У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми, яка полягає в обґрунтуванні теоретичної моделі правової держави з погляду виділення в ній трьох складових елементів комплексного аналізу, якими є історико-правова, теоретико-правова та нормативно-правова реконструкція моделі правової держави. Визначена таким чином теоретична модель правової держави розглянута автором у контексті сучасних проблем її практичної реалізації в конституційно-правовій практиці зарубіжних держав та України. У роботі вперше виділено три базові складові дослідження феномену праводержавності і запропоновано шляхи взаємоузгодження різних теоретико-методологічних підходів до формування концепту правової держави в сучасній юридичній науці. Відповідно до окресленої мети та конкретних завдань дисертаційного дослідження в ході аналізу сформульовано такі висновки: 1. Звернення до здобутків історико-правового аналізу поняття правової держави дозволяє окреслити ряд фундаментальних ідей, концепцій, положень, які формувались у межах західної та вітчизняної політико-правової думки і поступово закладали у правосвідомості людей цінності, які були закріплені в класичній теорії правової держави. Висвітлення названого аспекту аналізу поняття правової держави дозволяє уникнути спотвореного сприйняття правової держави як штучного продукту юридичної або суспільно-політичної думки. З цього погляду розвиток теорії правової держави виступає як логічний підсумок тривалих інтелектуальних пошуків, які супроводжували західноєвропейську та вітчизняну правову думку протягом багатьох століть. Цей спосіб аналізу поняття правової держави дозволяє органічно поєднати теорію права та історію правової думки, представити різні моделі правової держави, висвітлити причини, що роблять проблематику правової держави одним з пріоритетних предметів дослідження як юридичної науки в цілому, так і окремих юридичних дисциплін. 2. Фактично ще у межах античних, новочасних і просвітницьких уявлень про сутність держави та права було сформульовано ряд важливих питань, розв’язання яких мало суттєвий вплив на формування принципів верховенства права, законності, узгодженості законів з ідеєю справедливості, відповідальності держави перед своїми громадянами. Таким чином, значущість аналізу історико-правової експлікації концепту правової держави полягає у тому, що вона дає змогу отримати цілісний погляд на різноманітні традиції у розвиткові політико-правової думки крізь призму такої універсальної проблеми як осмислення принципів правової держави. 3. Специфічним внеском мислителів доби Нового часу у розвиток теорії правової держави стало обґрунтування фундаментальних ідей, що пізніше були інкорпоровані як необхідні складові частини як до класичної, так і до сучасної теорії правової держави. До цих ідей ми відносимо насамперед концепцію народного суверенітету, ідею незмінності та невідчужуваності природного права, принцип необхідного узгодження норм законів з правом та уявленням про справедливість, принцип обмеженості державної влади та її службового характеру щодо прав громадян, принцип поділу державної влади. Практично всі ці ідеї виступили основою для постання класичної теорії правової держави, як вона була представлена у працях І. Канта, В. Гумбольдта, Й.Г. Фіхте, К. Велькера, Р. Моля та ін.. 4. Важливим внеском, який було зроблено українською та російською правовою думкою в розвиток теорії правової держави, стало критичне осмислення різноманітних моделей правової держави, обґрунтованих на Заході. Водночас у межах цієї традиції було реалізовано важливу спробу дослідити теорію правової держави у її зв’язку з рядом фундаментальних проблем науки держави і права (співвідношення держави та права, права і закону, обмеженості держави правом та тих інститутів, які дозволяють втілити ідею обмеженості держави правом у повсякденне правове життя суспільства тощо). Внаслідок цього сама теорія правової держави збагачувалась новими і надзвичайно цікавими елементами (П.Д. Юркевич, Б.М. Чичерин, Б.А. Кістяківський, В.М. Гессен, С.А. Котляревський, М.І. Палієнко, О.Д. Градовський, С.С. Дністрянський, П.І. Новгородцев та ін.). 5. Принципи правової держави являють собою складну систему взаємопов’язаних елементів, кожен з яких корелює з іншими і може бути реалізований лише за умови паралельного забезпечення інших принципів. На їх основі розбудовується система ознак, інститутів та вимог до правової держави. На відміну від принципів правової держави, – які взяті разом утворюють універсальний теоретичний зміст поняття правової держави, – вони можуть варіюватись. Однак зазначена варіативність не є безмежною і передбачає чіткі мінімальні вимоги стосовно рівня розвитку громадянського суспільства та правової культури, панування у суспільстві базових правових цінностей, домінування настанови на використання правових засобів для розв’язання суспільних конфліктів. 6. Важливою проблемою, яка була вирішена у межах теоретико-правового аналізу сутності правової держави, є встановлення оптимального балансу між матеріальними та формальними ознаками правової держави, а також тим, який з двох підходів домінуватиме в аналізі змісту цього поняття. Наголос виключно на формальних аспектах у визначенні правової держави змушує визнати правовою майже будь-яку державу, оскільки всі формальні ознаки виступають, по суті, нічим іншим, як вимогами збереження державності як такої. Тому необхідним кроком теоретико-правового аналізу правової держави є поєднання основних формальних вимог з матеріальними вимогами, під якими маються на увазі базові ідеї, що визначають не лише напрями та способи діяльності держави, але й її загальну конструкцію. До таких матеріальних вимог слід віднести насамперед втілення принципів верховенства права, поділу влади, формальної та фактичної рівності перед законом, реальності прав людини і громадянина, забезпечення соціальної справедливості. 