В дисертації поставлена й вирішена актуальна наукова задача розробки теоретичних основ ефективності стратегічного планування в перехідній економіці України та визначення практичних рекомендацій щодо шляхів і механізму її підвищення. Найбільш істотні висновки роботи: 1. Застосування генетично-системного методу відкриває перспективи дослідження процесів розвитку і функціонування планомірних відносин у нерозривному зв’язку з еволюцією економічної системи суспільства, визначення суті стратегічного планування, його генетичних джерел, ефективності, специфіки, форм і напрямів еволюції, адекватних умовам перехідної економіки України. 2. Генетичні рівні стратегічного планування відображають його сходження від суті планомірності до стратегічного планування, як однієї з її поверхневих форм. Перший генетичний рівень представлено планомірністю як категорією, що виражає виробничі відносини з приводу свідомої та заздалегідь узгодженої реалізації інтересів власників. Наступний генетичний рівень представлений такими формами реалізації планомірності, як план, планування, контрольні цифри, нормативи, господарчі договори, держзамовлення. На поверхневому генетичному рівні стратегічне планування (як форма планомірності, яка сприяє погодженості довгострокових економічних інтересів власників об’єктів господарювання, що відображаються в економічних стратегіях і конкретизуються в стратегічних планах) постає не лише самостійною системою складових елементів, а й певним компонентом системи державного регулювання економіки. Виявлено такі елементи стратегічного планування: визначення місії, розробка стратегії, опрацювання стратегічного плану, реалізація стратегічного плану і стратегії. Стратегія і стратегічне планування є формами погодження й реалізації економічних інтересів власників об’єктів господарювання в довготривалій перспективі та у відповідних останній середньо й короткострокових періодах. 3. Визначено суть та рівні ефективності стратегічного планування, адекватні генезису стратегічного планування. Перший генетичний рівень характеризує суттєві зв’язки планомірності та ефективності. На наступному генетичному рівні відносини ефективності постають у формі ефективності планування, як єдності виробничої і планової складових. Поверхневий генетичний рівень представлений інтегральною формою ефективності стратегічного планування, а саме співвідношенням ефективності стратегії та ефективності планового впровадження стратегії. Рівень ефективності стратегічного планування характеризує ступінь повноти реалізації економічних інтересів власників при досягненні визначеного стану їх (інтересів) довгострокової погодженості. Якісна конкретизація інтегральної форми ефективності стратегічного планування відбувається у відповідному критерії, якому відповідає зближення відношення ефективності, фактично отриманої при плановому впровадженні стратегії, до ефективності, яку здатна забезпечити стратегія, що втілюється. Зазначений критерій ефективності відповідає стратегічному плануванню як окремій системі і як елементу системи держрегулювання. 4. Виявлено функціональні елементи системи стратегічного планування – стабілізуючі, репродуктивні, погоджувальні, компенсаційні, трансформаційні. Серед останніх найбільш відповідними умовам перехідної економіки України є приватизаційна, реструктуризаційна, еколого-виробнича. Визначено компоненти оцінки ефективності стратегій системи трансформаційних форм стратегічного планування. Розроблена система узагальнюючих і часткових показників ефективності стратегічного планування. Їх використання дозволяє оцінити факторний вплив на зміну ефективності кожної трансформаційної форми стратегічного планування. 5. Сформульовано пропозиції щодо формування виробничих, політичних, правових макропередумов, які безпосередньо впливають на ефективність планового впровадження стратегії, а саме: по прогнозуванню циклічності відтворення основних факторів виробництва; розробці загальнодержавних альтернативних стратегій, які в довгостроковій перспективі орієнтують економічну політику на досягнення оптимального співвідношення видів економічного зростання; удосконаленню Закону України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України”. Запропонована векторна модель ефективності стратегічного планування, яка відображає функціонування базових складових ефективності стратегічного планування та його трансформаційних форм в умовах перехідної економіки. 6. Позитивній динаміці ефективності стратегічного планування сприяє спрямування дії наступних складових регулювання на відповідні об’єкти: державне регулювання – на розробку цільових орієнтирів та ув’язку стратегій розвитку на різних рівнях господарювання, а також погодження стратегічних завдань у планах, бюджетах протягом планового періоду на всіх рівнях економіки; ринкове саморегулювання – на становлення ринку консультативних послуг з реалізації функцій стратегічного планування; вплив громадянських інститутів – на регламентування процедури врахування на всіх рівнях державної влади пропозицій громадянських організацій, що формуються через конференції, круглі столи, доручення виборців, контроль за втіленням стратегічних завдань та інше. |