У дисертації здійснено порівняльний аналіз розвитку вищої освіти країн Західної Європи (Німеччина, Італія, Франція, Великобританія) та України в рамках Болонського процесу, обґрунтувано сучасні та перспективні тенденції його розвитку. 1. Необхідність реформування вищої освіти наприкінці ХХ – початку ХХІ століття була зумовлена новими соціальними умовами, переходом до нового постіндустріального типу цивілізації. Модернізуючи вищу школу, Україна вирішує внутрішні проблеми (демократизація суспільства, формування економічно і суспільно активних громадян та ін.), а також утверджується серед інших держав в умовах глобалізації та європейської інтеграції. Цілі реформи – зміна змісту вищої освіти на нових правових і методологічних засадах, досягнення принципово нового рівня якості підготовки випускників середньої та вищої школи, збереження досягнень минулого і наближення до європейського рівня в кількісних та інших показниках. Відповідно самою суттю, основним принципом державної політики має стати досягнення принципово нового рівня якості підготовки фахівця вищої школи, конкурентоспроможного на європейському ринку праці. 2. З урахуванням явищ глобалізації та континентальної інтеграції виявлено загальні для європейського регіону тенденції розвитку вищої освіти: перетворення елітарної вищої освіти на загальну, кількісне зростання контингенту студентів та їх мобільності, подовження тривалості обов’язкової освіти, ускладнення структури вищої освіти та урізноманітнення мережі ВНЗ, збільшення та зростання ролі сектору недержавної вищої освіти, професіоналізація вищої освіти, удосконалення системи управління вищою освітою, забезпечення її якості, розробка механізмів інтеграційної політики в галузі вищої освіти. Ці явища проаналізовано під кутом їх важливості для досягнення цілей Болонського процесу. 3. Досліджено проблему якості освіти як провідну тенденцію розвитку вищої освіти європейських країн. Вивчення еволюції поняття “якість освіти” в Україні дало змогу виявити зростання ролі освітньо-наукового комплексу як головного суспільного пріоритету і джерела суспільного поступу. Воно стало асоціюватися не лише з формуванням суспільно бажаних особистісних рис молоді, але і з процесом та результатом діяльності окремих рівнів та всієї освітньої системи України. Виявлено, що безперервність змін у науково-освітній сфері ускладнює визначення поняття „якість освіти” в різних європейських країнах і для різних складових частин навчально-виховного комплексу. Це зумовлено неоднозначністю самого поняття й безпосередньою участю основних суспільних груп в освітньому процесі та оцінюванні, використанні його результатів (студенти, викладачі, освітні керівники, роботодавці). Встановлено, що національна вища освіта може вважатися якісною лише тоді, коли вона охоплюватиме практично всю спроможну до того чи іншого виду навчання молодь і надаватиме їй необхідну для виходу на ринок праці професійну компетентність. Це завдання може бути вирішене лише у разі перетворення вищої освіти не на державний, а на загальносуспільно – державний пріоритет. Визначена інша важлива передумова “якісної вищої освіти” – надання молоді професійної компетентності перспективного плану, тобто з орієнтацією на майбутній ринок праці, а не на той, який існував раніше. Держава та політично-керівні органи повинні стати координатором, джерелом встановлення доцільних правил функціонування ВНЗ усіх форм власності і гарантом забезпечення дотримання світових і національних “стандартів” тривалості, змісту і методів навчання. Враховуючи вищевикладене, на основі аналізу науково-педагогічних джерел визначено: якість освіти - це сукупність властивостей та характеристик освітнього процесу, що надають йому спроможність формувати такий рівень професійної компетентності, який задовольняє потреби, які є або які будуть, громадян, підприємств і організацій, суспільства і держави. 4. Порівняльний аналіз систем вищої освіти країн-ініціаторів Болонського процесу дозволив виявити великі відмінності у структурах вищої освіти та комплексах дипломів, які суперечать інтеграційним процесам в Європейському Союзі, істотно гальмують освітньо-наукові обміни та інші форми співпраці. Зміни, які Великобританія, Італія, Німеччина та Франція досягли на початку Болонського процесу, стосувалися переважно структурних показників систем вищої освіти, а не змісту і методів навчання. Протягом 1999-2004 років модифіковано побудову навчального процесу, запроваджено двоступеневу модель вищої освіти, змінено правила прийому абітурієнтів (селекційних процедур), впроваджено нові назви дипломів і додатки до них. Виявлено роль тенденції професіоналізації вищої освіти як фактору поширення Болонського процесу на систему вищих професійних закладів освіти. Вона полягає у тому, що розвинені європейські країни ліквідують сектор базової (початкової) професійно-технічної освіти і намагаються надавати всім учням середню освіту різних варіантів, забезпечити цим можливість здобуття вищої освіти. Підготовлена у середніх професійних закладах молодь скеровується переважно в неуніверситетський сектор вищої освіти, який слід називати “сектор вищої професійної освіти”. У цьому секторі випускники отримають дипломи типу “В”, а сама підготовка коротша і дешевша від того, що пропонує університетський сектор на довготривалих програмах, що ведуть до дипломів типу “А”. 