7. Дослідження специфіки теоретико-правового аналізу поняття правової держави з погляду визначення сутності означеного явища суспільного і державного розвитку дозволяє виділити два типи дефініцій, які використовуються в сучасній юридичній та політико-правовій науці. Один з них може бути описаний як “державний”, а інший – як “правовий”. З погляду державного підходу правова держава постає як суверенна політична організація, що об’єднує суспільство та здійснює управління на основі принципу верховенства права, забезпечує правопорядок, права і свободи громадян. На відміну від цього, “правові дефініції” поняття правової держави окреслюють її насамперед як правову форму організації та реалізації політичної влади, що забезпечує захист прав і свобод людини та громадянина, верховенство права, взаємну відповідальність держави і громадянина. Але, навіть з огляду на подібну “дуальність”, у дефініціях правої держави не слід робити висновок, що ми приречені здійснювати жорсткий вибір між одним або іншим підходом, оскільки “правовий” підхід не заперечує необхідності існування держави. З цих позицій методологічно продуктивнішим є синтез цих двох підходів, в основі якого може лежати система універсальних принципів та ознак правової держави. 8. Серед нормативно-правових чинників, що мають безпосереднє відношення до становлення України як правової держави, є забезпечення та реалізація у державотворчій та правотворчій практиці вимог верховенства конституції, коли не лише всі нормативно-правові акти відповідають конституції, але й сама конституція виконує реальну обмежувальну функцію стосовно дій держави, її органів та окремих посадових осіб, дотримання конституційно визначених форм та способів узаконення державної влади та гарантування встановленого Конституцією України конституційно-правового статусу людини і громадянина. 9. Висвітлення теоретичного змісту поняття правової держави дає всі підстави для того, щоб дійти висновку про існування чіткого корелятивного зв’язку між розвитком правової держави та побудовою демократичної і соціальної держави. Виходячи з аналізу змісту принципів правової держави, слід погодитись, що вона обов’язково є такою, де вища влада належить народу, який має реальні можливості для її реалізації. Тобто, правова держава обов’язково є демократичною. З іншого боку, проголошуючи принцип пріоритету прав людини і громадянина, спрямовуючи свою діяльність на максимальне забезпечення вільного розвитку особистості, визнаючи людину найвищою соціальною цінністю, правова держава тим самим бере на себе обов’язок забезпечувати громадянам гідний рівень життя, захищати і гарантувати весь комплекс прав людини і громадянина, що надає їй ознак соціальної держави. Тому побудова сучасної моделі правової держави передбачає залучення до кола аналізу практично всіх тих проблем, які традиційно досліджувались окремо, коли мова йшла виключно про інститути соціальної держави чи інститути демократії. 10. Проголошувані сьогодні цілі побудови в Україні правової держави тісно пов’язані з процесом формування в Україні громадянського суспільства, яке б характеризувалось значним рівнем правової та політичної активності, а також високою правовою культурою, де б превалювали цінності верховенства права, свободи, справедливості, поваги до права. Разом з тим, перехід від теорії правової держави до її практичної реалізації передбачає створення належних соціально-економічних та політичних умов, оскільки формування вільної особистості, громадянина як свідомого носія прав і обов’язків завжди відбувається на певному соціально-економічному та політичному ґрунті. З цього погляду, необхідно відмовитись від хибної концепції “трансплантації” правової держави. Натомість варто приділити увагу прямо протилежному процесові, а саме – процесу “культивування” цінностей правової державності в суспільній свідомості, створенню та забезпеченню функціонування всіх тих інститутів, що сприяють розвиткові громадянського суспільства та правової держави як його необхідного супутника. 11. Як така праводержавність тільки формується в Україні, про що свідчить: а) низький рівень правової культури та низький рівень поваги до права насамперед з боку органів державної влади та їх посадових осіб; б) відсутність гармонійного поєднання між формально існуючими правовими інститутами, що властиві правовій державі, та реальними можливостями забезпечити верховенство права та пріоритет прав людини і громадянина в Україні; в) чисельні намагання з боку органів державної влади поставити принципи права у залежність від міркувань політичної кон’юнктури та особистих інтересів окремих осіб чи політичних сил; г) наявність чисельних прогалин у правовому просторі, які унеможливлюють повну реалізацію основних принципів правової держави. У зв’язку з цим, у дисертації представлено низку конкретних пропозицій щодо подальшого вдосконалення процесів правового регулювання суспільних відносин в Україні в напрямі реалізації цінностей та принципів правової держави. Автор наголошує на необхідності підвищення ефективності забезпечення прав і свобод людини в Україні через прийняття законів, спрямованих на підняття рівня соціальних гарантій, а також на унеможливлення будь-яких обмежень політичних прав громадян. Пропонується ухвалення ряду законів у сфері реалізації судово-правової реформи, звертається увага на важливість збалансування повноважень окремих гілок державної влади в контексті запровадження і реалізації політичної реформи. В цьому сенсі граничної ваги набуває прийняття закону «Про опозицію і опозиційну діяльність», нової редакції законів «Про Президента України», «Про Раду національної безпеки і оборони України», внесення відповідних змін до Регламенту Верховної Ради України. |