Аналіз механізму розгортання темпоральної структури художніх текстів російських письменників ХХ століття свідчить про те, що формування такої часової організації здійснюється на основі функціонально-семантичних макрокатегорій абзацного рівня як мови автора, так і комплексної взаємодії мови автора та мови персонажа в межах спільного зовнішнього часу на базі того чи іншого комунікативного регістру, і має такі етапи:
1.Часова організація макроструктури окремого типу мовлення художнього тексту на базі формування темпоральності як мови автора, так і мови персонажів, а також часова організація макроструктурного компонента художнього тексту, яка утворюється внаслідок макроструктурної взаємодії мови автора та мови персонажів.
2.Системно-структурна темпоральна система окремої сюжетної події: розгортання темпоральності у взаємозв’язках макроструктурних компонентів на базі репрезентації часових комплексів фазової реляційності та перфектності.
3. Темпоральна структура художніх текстів певного жанру на основі аналізу взаємодії вказаних вище часових комплексів.
Найбільш придатною базою для аналізу часової організації макроструктури є абзац, оскільки він зумовлює поєднання пропозиційного та динамічного підходів у дослідженні, має чітку, однозначну виділеність, визначає трансформаційні зміни між темпоральною системою речення та загальною текстовою системно-структурною часовою організацією. На базі взаємодії абзаців як макроструктурних текстових компонентів виростає загальна часова текстова організація.
Фукнкціонально-семантичні макрокатегорії становлять базу формування темпоральної структури тексту, а її розгортання зумовлюється в першу чергу: а) зовнішньою часовою системою, яка виявляється на базі функціонально-семантичної категорії темпоральності у відповідному комунікативному регістрі; б) внутрішнім часом, представленим функціонально-семантичною категорією аспектуальності та її складовими: тривалістю, кратністю, фазовою реляційністю, перфектністю, статальністю, котрі виявляються в текстовій системі на основі категорійних макроситуацій чотирьох рівнів.
Категорійні ситуації першого рівня становлять системно-структурні організації, які в цілому формуються з категорійних мікроситуацій на основі різних комунікативних регістрів. Це тривалість, статальність, лімітативність.
Функціонально-граматичні категорії другого рівня виникають внаслідок взаємодії категорійних систем першого рівня, тобто виростають на основі внутрішньотемпоральної, аспектуальної системи, а отже, становлять лінгвістичні структури вищого порядку. До них належать функціонально-семантичні категорії кратності та фазової реляційності.
Третій рівень формування темпоральних відношень становить категорія перфектності, яка розгортається на основі зовнішньотемпоральної взаємодії попередніх граматичних часових структур.
Четвертий рівень являє собою текстову організацію, що формується на базі реалізації як зовнішньо–, так і внутрішньотемпоральних відношень функціональних ситуацій різних комунікативних регістрів, тобто її становлять категорійні макроситуації, що виникають внаслідок парадигматичної темпоральної взаємодії мови автора та мови персонажів - тривалість, фазова реляційність, кратність - на рівні парадигматики абзацу як макроструктурного текстового компонента.
Трансформації внутрішньої часової структури функціонально-семантичних категорій мовної системи найбільш значні при розгортанні категорійних ситуацій другого, третього та четвертого рівнів, в той час як темпоральні системи першого рівня в цілому відповідають мікроструктурним, власне граматичним, мовним функціонально-семантичним категоріям.
Зазначені макрокатегорійні темпоральні структури здатні модифікуватися на основі категорійних систем трьох ступенів. Перший ступінь видозміни зумовлює своєрідне функціонування в макроструктурі одиничних модифікаційних граматичних елементів на базі інваріантної категорійної макроситуації, що репрезентують лише додаткові часові характеристики, які в цілому не видозмінюють інваріант цілісного часового періоду. Її становлять модифікації, які ніби накладаються на інваріант, частково трансформуючи його загальну категорійну функціонально-семантичну структуру. Це одиничні значення кратності, тривалості чи статальності при домінації інваріантів.
Другий ступінь видозмін характеризує трансформацію, перехід інваріантної категорійної макроситуації у аспект локалізованості. Такого типу модифікація конкретизує серію одночасних, різночасних, фазово реляційних та інших дій цілісного часового періоду, тобто власне визначає місце макроструктури у загальній часовій течії.