5. Болонський процес є найбільш масштабною спробою поєднання, узгодження і зміцнення систем вищої освіти й науково-дослідної діяльності, пов’язаної з перетворенням Європейського Союзу на найпотужнішу економічну структуру на планеті. Його створенню передувало підписання представниками країн Європи трьох документів: Великої Хартії університетів, Лісабонської конвенції (1997 р.) про визнання кваліфікацій для системи вищої освіти європейського регіону та Сорбоннської декларації (1998 р.) щодо необхідності руху до узгодження структур систем вищої освіти в Європі. Болонський процес зазнав істотних змін за перші роки свого розвитку. Зіставлення текстів документів конференцій міністрів освіти країн Європи у Болоньї, Празі Берліні, Бергені дав змогу виділити дві тенденції: - географічне розширення територіальних меж європейського простору вищої освіти (The European Higher Education Area) за рахунок збільшення кількості його членів; - урізноманітнення цілей, які ставлять перед собою країни-учасники, та намагання охопити не лише університети, а всі вищі навчальні заклади Старого Світу. До шести головних цілей, проголошених у Болоньї, у Празі додалися ще три, у Берліні запропоновано дослідити можливість залучити до процесу і вищі професійні заклади з короткими навчальними програмами, а в Бергені у відповідь на вимоги побудови суспільства знань та інноваційної економіки акцентована необхідність доповнення двоступеневої структури „бакалавр – магістр” третім ступенем „докторантура”. Наголошено, що Європа має нагальну потребу в кількісному і якісному розширенні підготовки молодих науковців, спроможних до самостійних досліджень. Визначено перспективні напрями розвитку Болонського процесу: підвищення міжнародного рейтингу європейської вищої освіти; розвиток транснаціональної освіти в інших регіонах світу та нормативне забезпечення її якості. Виявлено тематику фундаментальних доповідей, підготовлених науковцями Європи до самітів Болонського процесу: у першій доповіді, підготовленій для підписання Болонської декларації (початок 1999 р., названій Trends-I), висвітлений стан вищої освіти Європи з акцентуванням різноманітності варіантів її структурної побудови, надмірної кількості відмінних один від одного дипломів і сертифікатів, невисокої логічності і справедливості процедур переходу від середньої школи до вищої, наголошено на досягненнях в обміні студентами і викладачами (мобільності), вказано головні законодавчі і фінансові перешкоди для розвитку мобільності; у подальших трьох доповідях проаналізовано результати роботи учасників Болонського процесу за звітний період; висвітлено стан і тенденції розвитку систем вищої освіти країн, які планують приєднатися до Болонського процесу на наступному саміті; ставлення до формування об’єднаного європейського простору вищої освіти політичних сил, громадськості, керівників і колективів ВНЗ, студентів; висловлено прогнози найбільш імовірних напрямів розвитку Болонського процесу і вказано головні перешкоди, які доведеться долати його учасникам для підвищення якості дипломів європейського зразка і прискорення розвитку науки і високотехнологічного виробництва. 6. Перспективи розвитку вищої освіти України в європейському освітньо-науковому просторі пов’язані з подоланням перешкод на шляху до європейського визнання національних дипломів та атестатів. Невідповідність вітчизняної чотирирівневої вищої освіти та номенклатури вчених ступенів Болонській моделі потребує адаптації законодавчої і нормативної бази вищої освіти країни до європейських вимог у таких напрямах: визначення змісту і статусу освітньо – кваліфікаційних рівнів вищої освіти; структурування системи вищої освіти та її складових, перегляд переліку спеціальностей; приведення у відповідність класифікації вчених ступенів системи освіти та Переліку класифікацій, які використовуються на європейському ринку праці. Головними перевагами систем середньої освіти західноєвропейських держав над Україною є значно більша тривалість навчання (середня в Європі - 9-10 тисяч астрономічних годин, а в Україні – приблизно 7 300), а також розвинена диференціація навчання у старшій школі. Якщо в Україні подібну поглиблену підготовку до навчання у ВНЗ отримують менше 6% всіх школярів, то у Франції, Великобританії, Німеччині – понад половину всіх учнів. У зв’язку з цим необхідно модернізувати положення Закону України “Про загальну середню освіти” та перейти до 12-річної середньої школи з профільним навчанням упродовж не менше трьох років. |
