортивно-гімнастичного руху в Галичині. 3. В основі тіловиховання у досліджений період лежали принципи гармонійності, природовідповідності, здорового способу життя, вікової різнорідності груп, різноманітності засобів та їх поєднання, яким підпорядковувався процес фізичного виховання молоді галицького краю. 4. Як засоби фізичного виховання в означений період використовувались фізичні вправи, природні сили та гігієнічні чинники, які детермінують функціональний стан людського організму. При цьому найкращого результату досягалось там, де для вирішення завдань фізичного виховання використовувався комплекс засобів. У цьому зв'язку рекомендувалось спиратися на реформаторський рух у тілесному вихованні, який віддавав перевагу дитячим іграм над гімнастичними вправами, спрямовував на боротьбу з шаблоном та муштрою, застерігав щодо можливості виховання негативних рис особистості у разі неправильного педагогічного керівництва заняттями. 5. У досліджувані роки справедливо зауважувалось, що рухова діяльність за певних умов може шкідливо впливати на організм людини. Серед причин називались однобічний вплив фізичних вправ та відсутність фахового нагляду. Доведено, що сили природи та гігієнічні норми доповнюють і підсилюють вплив фізичних вправ на людський організм. Наголошувалось на потребі медичного контролю під час занять фізичними вправами. 6. Основною формою організації занять шкільної молоді були уроки руханки, які проводились, зазвичай, на свіжому повітрі. При цьому в різних навчальних закладах кількість уроків була неоднаковою. Якщо працювало два вчителі, то заняття проводились окремо з хлопцями і дівчатами. Не було єдиної методики руханки, хоча в більшості шкіл заняття будувались за методом сокільської гімнастики. Уроками процес фізичного виховання лише розпочинався. Його розвиток продовжувався у таких формах, як шкільні спортивні гуртки, молодіжні спортивні секції, фізкультурні паузи між уроками, рання руханка, мандрівки, екскурсії, фестини, свята, змагання. Водночас масові заходи (фестини, свята, змагання) дієво пропагували фізичну культуру серед широкого загалу, демонстрували красу й силу, організованість людей. 7. Початок ХХ ст. охарактеризувався тим, що більша частина галицьких жінок не брала участі в політичному та громадському житті. Тому одним із шляхів завоювання українською жінкою свого місця у спільноті була її участь у фізкультурному і спортивному житті краю. Особливість фізичного виховання жінок полягала в тому, щоб повернути втрачені внаслідок Першої світової війни прикмети жіночого руху, а також у підготовці до виконання їх функцій щодо продовження роду і виховання здорової дитини, готової долати життєві перешкоди. 8. Аналіз теоретичних і методичних засад фізичного виховання молоді Галичини наприкінці XIX - початку ХХ ст. (до 1939 р.) дає підстави стверджувати, що в той час функціонувала своєрідна система фізичного виховання, якій були притаманні такі основні ознаки: чітке формулювання мети і завдання, визначені засоби фізичного виховання, форми його організації та принципи побудови. 9. Підвищенню ефективності функціонування національної системи фізичного виховання на сучасному етапі можуть служити основні положення тіловиховання молоді у досліджений період. Серед них назвемо такі: - комплексне використання засобів, тобто поєднання різноманітних фізичних вправ з оздоровчими силами природи та гігієнічними нормами, що визначало пріоритетність розв'язання оздоровчих завдань у процесі тіловиховання; - спільність дій батьків, учителів, лікарів, громадських організацій, церкви в процесі фізичного виховання підростаючих поколінь; - проведення масових фізкультурно-оздоровчих заходів із залученням учасників різного віку та статі; - використання фізкультурно-спортивних фрагментів у культурних заходах, що сприяло поєднанню фізичних вправ і музики, формуванню естетичних смаків і вихованню патріотичних почуттів; - пропаганда значущості тіловиховання для становлення особистості, здатної успішно діяти в усіх сферах життєдіяльності; - поєднання впливів на фізичну і духовну сфери молоді в усіх заходах і формах тіловиховання; - використання фізичних вправ як засобу боротьби із шкідливими впливами на учнів навчальної діяльності у школі; - спрямування вчителів на потребу забезпечувати в процесі тіловиховання теоретичну підготовку учнів та їх активну участь у навчанні. | 