Як про особливу функціонально-семантичну трансформацію, можна говорити про третій тип варіанта - парадигматичні текстові відношення інваріантних та варіантних категорійних ситуацій авторської оповіді та мови персонажів. Тут відбувається взаємна видозміна як зовнішніх, так і внутрішніх часових систем. Остання модифікація призводить до внутрішньотемпоральних трансформацій базових, вихідних макроструктурних темпоральних систем кожного типу мовлення окремо і дає можливість формуванню темпоральної текстової сюжетної події.
Звідси - розгортання часової структури тексту, з одного боку, становить процес висунення на перший план найбільш сильних, значущих для оповіді мовних елементів, які, виражають ту чи іншу функціонально-граматичну категорію. З іншого - це відсунення на другий план менш вагомих лінгвістичних структур, в окремих випадках - нівеляція їх головного власне граматичного значення. Цей процес простежується вже на рівні окремого макроструктурного текстового компонента, проте найбільш яскраво виявляється на рівні текстового комплексу, який планує розгортання окремої сюжетної текстової події.
Темпоральний комплекс формується внаслідок реалізації макрокатегорій аспектуальності в тексті на базі як контактної, так і дистантної логіко-змістової взаємодії функціонально-семантичних категорій окремих макроструктурних комплексів - абзаців. Текстова фазова реляційність становить провідну структурну модель для змішаних парадигматичних систем текстів від першої та третьої осіб презенсної та претеріальної системи авторської оповіді, а також для творів, оповідна ситема яких виражена лише мовою персонажів, хоч для останніх має певні особливості. Ці особливості зумовлені тим, що лімітативний блок такої фазової реляційності імпліцитний, а внутрішня часова система не має безпосередньої зовнішньотемпоральної орієнтацї.
В текстах, сформованих лише авторською оповіддю, також репрезентуються фазово реляційні темпорально-структурні комплекси, однак домінуючою є модель тривалості.
Фазово реляційні темпоральні текстові системи здатні модифікуватися в аспектах перфектності, кратності, лімітативності, фазової реляційності, локалізованості та тривалості. Особливістю такої видозміни є те, що модифікаторами виступають не стільки мікроструктурні категорії, граматична семантика яких відходить на другий план, скільки функціонально-семантичні макрокатегорії абзацного рівня, які й актуалізують виражену ними функціонально-граматичну систему.
Перфектний комплекс репрезентується внаслідок формування ретроспективної темпоральної структури, яка відноситься до власне перфектного блоку макроструктурної категорії. Внутрішня темпоральна організація утвореної ретроспекції в цілому відповідає фазово реляційному комплексу, модифікованому/не модифікованому відповідною додатковою граматичною семантикою.
Темпоральна специфіка художнього прозового тексту в цілому залежить від жанру, що базується в першу чергу на класифікаційних підставах обсягу художнього твору.
У межах творів малого жанру загальну темпоральну системно-структурну організацію становить фазово реляційний комплекс з провідними вутрішньочасовими модифікаціями тривалості, кратності та перфектності. Тут домінуюча видозміна утворює своєрідну паралельну систему, що розгортається на тлі універсальної текстової структури. Основним засобом темпорального зв’язку виступає тривалий блок текстової фазової реляційності, на фоні якого розгортається сюжетна текстова подія. Зазначені літературні твори в цілому у своїй темпоральній організації мають спільну часову структуру, що не залежить від зовнішньої темпоральної орієнтації, провідного персонального плану, типу викладу матеріалу.
Часова структура творів середнього жанру не зумовлюється зовнішньотемпоральною специфікою, проте вирізняється в текстах різних провідних персональних систем. Так, наприклад, повісті від третьої особи становлять послідовну комплексну фазово реляційну систему з домінуючою модифікацією тривалості або перфектності. Тут головним засобом темпорального зв’язку виступають лімітативні блоки фазово реляційних комплексів.
Для оповіді від першої особи характерним є одночасне темпоральне співвідношення фазово реляційних систем умовного теперішнього, перфектних комплексів минулого та кратної темпоральної системи, яка виступає основним засобом зв’язку між минулим та теперішнім.
Твори великого жанру зумовлюються розгортанням паралельної фазово реляційної структури, модифікованої як макрокатегоріями тривалості, так і перфектності. Остання видозміна виступає основним засобом темпорального зв’язку і базується на певній ретроспективній системі, яка відрізняється від аналогічних темпоральних структур текстів інших типів насамперед тим, що будується на інформації, яка є одним з вихідних пунктів подальшого авторського викладу сюжетних подій.
|